Сьогодні ми згадуємо вихідців з України, які опинилися в концтаборах нацистської Німеччини: Аушвіці, Бухенвальді, Дахау, Равенсбрюку та інших.
У цей час Україна не була незалежною державою, тож , уродженці Радянської України в табірній статистиці проходили як громадяни CРСР. Їх позначали літерою R — “росіяни”. Західних українців ідентифікували як P — “поляків”, оскільки до війни вони були громадянами Польщі. Відтак важко підрахувати скільки наших співвітчизників пройшли нацистські «млини смерті».
Лише група українських націоналістів у концтаборі Аушвіц домоглася, щоб їх визнали як українців.
Після Другої світової війни Ліга українських політичних в’язнів з’ясувала, що українці були в 26 концтаборах та їхніх філіях. За приблизними оцінками Ліги, в Бухенвальді на 1942 рік з-поміж 15 тисяч громадян СРСР (“росіян”) 5 тисяч були українцями. На початку 1943 року українці складали 15% бранців Майданека. У таборі Флоссенбюрг українців налічувалося чверть від ув’язнених “поляків” і не менше половини від “росіян”.
Історики говорять про близько 110 тис. вихідців з України, яких депортували до концтабору Аушвіц: 15 тисяч червоноармійців, 95 тисяч євреїв із Закарпаття і близько 600 членів ОУН. Полонені червоноармійці, примусові робітники, українські націоналісти, духовенство, жінки й діти – таким був український контингент концтаборів. За колючим дротом опинялися й інші мешканці України: євреї, кримські татари, роми.
У таборах вони формували мережі взаємодопомоги та підпільні організації, продовжували свою священничу діяльність і навіть у здавалось безнадійних умовах наважувалися на втечі, бунти й повстання.
Нині завдяки декомунізації та відкритим архівам в Україні ми дізнаємось про долі цих в’язнів.
