Юрій Щур
Сучасна російсько-українська війна, безперечно, підсилює інтерес до історії боротьби за самостійність і незалежність України у минулому. Особливо – у ХХ столітті. Очевидним є те, що ця війна – логічне продовження попередніх спроб Росії, білої та червоної, знищити українців. Фізично й ментально. Є прості життєві істини: «непокаране зло зростає» й «вивчаймо ворога». Зрозуміло, що важливою складовою стратегії перемоги над сучасним загарбником має стати історія визвольної боротьби. Саме там коріння зла, ім’я якому – рашизм.
Досить приємно, що до наукового осмислення подій визвольної боротьби модерної епохи долучається все більше дослідників з різних регіонів України, серед яких і місто Кропивницький. Минулого року до 80-літнього ювілею УПА в рамках серії «Визвольна боротьба: 1917-1991 року», започаткованої Кіровоградським обласним краєзнавчим музеєм та Регіональним центром наукових досліджень з історії України, побачила світ книга «ОУН і УПА у Центральній Україні. Документи і матеріали». Упорядниками книги стали Сергій Хмара й Борис Шевченко.
Нещодавно в рамках серії було надруковано книгу старшого наукового співробітника краєзнавчого музею Сергія Мілютіна «Борці за Українську державність: Фотій Мелешко, Василь Недайкаша, Андрій Гулий-Гуленко, Кость Пестушко, Герасим Нестеренко». Рецензентами видання виступили к.і.н. Інна Вівсяна, доцент кафедри історії України та всесвітньої історії Центрально-українського державного університету імені Володимира Винниченка та автор цих рядків.
Із назви книги зрозуміло, що присвячена вона особистісному виміру історії Української революції. Відповідно, події подані через призму біографій уродженців сучасної Кропивниччини (Кіровоградщиною ці терени совість не дозволяє називати, їй Богу). Кожен із них був локомотивом національного відродження. Організатори Вільного козацтва, повстанські отамани, командири нечисельних загонів і цілих дивізій – атланти, що на своїх плечах несли почесний тягар «здобути, або не бути». Фотій Мелешко – командир гайдамацького загону у Глодівській волості; Василь Недайкаша – організатор Вільного козацтва і досвідчений розвідник; генерал-хорунжий Армії УНР, командуючий групою у Другому Зимовому поході Андрій Гулий-Гуленко; командир Степової дивізії отаман Блакитний – Кость Пестушко; Головний отаман Холодного Яру Герасим Нестеренко. Кожна біографія – сюжет для захопливого пригодницького фільму, яких потребує сучасна українська молодь. Кожна біографія – матеріал до прочитання та обдумування для сучасного українського воїна, який боронить українську землю від нащадків тих, з ким боролися бійці Української революції. І для тих, хто за кілька років після впровадження декомунізації не знайшов у собі гідності перейменувати нарешті область, названу на честь комуністичного окупанта.
Попри те, що основний акцент у книзі зроблений саме на історії життя й діяльності зазначених п’яти осіб (хоч по тексту їх там – десятки й сотні, тих самих – справжніх), не менш важливим є й авторська післямова. Вона присвячена подіям, які відбувалися вже після того, як росіяни скористалися шансом і відновили імперію, змінивши триколор на червону шмату. Економічному заграванню й ілюзіям років НЕПу, що отримало продовження лише у репресіях та Голодоморах. І спротиву, який організовували колишні українські підпільники й повстанці. Мова йшла не про окремих людей, а про цілі території. Як пише Сергій Мілютін: «У 1929 р. переслідування колишніх повстанців та вояків Армії УНР набуло масовості. Найбільших репресій зазнали такі села: Бандурове, Верблюжка, Глодоси, Гурівка, Диківка, Дмитрівка, Підлісне, Піщаний Брід, Перегонівка, Фурманівка, Хмельове, Цвітне та Цибулеве».
Сьогодні вже доведено, що українці чинили спротив під час колективізації («Друга селянська війна») та Голодомору. Про подібні факти також пише автор книги, зокрема наводячи історію молодшого брата отамана Клепача Сергія. Останній об’єднав колишніх повстанців та селян, які були невдоволені соціально-економічною політикою комуністичної партії. Діяльність нових борців з комунізмом була помітною у Гурівці та сусідніх селах. Вони переважно здійснювали напади на склади з хлібом й роздавали вилучені продукти харчування голодним. Весною 1933 року ГПУ змогла заарештувати повстанців, головних ініціаторів спротиву було засуджено до розстрілу.
Зрештою, книга Сергія Мілютіна має найголовніші риси для того, аби зацікавити читача: вона примушує задуматися. Крім того – написана не «сухою» науковою мовою, хоч і містить посилання на різноманітні джерела та матеріали. Автору вдалося підготувати цікаві біографічні нариси, органічно вплетені в історію перших визвольних змагань й України загалом.
