Йосиф Сірка
Поява книжок-спогадів вже не раз була „бестселером”, бо вони приносять читачам щось нове про далеке (а часом і дуже близьке) минуле. Є люди,які захоплюються життям видатних (чи й не дуже) політиків, секретарок політиків, спортовців та навіть вбивць. Та, гадаю, що найбільш поширеними спогадами є про війни, про визвольні національні рухи, бо з них часто довідуємось про речі, на які історики часто не звертають увагу.
В Україні, на жаль, щойно з розпадом „імперії зла”, як назвав СССР американський президент Р. Рейґан (1981-1989), тут почали звертати увагу на появу спогадів. Українська еміграція, яка пережила заснування Української Народної Республібки (1917 – 1921) , відновлення Української Держави (1941), участь у Першій і Другій світових війнах, не надавала великого значення окремим спогадам, але всяко підтримувала різні збірники, які оприлюднювали матеріяли про боротьбу за Незалежність.
Саме колишнім борцям за волю належить подяка нащадків за збереження фактів, які підтверджують сьогодні законність Незалежности, за яку боролися українці понад 300 років. Дуже шкода, що досі в Україні дозволено допускати людей до влади, які не знають елементарної історії своєї країни, та які послуговуються знаннями про неї написаним імперськими загарбниками.
Не тільки світ, але й більшість сьогоднішніх громадаян України мало знають про героїчну боротьбу Української Повстанської Армії, яка була одинокою, що боролася з двома людиноненависними режимами – нацистським та московсько-комуністичним. Про участь у цій боротьбі УПА, завдяки колишнім її учасникам, сьогодні науковці можуть довідатися багато цікавого з Літопису УПА, про який появився Каталог 100 томів (1973–2012) 2012 р..
Нинішнього року появилися спогади учасника УПА Михайла Бохна під назвою: Ще дещо про українське підпілля на Закерзонні 1944-1947. На жаль у книжці відсутнє видавництво, але подані міста їх появи – Торонто та Львів 2018 р.. Відсутня також і інформація про те скільки примірників цих спогадів побачило світ. Даремно також шукати інформацію про упорядкика, перекладача, незважаючи на те, що номер ISBN 978-966-2105-75-9 книжка отримала.
Праця М.Бохна появилася двомовно – українською і англійською мовами на 360 сторінках. Обома мовами подана „Вступна стаття” (стор. 7-19) та „Автобіографія” (стор. 23-104). Автор зазначає, що його спогади „не є вичерпними”. Вони включають спомини з мого дитинства та юначих літ до переходу на Захід (1949 р.), подальшої, вже у США, громадської діяльности (поза упівською) до 1993 р. та відтак за 24-річний період проживання в Канаді”.
В цьому розділі поміщені численні світлини з родини Михайла та згадані перші два роки совєтської окупації 1939 р. та, згодом – 1941 німецької, рідного села Радава, Ярославського повіту. Для дослідників УПА цікавим є розділи „Додатки підпільного життя” „Підпілля” та „Додатки…” (стор. 105-358) – в них оприлюднена велика кількість світлин та окремі інформації про учасників підпілля.
Про довгу підготовку та перехід з Польщі на Захід та еміґрацію до США автор згадує на стор. 58-68. Тут поміщено не тільки світлини про окремих членів УПА, які пробиралися на Захід, але й мапа, яка вказує на шлях втікачів до Баварії, до американської окупаційної зони.
„Додатки” є найбільшою частиною – 253 стор.. Тут подано „Членство упівських комбатантських організацій на терені Північної Америки: Об’єднання (ОКВ УПА США і Канади) та товариств (ТВ УПА в ЗСА і ТКВ УПА в Канаді; Список членів та симпатиків ОКВ УПА США і Канади; Список… колишніх вояків УПА; Список деяких осіб, дотичних до цього середовища… Тут поміщено 85 світлин учасників УПА з автентичних часів боротьби – в уніформах,зі зброєю та низка світлин з різних нагод та відвідин, включно з подорожі до Европи.
Окільки автор зізнається, що „Списки” „доповнено біографічними довідками, укладеними Дмитром Продаником у т. 52 Основної Серії „Літопису УПА”, то стає незрозумілим, що належить авторові списку, а що він завдячує Літопису УПА?
Оскільки спогади Михайла Бохна стосуються і Закерзоння, то на внутрішніх обкладинках читач зможе отримати уяву про територію з надрукованих мап на внутрішніх обкладинках видання „Ще дещо про українське підпілля…”.
Незважаючи на те, що М.Бохно повторює де-вчому з багатотомного „Літопису УПА”, він своїми спогадами „Ще дещо про українське підпілля на Закерзонні 1944-1947” нагадує нам всім, що боротьба українців за свою Незалежність ще має дуже багато „історичних” прогалин в суспільстві стосовно визвольних змагань. Недарма кремлівські технологи намагаються заплямувати УПА, забуваючи, що: „Понад десять тисяч українців воювали з 1942 року у Війську Польському на різних ділянках Західного фронту; вони брали участь у знаменитій битві при Монте-Кассіно (Італія)”.
Сергій Грабовський у статті „Пане президенте, то коли ж почалася війна для Українців?” (г. День, 22.6.19) звертає далі увагу читачів на маловідомі українським громадянам сучасної України факти про те, що: „ в 1944 році хлопці з українських сімей США та Канади – як громадяни та солдати цих країн – брали участь у висадці в Нормандії. За перший місяць у Нормандії висадилося близько 40 тисяч американських вояків, які походили і з родин українських переселенців до Штатів. А у складі французьких партизанів – макі – діяли три окремі українські формування: батальйон імені Тараса Шевченка, батальйон імені Івана Богуна та відділ поручника Круковського, які спільно з французами підривали німецький тил і брали участь у забезпеченні успіху операції з висадки союзних військ.
Саме ті, хто задовго до 22 червня 1941 року бився з нацистами у лавах армій Польщі, Франції, Британії та – після виходу Франції у 1940 році з війни – у формуваннях «вільних французів» де Голля, зберегли честь української нації, адже Совєтський Союз майже два роки був фактичним союзником нацистської Німеччини і фашистської Італії».
Якщо зараз важко знайти українського учасника у французькій, британській, польській, американській, канадській арміях, який міг би оприлюднити спогади про свою участь в боротьбі з нацизмом, то ще досить багато тих, які можуть задокументувати злочини російських окупантів проти українців. Справа не тільки у щоденних аґресивних діях російських бойовиків на Донбасі та в Криму, але й у негуманному утримуванню українських політичних в’язнів та військовополонених.
В цьому сенсі – спогади М.Бохна заслуговують на увагу та наслідування, що допоможе освоїти історію нашого народу і зрозуміти, що Україна заплатила дуже велику ціну за свою незалежність, а УПА і сьогодні може бути прикладом для молодого покоління.
Торонто, 23.6.19 р.
