Історія однієї світлини.
Зустріч у мордовському таборі львівського композитора Василя Барвінського з дружиною Наталією, піаністкою, донькою відомого вченого-фізика Івана Пулюя.
Одного з найвідоміших галицьких композиторів, директора Львівської консерваторії Василя Барвінського було заарештовано на початку 1948 р. за абсурдними звинуваченнями – «агент англійської розвідки», «агент гестапо», «довголітній член ОУН». Незадовго було заарештовано і ув’язнено також його дружину Наталку. Під час двох років слідства Барвінський втратив пам’ять, яка повернулася лише через шість років. Усі рукописи музичних творів композитора було знищено.
Вони обоє опинилися в Мордовії (станція Потьма, селище Явас), але, зрозуміло, у різних таборах. Лише два рази в рік можна було написати листа.
Вони змогли зустрітись лише в 1955 р. – після смерті Сталіна, повстань в’язнів у Норильському та Воркутинському таборах, коли умови їх утримання дещо пом’якшились.
Їхню зустріч описала Анна Ґошко-Кіт, яка перебувала в одному таборі з дружиною Барвінського:
«Пані Барвінській дозволили побачення з чоловіком, який також карався в мордовських таборах, на табірному пункті 385/11. Ми якось довідалися, коли його привезуть до нашої зони. Кілька дівчат, які в той час не були на роботі, нарвали квітів і ми всі, ведучи під руку шановану нами пані Барвінську, вийшли йому назустріч. Відчинилися ворота. Конвоїри впустили чоловіка. Він був старенький, худенький, губився у величезному чорному бушлаті. Тяжко пересував ногами… Але його обличчя світилося теплом і ніжністю. Додавши кроків, підійшов до дружини і поцілував її в одну і другу руку, обняв ніжно тонкою рукою, і довго гладив її по голові, витирав свої та її сльози, що котилися в обох з очей…»
Загалом Барвінські провели у таборах 10 років. Їх звільняють лише в 1958 р. До рідного Львова вони змогли повернутись лише в 1961 р. До кінця життя композитор працював над відновленням з пам’яті знищених під час свого арешту творів, давав уроки музики. Викладати в консерваторії йому заборонено, виконувати його творів теж не можна було. Наталія Іванівна опікується численними гостями. Одного разу під час прибирання в хаті з жінкою стається інсульт. Те саме невдовзі стається і з Василем Барвінським. 9 червня 1963 р. він помер. Його реабілітували рік по смерті, в 1964 р. З Наталією Іванівною, коли дізналася про це, від хвилювання трапився другий інсульт. Невдовзі її теж не стало. Обоє поховані на Личаківському цвинтарі в сімейній гробниці.
Джерело: Local History
