Реконструйована криївка УПА на горі Клифа

14 жовтня 2020-го ‒ в День Захисника України, Пресвятої Покрови, Козацтва і 78-х роковин УПА в Україні повсюдно проведено низку патріотичних заходів. На локальному рівні ‒ в селі Пістинь Косівського району Івано-Франківської області було урочисто відкрито реконструйовану криївку Збройного підпілля, де у квітні 1952-го свій останній бій з чекістами звели референт пропаґанди Коломийського надрайону Василь Ковалишин-«Нескорений» і легендарний кулеметник, лицар Бронзового хреста бойової заслуги Дмитро Ілюк-«Кичера».

Василь Ковалишин (родом зі села Стопчатів ‒ земляк поета Дмитра Павличка) був членом юнацтва революційної ОУН і навчався на факультеті іноземних мов Чернівецького університету. «Органи» запідозрили хлопця в співпраці з повстанцями і восени 1950-го він перейшов у підпілля. Відмінник навчання в школі та університеті був скерований до рефентури пропаґанди Коломийської округи і незабаром під псевдом «Нескорений» очолив надрайонний відділ ідеологічної борні з окупаційним режимом.

Дмитро Ілюк-«Кичера» родом зі села Кривопілля Верховинського району; його батька закатували енкаведисти «просто так» і син поклявся мстити загарбникам. Був стрільцем у сотні ім.Богуна (командир Юліан Матвіїв-«Недобитий») і як меткий мисливець в цивільному житті після переможного бою з німцями на полонині Прилучник (там нацисти видобували марганцеву руду) отримав у розпорядження трофейний ручний кулемет MG-34 та кілька сотень патронів до нього. З цією зброєю понад сім років косив «ненависну босоту» ‒ лише в одному з боїв у околицях Перехресного відправив у тартари майора і 18 його підлеглих. Холоднокровний, і як розповідали побратими, підпускав ворожу лаву на відстань 10-15 метрів й тільки тоді відкривав прицільний вогонь. Брав участь у резонансному рейді в Румунію у червні-липні 1949-го, а після того призначений в охорону референтури пропаґанди. 1947-го нагороджений Бронзовим хрестом бойової заслуги.

У добре замаскованій криївці в околицях гори Клифи четверо повстанців зимували з 1951-го на 1952-й рік. В березні один з них ‒ Ярослав Грабчук-«Дунай» пішов на зустріч з кущовим провідником Іваном Матійчуком-«Червоним» і не повернувся. Згідно вимог конспірації підпільники мали покинути криївку, однак цього чомусь не зробили. Вони не знали, що окружний референт СБ Роман Тучак-«Кіров» погодився на співпрацю з чекістами і «органи» розпочали масштабну операцію по ліквідації збройного підпілля. «Дуная» було схоплено й той теж погодився співпрацювати з МҐБ і вже як спецаґент «Кузьмич» привів до криївки під Клифою опергрупу. Добре знаючи, хто в ній знаходиться, напасники, називаючи по псевдах трьом у підземеллі запропонували скласти зброю, обіцяючи всепрощення і право «на вільну працю». Добре знаючи ціну таким пропозиціям, «Нескорений» і «Кичера» відстрілювалися до останнього патрона, котрий приберегли для себе… А ось третій ‒ Андрій Мотрук-«Сірко» вирішив зберегти собі життя й згодом став ще одним спецаґентом «Васильком». Односельці «Дунай» і «Сірко» ‒ чи то пак вже «Кузьмич» і «Василько» накоїли багато лиха видаючи тих, хто допомагав підпіллю і спричинивши арешти та депортації сімей з Хімчина та інших сіл Косівщини, але мова не про них, а Василя Ковалишина й Дмитра Ілюка, котрі полягли за волю України.

Багато років працівники ДП «Кутське лісове господарство» під орудою Петра Пліхтяка, в доробку яких вже декілька віднайдених і відреставрованих повстанських прихистків розшукували місце, де загинули «Нескорений» та «Кичера», і щойно минулого 2019-го воно було виявлене. Директор підприємства п.Андрій Ониськів підтримав ідею реконструкції й цієї криївки. Нелегка робота закипіла і напередодні Дня Захисника України була завершена.

Пандемія Covid-19 внесла корективи в дійство урочистого відкриття елегантно-привабливої реконструкції повстанського підземелля, всередині якого відтворений типовий інтер՚єр з іконою та портретами полеглих, а поруч встановлений традиційний березовий хрест. Він символізує могилу борців за незалежність, які воліли загинути, але не потрапити в лапи загарбників ‒ адже їхні тіла окупанти вивезли в якості «доказу» своєму начальству, а потім ‒ як зазвичай ‒ зарили (термін «поховали» тут недоречний!) в якомусь засекреченому місці: український повстанець не мав права не лише жити, але й бути похованим за людськими нормами ‒ він мав «випаруватися» і зникнути не лише фізично, але й з пам՚яті рідні, сусідів та народу загалом. З огляду на карантин присутніх було менше, як планувалось, панахиду і парастас відправлено дистанційно, але все-таки урочиста атмосфера панувала тут попри похмуру осінню погоду і періодичний дрібненький дощик. Вступне слово з нагоди відкриття криївки виголосив голова Косівської райдержадміністрації Петро Іванишин.

Керманич району подякував ініціаторам реконструкції історичної пам՚яті і наголосив на величезному виховному значенні таких меморіальних об՚єктів ‒ особливо для молодого покоління. Петро Миколайович зацитував рядки кубинського поета Хосе Марті «Вино наше гірке, але це наше вино» підкресливши, що український народ поніс величезні втрати у борні за незалежність у минулому, а нині приклад жертовних воїнів УПА надихає бійців ЗСУ на Сході на боротьбу з тим же агресором, у протистоянні з яким навесні 1952-го загинули двоє наших земляків.

З розповіддю про те, яким запам՚ятався Василь Ковалишин-«Нескорений» у спогадах односельчан і родини присутнім розповів його племінник ‒ теж, до речі, Василь Ковалишин. «Він був веселої вдачі, мав багато друзів у селі, школі та університеті, де навчався. За це його жартома називали «Сонечко», бо вся його постать випромінювала приязнь і тепло, а усмішка рідко коли зникала з його уст. Коли він зник із Чернівців, наші не одразу здогадалися, що він перейшов у підпілля ‒ аби не спричинити репресій щодо родини Василь довго не зголошувався і лише влітку 1951-го передав коротеньку записку «я в боротьбі ‒ ми переможемо, за мене не хвилюйтесь, коли прочитаєте нікому не кажіть, а цього ґрипса спаліть».

З докладнішою інформацією життєпису Василя Ковалишина-«Нескореного» виступила краєзнавець зі Стопчатова Оксана Морикіт.

Після цього була розповідь про Дмитра Ілюка-«Кичеру», рідня якого через службові обставини не змогла прибути з Верховини, а тоді слово взяв сільський голова Пістиня пан Тарас Бейсюк.

Промовець наголосив на тому, що в селі Пістинь вже багато років ведеться цілеспрямована робота по виявленню криївок, бункрів і постоїв УПА й чимало з них перетворено в меморіали, як, наприклад, на присілку Підбагна, котрий за 5 років відвідало кілька тисяч зацікавлених не лише зі всієї України, але і з-за кордону. «Патріотичне виховання молоді на прикладі мужніх воїнів підпілля 40-50-х років ХХ-го століття дає належні результати ‒ в нашому селі повністю відсутнє таке ганебне явище, як ухиляння од військової служби, а бойове хрещення на Донбасі пройшли понад два десятки наших односельчан, багато з яких нагороджені орденами і медалями за відвагу та зразкове виконання наказів командування Збройних Сил України, яких вшановуємо саме сьогодні. Віддаючи шану захисникам нашої Вітчизни як нинішнього часу, так і минулого ‒ княжої доби, періоду козаччини, гайдамаків, опришків, січового стрілецтва та УПА мусимо пам՚ятати, що в цьому світі поважають і рахуються тільки з тими державами й народами, вірні сини і дочки яких готові негайно стати на захист рідної землі у випадку зазіхання на суверенітет і територіальну цілісність. Погляньмо на Швейцарію та Ізраїль: маленькі країни, «затиснуті» з усіх сторін ласими сусідами на їхні землі і багатства, але ось на Швейцарію ніхто не посмів напасти вже понад два століття, а Ізраїль за дуже короткий час існування в якості незалежної держави тричі успішно відбив напади десятикрат переважаючих сил недругів, котрі на своїх географічних картах навіть не зазначають країни, населеної євреями, і примусив полишити подібні намагання такого плану ‒ як виглядає, назавжди. А все тільки тому, що і Швейцарія, і Ізраїль дбають про армію, котра в цих країнах перебуває в стані постійної бойової готовності. А що у нас? На сьомому році війни у високих владних кабінетах лунають пропозиції про ‒ уявляєте? ‒ «скорочення чисельності збройних сил з метою економії бюджетних коштів», маємо нечуваний факт недофінансування оборонного комплексу… Що це ‒ близорука політика чи відверта зрада національної безпеки? На часі вибори до місцевих рад і я закликаю всіх присутніх голосувати за тих кандидатів у депутати, які позиціонують свою патріотичну, а не угодовську чи невизначену поставу, адже як говорив німецький поет Й.-В.Ґете «лиш той життя достойний і свободи, хто кожен день іде за них у бій»!

Присутні подякували ініціаторам спорудження відновленої криївки «Нескореного»-«Кичери» і наполягли на тому, аби у ЗМІ була поширена їхня групова світлина.