Меморіальна дошка на Стіні Гончарної Слави України директору Опішнянської зразкової гончарної майстерні – керамологу, етнографу, археологу Івану Зарецькому (1857–1936) (скульптор – Володимир Гамаль, 2013)
Опішне – містечко з давньою історією, що славиться у світі як гончарна столиця України й упевнено здобуває нові статуси вже сучасними досягненнями. Проте мало хто знає, що йому по праву належить ще одна історична першість: в Опішному 130 років тому офіційно започатковано історичну тяглість української професійної гончарної освіти. 1894 року тут було відкрито перший у Наддніпрянській Україні гончарний навчальний заклад – Опішнянську зразкову навчальну гончарну майстерню.
Будівля Музею мистецької родини Кричевських, яка знаходиться на місці Опішнянської зразкової навчальної гончарної майстерні
Чому саме в Опішному? Тому що вже тоді містечко вважалося найбільшим осередком гончарного промислу в Полтавській губернії, а вироби тамтешніх майстрів славилися самобутньою красою та різноманітністю форм далеко за її межами.
Майстерню було засновано Полтавським губернським земством з метою ознайомлення місцевих гончарів із властивостями місцевих глин, можливостями їх переробки, навчання новітнім способам виготовлення глиняних виробів. Потреба створення такої школи зумовлювалася значним зростанням рівня конкуренції кустарних (власноруч створених) глиняних виробів із фарфоро-фаянсовим виробництвом, продукція якого саме наприкінці ХІХ століття почала потужно заходити на споживчий ринок.
Будівництво майстерні розпочалося 8 червня 1894 року і завершилося наприкінці цього ж року. За дослідженням доктора історичних наук, професора Олеся Пошивайла, вона мала розпорядок, згідно з яким «пояснення кустарям надавалися безкоштовно. Виготовлені речі поступали в розпорядження земства. Певний вік учнів не визначався <…> Випускники майстерні отримували документ, який засвідчував здобуті ними знання. Курс навчання в майстерні був розрахований на рік».
Основним у роботі гончарної майстерні стало дослідження місцевих глин, удосконалення технології приготування полив та ангобів, а також здобуття досвіду їхнього якісного поєднання.
Опішнянська зразкова навчальна гончарна майстерня проіснувала лише 5 років. Для успішної діяльності їй забракло досвідчених керамістів-технологів, які б змогли організувати роботу установи з фаховим знанням процесу виробництва глиняних виробів, урахуванням економічних факторів та неодмінно властивостей місцевих матеріалів. Водночас намагання Полтавського губернського земства уподібнити роботу місцевих гончарів до виробництва фаянсових виробів також не увінчалися успіхом. 1899 року, за розпорядженням земства, будівлю гончарної майстерні було передано Зіньківському повітовому земству, а все обладнання – у користування Миргородської художньо-промислової школи імені Миколи Гоголя.
За короткий час свого існування майстерня все ж справила помітний вплив на становлення творчості окремих майстрів, серед яких – відомі гончарі Опішного Федір Чирвенко, Іван Гладиревський, Юхим Різник, Василь Поросний. Асортимент їхніх виробів значно урізноманітнився, з’явилися нові технологічні знахідки на всіх етапах виготовлення. 1899 року їхні роботи були включені до колекції опішненської кераміки, представленої на Всесвітній виставці в Парижі (1900).
Меморіальна дошка на Стіні Гончарної Слави України, яка увіковічнила пам’ять про навчальні заклади, що функціонували на місці будівлі Кричевського-Лебіщака (скульптор – Володимир Цісарик, 2019)
Діяльність Опішнянської зразкової навчальної гончарної майстерні значно пожвавила цікавість до гончарства Опішного. Найголовніше – те, що вона стала потужною основою для створення нових навчальних закладів, які діяли в містечку з невеликими проміжками впродовж усього ХХ століття. На місці, де знаходилася майстерня, 1916 року було зведено окрему будівлю, у якій свого часу функціонували гончарний показовий пункт, школа, артіль, завод «Художній керамік». Нині в цих легендарних стінах діє Музей мистецької родини Кричевських.
Традиція гончарного шкільництва в Опішному в наші дні не занепала: з 1997 року її продовжує Опішнянський державний художній ліцей імені Василя Кричевського – єдиний в Україні навчальний мистецький заклад, у якому, разом із загальноосвітніми дисциплінами, з першого до одинадцятого класу учні вивчають гончарство, скульптуру, рисунок, живопис, композицію, основи технічного рисунка, креслення, художню культуру, основи керамології, декоративно-прикладне мистецтво, перспективу, основи технології кераміки.
Юні вихованці Опішнянського державного художнього ліцею імені Василя Кричевського продовжують гончарні традиції краю. Фото з офіційного сайту закладу
Зерно столітніх знань про опішненську глину – живе. Воно незупинно продовжує сходити, аби українському гончарному роду ніколи не було переводу.
Жанна Невкрита,
інформаційна служба Національного музею гончарства
Фото Тараса Пошивайла
