Підпільний Кривий Ріг

Постаті Тетяни Балкової й Мирослава Сліпецького на тлі спогадів про діяльність Похідних груп ОУН

В австралійському Мельборні 13 вересня цього року на 92 році життя відійшла за межу Вічности Тетяна Сліпецька. – Що свідоме українство знає про цю видатну жінку?! Прикро, що досить небагато. – А народилася св.пам. пані Тетяна у свідомій українській родині Балкових у селі Веселі Терни поблизу Кривого Рогу на Січеславщині, куди згодом потрапив у складі однієї з Похідних груп ОУН з-під стягу Степана Бандери її майбутній чоловік Мирослав Сліпецький (нар.16.10.1913), уродженець галицького села Порохник, що на Ярославівщині, недавній випускник декоративного відділу Вищої городничої школи у Познані (1938), 100-ліття від дня уродин якого ми відзначаємо у ці жовтневі дні і про якого також мало що відомо українському читачеві.

Однак, у «Звіті провідника Південної похідної групи ІІІ Т.Семчишина до проводу ОУН (С.Бандери) про формування, дислокацію та особовий склад групи» від 09 липня 1941 року, а саме в додатку Списку друзів, що відійшли з ІІІ-ої групи до своїх місць призначення, знаходимо прізвище Мирослава Сліпецького у підгрупі «…Г8: Дідик Лев, Сліпецький Мирослав, Мречко Ярослав, Федуняк Михайло, Ганушевський Тарас, Венгринович Орлан, Зарицький Роман, Кліщ Мирон, Чарнота Володимир, Мущак Микола…» (ЦДАВО України, Ф.3853. – оп.1 – спр.14, арк..27, оригінал, машинопис).

В 1952 році у своїй праці «Південна Похідна група» (с.30) її тодішній керівник Зиновій Матла, зазначав, що в окупованому німцями Кривому Розі «ситуація… була дуже тяжка. Гестапо шукало наших людей, але, завдяки жертовній допомозі самих криворіжчан, ми не потрапили в руки німців. Ми жили нелеґально. Українці, мешканці Кривого Рогу, були свідомі того, що їх могло стрінути за переховування нас у своїх домах. Але ненависть до нового окупанта була така велика, що надавала їм силу разом з нами дивитися відважно в очі небезпеки та загрозі смерти… Навіть найближчі сусіди не знали, що в їхньому домі перебуває український націоналіст, самостійник, як нас називали популярно; навіть найближчі знайомі, до яких вони могли мати довір’я, що не зрадять. І таких відданих нашій ідеї українців в Кривому Розі було багато…».

Колишній провідник ОУН у Донбасі Євген Стахів згадував, що очолювана оунівцем С.Шерстюком міська управа Кривого Рогу за короткий час наладнала життя в місті й окрузі. Там на початку навіть існувала Канцелярія ОУН, а Кривий Ріг «мав вигляд українського міста в Самостійній Україні». В Кривому Розі міською управою осередкам «Просвіти» було передано всі кінотеатри і клуби міста, на місці битви під Жовтими Водами мав бути споруджений пам’ятник полеглим козакам, а провулок названий на «чєсть» одного з організаторів Голодомору-ґеноциду пріснопам’ятного «всєукраінскаго старасти» Грігорія Пєтровського в Кривому Розі ще у середині листопада 1941 року було перейменовано на ім’я засновника ОУН, голови ПУН-у полк.Євгена Коновальця, що героїчно впав на стійці внаслідок большевицького атентату 1938 року в Роттердамі. У тому ж таки 1941 році була видана поетична збірка члена ОУН криворізького поета М.Пронченка «Кобза», а також збірка «Тризуб», що опублікувала як ОУН-івські, патріотичні пісні із Західної України, так і популярні серед місцевих жителів українські народні пісенні твори Наддніпрянщини, як також було поміщено до цієї збірки наш національний славень «Ще не вмерла Україна» та знаменитий стрілецький марш «Ой у лузі червона калина». «…Московсько-большевицькій тюрмі народів настав кінець. Український нарід розправив орлині крила і здійснює свою віковічну мрію – створює Самостійну Українську Державу…», – писав криворізький часопис «Дзвін», пізніше ця ж газета періодично видруковувала матеріали, що стосувалися української національної символіки – герба, прапору та славню «Ще не вмерла Україна». В різний час очільниками Криворізького окружного проводу ОУН були – Я.Потічний, М.Мричко, С.Шерстюк, Ю.Кривошапка(Козик), В.Гадада(Юра), пропаґандистами окружного проводу – М.Пронченко та Б.Євтухов, ідентифікованими членами проводу були – Дм.Горбачів, Ю.Маляр(Чорнота) та Г.Максимець.

У своїй книзі «Втрати ОУН в часі Другої світової війни…» (Торонто, 1991) д-р Василь Верига зазначав (с.с.85, 97), що восени 1941 року німці заарештовували за зв’язок із ОУН-б перекладача при одній з військових частин у Кривому Розі Теодора Найдича, а в січні 1942 року його закатовано в тамтешній тюрмі, тоді німцями ж було заарештовано криворізьких підпільників М.Пронченка, С.Шерстюка, І.Потапенка, Г.Максимця. Підпільна діяльність українських націоналістів у Кривому Розі підтверджується у тому числі й так званими совєцькими «документами», серед яких маємо російськомовну довідку п.н. «Про виявлення і ліквідацію контрреволюційного елементу» від 17 жовтня 1944 року, що її склав обласний відділ НКВД: «…Выявлено и взято на оперативный учёт участников ОУН: во 2-ом квартале 1944 года – 711, в 3 квартале – 744». Досить прикметно, що з цих т.зв «виявлених» українських патріотів – 1 455 чоловік найбільше – із того ж таки Криворіжжя (461), тодішнього обласного центру – т.зв.Дніпропетровська (127), Кам’янського району (111).

Мені невідомо, чи залишила пані Тетяна або ж її чоловік пан Мирослав Сліпецький спомини зі свого «криворізького» періоду життя зі згадкою про свою підпільну діяльність на окупованих німцями українських теренах… Але, думається, що так чи інакше діяльність Похідних груп ОУН та націоналістичного підпілля на Січеславщині, зокрема, – в Кривому Розі, відіграли в житті обох цих українських патріотів визначальну роль. – Можливо, ми колись дізнаємося про такі хвилюючі й такі героїчні подробиці з їхніх життєписів життя та боротьби?!!

…А за деякий час, у першій половині 1940-их років, колишня студентка Дніпропетровського університету Тетяна Балкова та її чоловік, учасник націоналістичного підпілля пан Мирослав Сліпецький опинилися на еміґрації в Західній Німеччині, де пан Мирослав довший час був комендантом табору ДіПі в Нордґаймі, а від 1949 року вони обоє замешкали у далекій від українських теренів Австралії. Своє вчительство й просвітництво на українській ниві пані Тетяна розпочала в тих же таки таборах для переміщених осіб (ДіПі) в Західній Німеччині, зокрема викладала українську мову та літературу у таборовій технічній школі в Нордґаймі, що поблизу Геттінґену. На «зеленому континенті» від середини 1950-их років вона була спочатку вчителькою, а згодом – керівницею української школи у Нобл Парку, а від 1974 року – головою Української Центральної Шкільної Ради, посівши через десять років своєї натхненної й самовідданої праці становище члена управи Союзу Українських Організацій Австралії (СУОА), пізніше її було обрано членом дирекції Національного Фонду СУОА та Почесним членом Української Громади Вікторії(УГВ). Чоловік пані Тетяни Мирослав Сліпецький довший час був головою філії Української Громади Вікторії у Нобл Парку (1965-70 і від 1979), членом та фінансовим референтом батьківського комітету української школи в Нобл Парку, членом управ Української Центральної Шкільної Ради та СУОА й довголітнім керівником аґенції знаменитої на увесь світ української кооперативи «Дністер» в Нобл Парку, також виявив себе як здібний організатор та будівничий Народного Дому та суботньої школи в Мельборні….

Минулого року я перебував у Мельборні, щоб провести в останню путь свого старшого друга св.пам.інж.Мирослава Болюха (нар.12.01.1921), ровесника пані Тані Сліпецької, який також як і її чоловік Мирослав Сліпецький, був членом ОУН, й у 1941 році він разом з Ахілем Хрептовським, Євгеном Гарабачем та Яньо Шухевичем та іншими патріотами став учасником Дружин Українських Націоналістів «Ролянд», пройшовши бойовий шлях з цим українським підрозділом до Ново Воронцовки, поблизу Кривого Рогу на Січеславщині, контактуючи з сіткою ОУН на чолі з Василем Стихом. Рік тому пані Таня ще жила, вона перебувала в українському будинку для старших «Калина» і я коротко бачився з нею, але не насмілився розпочати розмову. Мій же приятель, що приїхав разом зі мною на похорони Мирослава Болюха, казав мені згодом, що пані Тетяна весь не переставала твердити, просила: «Бороніть і бережіть Україну!..».

І ось вже немає серед живих щирої і славної української патріотки пані Тетяни Сліпецької (з дому – Балкова), вона спочила далеко від тих козацьких місцевостей на Січеславщині, які понад дев’ять десятків року тому дали їй життя та вдихнули в неї українську душу, далеко від тих теренів, населення яких під німецькою окупацією в часі Другої світової війни масово включилося в розбудову українського національного життя та підпільну працю, яку принесли на наддніпрянські терени у тому числі й члени Похідних груп ОУН, серед яких був також і св.пам.Мирослав Сліпецький, 100 років від дня народження якого відзначаємо 16 жовтня 2013 року.

Вона, пані Таня (з дому – Балкова), – уродженка козацької Криворіжчини, а він, пан Мирослав Сліпецький, – галичанин із Ярославівщини, – поєднали свої долі, не лише тому, що палко покохали одне одного, але, мабуть, ще й тому, що обоє свято вірили у щасливе майбутнє єдиного українського народу та єдину Українську Самостійну Соборну Державу, як мовиться, – «..від Карпатів аж до Кавказу..», яка й постала остаточно й назавжди у 1991-ому завдяки також і їхнім непересічним здібностям, патріотизму, зусиллям, боротьбі та праці на різних відтинках нашого національного життя!