Чуєш, брате мій, товаришу мій, відлітають сірим шнурком журавлі у вирій…
З п’ятого на шосте липня року Божого 2015 відійшов у вічність багатолітній політичний вʼязанень, учасник Норильського повстання, довголітній голова Стебницького міського осередку Спілки політичних в’язнів України, член Братства вояків ОУН-УПА, член міської організації Всеукраїнського Товариства «Меморіал», член міської організація Всеукураїнського товариства «Просвіта», член Дрогобицької міськрайонної організації МБУ «Центр національного відродження», актиний громадський діяч Дрогобиччини ТЕОФІЛЬ ФЕДИК.
Народився 3 жовтня 1928 року в селі Далява Дрогобицького району Львівської області. До 1944 року проживав у рідному селі. У час німецької окупації, 1942 ‒ 1943 р.р., був залучений до праці в підпіллі, як зв’язковий. Наприкінці 1944 р., за більшовицької окупації, вступив до Дрогобицького нафтового технікуму, у якому навчався до 22 листопада 1945 року, не пориваючи зв’язків з підпіллям. 22 листопада 1945 року був заарештований, а згодом засуджений до 10 р. позбавлення волі за ст.ст. 54‒1а, 54‒11. Покарання відбував у таборах Комі АРСР, а також у Норильську. За участь у страйках і Норильському повстанні вісім місяців провів у закритій тюрмі, після того ще стільки ж часу ‒ у штрафному відділенні «Купець». У листопаді 1954 р. був звільнений без права виїзду. Залишившись у Норильську, 1955 р. одружився з Валентиною Завадською, де проживав до 1965 р. З 1957 по 1962 р.р. навчався в Норильському гірничому металургійному технікуму. 1965 р. переїхав із сімєʼю до Стебника Львівської області, де впродовж 35 років працював на Стебницькому калійному заводі й проживав до останніх днів. З відновленням Незалежності України, разом з дружиною, став членом Спілки політичних в’язнів України, а згодом і Братства ОУН-УПА.
Громадськість міста, як і Франкового краю, добре знає його відданість справі національного відродження. Жодна з важливих подій у житті міста не відбувалася без його активної громадянської позиції. Був одним з ініціаторів і творців Стебницького музею національно-визвольних змагань. А в останні роки таки спромігся реалізувати одну з найсокровенніших мрій його життя ‒ завершити роботу з оформлення музейних стендів, аби пам’ять про його побратимів залишалася для нащадків. Був промотором підготовки й спорудження пам’ятника Борцям за волю України у м. Стебник; частим гостем серед учнівської й студентської молоді. Ні одне із свят у місті не обходилося без його участі. Ще навіть зовсім недавно, під час відзначення 201 роковини з нагоди народження Тараса Шевченка, з його уст звучали уривки з поеми «І мертвим, і живим, і ненародженим..».
Він з когорти тих, хто понад усе в житті ставили Україну. Змагалися за неї. Платили за це вʼязницями, вигнанням та особистим щастям. За його плечима – викошене поле, укладене високими покосами. Самовіддана праця була рушійною силою його життя. Про цю людину згадуємо, як про згусток енергії, кипучої, невичерпної.
П. Теофіль – гідний приклад життєлюбства, громадянської мужності, відданості, внутрішньої волі й нескореності. Надто багато випробувань випало на його долю. Та на життєвих перехрестях не проклинав темряви, а знаходив і запалював свічку. Ніколи не питав, що Україна зробила для нього, а віддавав себе їй сповна. Такими звеличується народ. Такі мусять бути в кожній історичній добі, аби не згасав вогонь священної любові до рідної землі.
Тож не дивно, що він так болів нашим українським безголів’ям, яке тривогою й неспокоєм було прописане в його серці. До останніх днів він служив рідному народу своєю одвертою незрадливістю, сповненою енергії й завзяття, тільки йому властивого. Він перебував у постійному русі, в леті, в турботах за тих, хто потребував допомоги, поради чи підтримки.
Теофіль Григорович був і залишиться в памʼяті для нащадків людиною високоосвіченою, високодуховною, шляхетною, з глибоким розумом і щирим серцем. Від нього завжди віяло тихим, вольовим спокоєм і звичайною людською доброзичливістю, якої так бракує в теперішньому світі. Згадується незмінна привітна посмішка на його устах й оте світло в його очах, що було віддзеркаленням внутрішньої краси, життєвої мудрості й доброти.
Ми сумуємо дуже, що шлях обірвала Вам доля…
Та є правило в Бога, мов правда, і мудре й просте:
Хто зерном доброти на землі засівав своє поле,
Цвітом памʼяті вічним у душах людських проросте.
Стебницький осередок Спілки політв’язнів Р. Пацула
України
Стебницька станиця Всеукраїнського М. Тершівська
братства ОУН – УПА
міська організація товариства Л. Волошанська
«Просвіта»
Дрогобицька міськрайонна організація К. Іваночко
МБУ «Центр національного відродження»
Стебницька міська організація Всеукраїнського І. Галяк
Товариства «Меморіал»
Світла і вічна пам’ять, вічний спокій його душі.
Ще один журавель відлетів у потойбічну Нірвану,
І ще зірка одна закотилась в жіночі плачі.
І звільнилась душа з суєти від тривог і обману,
І ойойкнувши схлипнула враз на чиємусь плечі.
Бо Господь винагородив його потребою не гнутися, ні перед ким, і ні перед чим. Навіть під власним тягарем пережитого й переболілого, упокорюючись силі Духа і Волі Всевишнього.
Мабуть, високий поріг прожитих років не важко долати, якщо душа легка від світлих почуттів і добрих справ. А їх у п. Теофіля – ой як багато!
за Україну, за могуть її коренів під вітрами, злими й підступними.
Краса душі пророча і проста,
Як крапля сонця. Спраглим до знемоги.
Тремтить душа – у ній одна сльоза:
Не дай нам, Боже, збитися з дороги.
