Сьогодні – 101 рік з дня народження Василя Кука, одного з керівників ОУН і головнокомандувача УПА.
Я вважаю, що доля зробила мені великий подарунок – я мав можливість бути знайомим і особисто спілкуватися з цією неймовірною людиною.
Так, саме так: вчинки, досягнення, факти і сторінки біографії Кука багатьом здаються неймовірними. Я сам колись не міг повірити багато чому. Наприклад, як міг галичанин, під час війни, всього за рік знайти в Східній Україні кілька тисяч прихильників для Організації і вірну дружину для себе особисто? Однак і гестапівські, і НКВДшні документи називали цифру в 5000 учасників підпілля, завербованих Куком. Виходить, що Кук цілий рік вербував по 15 осіб щодня! Це здавалося неймовірним, але поспілкувавшись з ним, я зрозумів: так, цей чоловік – звичайний, що не відрізнявся богатирським здоров’ям, невисокий і на перший погляд непримітний, – був здатен і не на таке.
Окрема тема – Кук після арешту. На перший погляд здається абсолютно неймовірним, що спійманий командир українських повстанців не просто вийшов не свободу, а й продовжував свою смертельну гру проти всесильного КДБ протягом десятків років.
«У процесі спостереження за Куком зафіксовано ряд фактів, які дають підстави вважати , що він міг використовувати звільнення від кримінальної відповідальності і подальше перебування на волі для продовження антирадянської діяльності та вчинення інших злочинів.
При його виїздах в Ленінград в 1965 році і в Москву в 1969 -му відзначено, що він поводився підозріло, застосовував різні хитрощі з метою виявлення стеження. В обох випадках йому вдавалося втекти від зовнішнього спостереження і безконтрольно повертатися до Києва».
Це – фрагмент зі скарги на Кука, яку КДБ України писав у ЦК. Неймовірно!
«Відразу після звільнення Кук відмовився від написання будь-яких статей проти українських націоналістів і при цьому зажадав, щоб органи КДБ звільнили з місць ув’язнення ряд учасників бандоунівского підпілля, повернули з спецпоселень усіх його родичів та ін. Ці прохання Кука були виконані».
Так, так, КДБ свідчить: Кук зумів витягнути з таборів своїх соратників, зокрема, Петра Дужого та Михайла Степаняка, і при цьому відмовився від співпраці з органами!
Неймовірно? На перший погляд – так. Але я не дивуюся. Я познайомився з Куком, коли йому було вже за дев’яносто. Навіть тоді сила волі, інтелект, харизма цієї людини справили на мене глибоке враження. Що ж казати про 1969- й, коли йому було всього-навсього п’ятдесят чотири, і, тим більше, – про 1942-й, коли йому було тільки двадцять дев’ять?
Детальніше про боротьбу Кука після його затримання, у світлі розсекречених документів КДБ, можна прочитати, наприклад, за цим посиланням. А я хочу процитувати один документ – лист, який Кук, командувач УПА, в липні 1950 переслав за кордон. Документ цей особливо цікавий тим, що не призначався для публікації і був призначений для старий соратників і знайомих. Думаю, цей лист дозволить багатьом чіткіше розуміти, «хто такі бандерівці і за що вони борються» …
«4. У питанні нашого ставлення до большевизму ми рішуче не йдемо по лінії його виправлювання, а відкидаємо його і поборюємо його в цілому і в усіх відношеннях. У практичній боротьбі нам далеко вигідніше бити по большевизму на основі його практики, що її кожний бачить і переживає, ніж воювати з різними большевицькими ідеями, що вони їх в пропагандистських цілях виголошують і ніколи не реалізують. Наприклад, большевики виголошують «кожна нація має право на суверенну державу»; «усі нації як малі, так і великі, повинні мати рівні права», так само виголошують вони і протиімперіалістичні ідеї, і ідеї проти визиску і експлуатації трудящих, ідеї рівноправності всіх громадян у державі, рівноправності жінок і т.п. Чи ж можемо ми ці їхні «ідеї» заперечувати і висловлювати протилежні ідеї тільки тому, що це говорять большевики? Думаю, що ні. І тому, замість воювати з такого роду правильними ідеями, ми воюємо з большевицькою практикою, яка на ділі є прямим запереченням того, що вони часто декларують. Коли ж ідеться про большевицький комунізм як ідеологію в цілому, ми його рішуче заперечуємо, протиставляючи власну націоналістичну ідеологію. В цьому відношенні не допускаємо ніякого компромісу.
5. У питаннях соціального змісту нашої визвольної боротьби ми відкидаємо і большевицький соціалізм, і капіталізм. Боремося проти існуючої большевицької соціалістичної системи в економічному житті, але не думаємо повертати і до капіталізму зі всіма наслідками, що він їх може в Україну принести…
Соціально-економічна система в Україні повинна:
а) відповідати духовності народу;
б) сприяти якнайповнішому ростові та розвиткові всіх продуктивних сил УД (Української держави);
в) забезпечувати якнайвищий добробут цілого народу і заможне культурне життя кожного громадянина.
…Під терміном «безкласове суспільство», в основному, розуміємо такий суспільний лад, де виключеним буде будь-яке упривілейоване становище одного класу чи «лучших людей» і де унеможливлений буде визиск та експлуатація… Большевицьке соціалістичне суспільство має наскрізь класовий характер і його ніхто з безкласовим суспільством не ототожнює.
…Не виглядає нам доцільним зв’язувати сьогодні ОУН з будь-якою філософічною системою, наприклад, з ідеалізмом, волюнтаризмом тощо. Всі ці філософські системи дуже мало мають значення у нашій визвольній боротьбі, і тому ми всяку філософію на даному етапі нашої боротьби залишили до кращих, спокійніших часів… Подібно мається з обов’язковим визнаванням членами ОУН християнської моралі. Сьогодні ОУН в процесі боротьби виробила власну націоналістичну, революційну мораль, і тільки ця мораль повинна всіх членів ОУН зобов’язувати…
ОУН на Землях не стоїть на позиціях атеїзму, рішуче протиставляється большевицькому нищенню релігійного життя і активно виступає там, де це актуально, в обороні церкви, але зв’язувати націоналістичну ідеологію з християнським ідеалізмом і християнською мораллю в такій мірі, як це роблять ЗЧ ОУН, для всіх нас на Землях цілком не до сприйняття… Питання релігійної віри ми трактуємо як особисту справу кожного члена ОУН, кожного громадянина. І така постановка наскрізь себе виправдовує. В рядах ОУН повинні мати місце всі, що рішились боротися за УССД (Українську Самостійну Соборну Державу), без огляду на їх ставлення до релігії, без огляду на визначення себе членами тої чи іншої церкви…
Ми не мислимо української держави з тоталітарною монопартійною диктатурою. Вважаємо конечним, так для боротьби, як і до будови державного життя, притягнути всіх членів і вартісних українців, без огляду на їх партійну приналежність, соціальне положення чи т.п. інші різниці. Ми відверто заявляємо, що ми – за демократичний устрій в УД, але ми також за сильну державу, за твердий порядок у ній, проти анархізму»…
Вічна Тобі пам’ять, Командире!
Сергій Дібров (Одеса) – в минулому один з упорядників сайту maidan.org.ua, на якому він реалізував інтернет-проект “УПА в запитаннях і відповідях Головного Головного Командира”. На підставі цього проекту “Галицька Видавнича Спілка” видала однойменну книжку, макет якої Василь Кук встиг побачити за життя. Сама книжка вийшла в світ через три тижні після смерті Головного Командира.
