Оксана Суховерська в руханковому строї товариства «Сокіл-Батько». З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів)
Андрій Сова
8 квітня виповнюється 127 років від народження однієї з перших українських жінок – фахівців з тіловиховання і спорту, практика, теоретика і методиста гімнастично-спортивного руху в Галичині Оксани Суховерської.
Оксана Федів (у заміжжі – Суховерська) (8.04.1891 – 13.01.1977) народився у с. Жашків (тепер село Зашків Золочівського р-ну Львівської обл.). У 1910 р. закінчила учительський семінар Українського педагогічного товариства у Львові та склала іспит зрілості для вчителів. Упродовж 1910–1914 рр. під керівництвом професора Івана Боберського займалася руханкою у товаристві «Сокіл-Батько», неодноразово виступала на руханково-вокальних вечорах та готувала програми (серед іншого, мала честь виступити 7 грудня 1913 р. у рухівні «Сокола-Батька» у Львові на вул. Руській, 20 з нагоди відзначення 40-літньої творчої праці Івана Франка), мала приватні заняття гри на фортепіано та закінчила польську школу ритміки. Підвищувала рівень своєї професійної освіти та майстерності на курсах у Відні, Берліні та Празі. У липні 1914 р. склала іспит з гімнастики у Львівському університеті, отримавши диплом учителя гімнастики (українською – «руханки»), який давав можливість викладання у середніх школах.
У роки Першої світової війни працювала учителькою руханки у Львові — у 1915–1916 рр. у народній школі імені Б. Грінченка, у 1916–1920 рр. – в учительській семінарії «Рідної школи». Упродовж 1920–1939 рр. – учителювала, викладаючи руханку, у жіночій гімназії СС Василіянок та гімназії «Рідної Школи» УПТ імені Іллі та Іванни Кокорудзів у Львові.
Була досвідченим педагогом, постановником театральних шкільних вистав, ініціатором спортивних змагань, прогульок. Одна з перших українських фахівців, що спеціалізувалися на жіночій гімнастиці та ритміці.
У міжвоєнний період організовувала щорічні виступи гімназисток на площі «Сокола-Батька». Вела позашкільні курси ритмічної гімнастики. Відкрила свою школу, яка складалася з трьох курсів – дитячого, дорослого та жіночої гігієнічної руханки.
Упродовж 1910–1939-их рр. – активна діячка українського гімнастичного (сокільського) руху. Практик і теоретик шкільної гімнастики, особливо жіночої. Автор теоретико-методичних праць з проблем фізичного виховання («Рухові забави й гри з мелодіями й примівками», «Роля жінки у фізичному вихованні», «Ритміка» у 2-х томах та ін.), одна з активних діячок руханкових і спортивних товариств, зокрема «Сокіл-Батько», «Пласт», «Жіночий український спортовий кружок», учениця і послідовниця професора Івана Боберського. Опікунка 2-го пластового куреня ім. Марти Борецької, який діяв у жіночій гімназії СС Василіянок. Перед нею опікункою куреня була Олена Степанів (Дашкевич).
У роки Другої світової війни – у 1939–1941 рр. – викладач руханки в школі №4, 1941–1944 рр. – викладач ритміки у ремісничій і господарській школах. Від 1944 до 1958 р. – викладач ритміки у Державній музичній школі-десятирічці при Львівській консерваторії (тепер Львівська середня спеціалізована музична школа-інтернат імені Соломії Крушельницької). У цей же ж час керувала танцювальним колективом при Будинку народної творчості у Львові.
Померла у Львові. Похована на 21 полі Янівського цвинтаря. На могилі встановлено металевий хрест із написом: «Тут спочиває Оксана Суховерська * 8.4.1891 † 13.1.1977 / Вічна пам’ять». Поблизу похований її чоловік Осип Суховерський (доктор права, четар УСС). Про нього відомо, що народився 9 січня 1888 р. в Чернівцях, де закінчив гімназію і правничі студії 1910 р. Від серпня 1914 р. служив в Легіоні Українських Січових Стрільців, спершу як сотенний писар, з 17 серпня 1915 р. – ад’ютант 1-го куреня. Брав участь в боях між Стрипою і Серетом у вересні 1915 р., зокрема під Соколовом. Після війни працював адвокатом у Львові. Фінансував видання книги Оксани Суховерської «Рухові забави й гри з мелодіями й примівками» (Львів, 1924 р.). Помер 24 лютого 1962 р.
Оксана Суховерська, як і її вчитель Іван Боберський, була талановитим педагогом та патріотом України. Навчаючи руханки, ритміки і танців, прищеплювала своїм учням любов до мистецтва, історії та традицій рідного краю.
Оксана Суховерська залишила у пам’яті своїх сучасників світлі спомини. Про неї «наймолодша василіянка» Емілія Бардила згадувала: «До кінця життя буду пам’ятати й при кожній нагоді згадувати таких вчителів, як м[онахиня] Северина [Париллє], м[онахиня] Емілія, п. Антоніна Струтинська, п. Ірина Гузар, проф. [Василь] Лев, п. [Савина] Сидорович, п. О[ксана] Суховерська». Гімназистка Олександра Гургула писала: «…А ось світські педагоги: перед веде незрівнянна Олена Степанівна, наш ідеал. Оксана Суховерська, гімнастка, що, крім програмної руханки, вчила нас поєднувати гімнастичні рухи з народною піснею… Цілий сонм професорів – справжніх знавців своєї справи. Всі вони хотіли і зуміли передати свої глибокі знання нам, свої ученицям». Сама ж Оксана Суховерська в інтерв’ю, опублікованому у львівській газеті «Нова хата» 1936 р. твердила: «Чи я вдоволена своєю працею? Хіба ви не знаєте, скільки перешкод стоїть у нас на дорозі цього мистецтва? Але праця сама дає мені вдоволення. Це навіть мало сказано, – це зміст мого життя».
Членкині Спортового клубу українських дівчат та ІІ-го пластового куреня ім. М. Борецької при гімназії сестер Василіянок у Львові. Сидять: зліва – учениця Івана Боберського, учителька фізичного виховання Оксана Суховерська, справа – шкільний лікар Ірина Лежогубська. Львів, кінець 1920-х років. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
