На цьому унікальному фото із «Чеченського фотоархіву» – квітень 1995 року. Чеченська республіка Ічкерія, яка бореться за свою незалежність. До бійців приїхала делегація Конгресу Українських Націоналістів, привезла гуманітарну допомогу. В центрі з камерою – на той час народний депутат України, відомий дослідник масових поховань жертв комуністичних репресій в урочищі Дем’янів Лаз на Івано-Франківщині, пізніше – директор Музею совєтської окупації України в Києві, очільник Київської міської організаціі Українського добровільного історико-просвітницького правозахисного благодійного товариства «Меморіал» імені Василя Стуса Роман Круцик.
Це був не поодинокий приїзд пана Романа в Ічкерію. Він був добре знайомий з лідером чеченського народу Джохаром Дудаєвим, після його загибелі – одним із організаторів і координаторів спецоперації із порятунку родини Дудаєвих і переправлення їх у безпечне місце.
Роман Круцик народився 80 років тому, 6 липня 1945 року, в селі Яблунів Галицького району на Івано-Франківщині в простій селянській родині. Йому пощастило уникнути прямих переслідувань КГБ, однак дитинство було непростим. В родині було п’ятеро дітей, доводилося важко працювати, щоб всіх поставити на ноги. З дитинства цікавився історією, але довелося обрати інший фах. «Я народився на Західній Україні, а там потрапити на історичний факультет, чи будь-який гуманітарний, пов’язаний з історією, було дуже важко для нас, місцевих. Треба для цього було їхати в Росію, або на схід України. Можна було потрапити у технічний вуз, чи медичний, але там, де була політика, там було таке дуже густе «сито», – зізнавався він пізніше в одному з інтерв’ю радіо ВВС.
Іншою його мрією було побачити світ. Щоб здійснити її, закінчив Львівський технікум залізничного транспорту, був машиністом паровозу, об’їздив весь Радянський Союз. Він любив свою справу. І все ж, щойно з’явилася можливість, повернувся до свого найбільшого покликання – відновлення історичної справедливості і пам’яті про жертв радянського тоталітарного режиму. Він одним із перших на Івано-Франківщині привернув увагу до трагедії Дем’янового Лазу, ініціював ексгумацію і дослідження тіл на місці масового поховання, потім виклав усе в книзі «Дем’янів Лаз. Геноцид Галичини». Уже в часи перебудови став студентом юридичного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка, щоб фахово захищати права українців.
Він стояв біля витоків багатьох українських демократичних рухів та організацій, які з’явилися наприкінці 1980-х років: Українська Гельсінська спілка, Народний Рух України, Конгрес Українських Націоналістів. Допомагав створювати меморіал пам’яті жертв розстрілів у Биківні. Організовував поїздки на Соловки та інші місця злочинів радянського режиму. Став одним з ініціаторів Музею совєтської окупації України (він любив підкреслювати це слово – совєтський, а не радянський) і очолив його.
Роман Круцик стояв біля витоків створення й Українського інституту національної пам’яті. У 2006–2007 роках він виконував обов’язки заступника голови УІНП Ігоря Юхновського. Саме тоді одними з головних напрямків діяльності УІНП стали дослідження злочинів радянського режиму, відкриття правди про Дем’янів Лаз, Биківню та інші місця масових поховань жертв режиму, відкриття архівів НКВД та інших репресивних органів, повернення із небуття імен борців за Україну.
До останніх днів Роман Круцик переймався питаннями відродження нашої історичної пам’яті.
Український Інститут національної пам’яті
