На світлий спомин про Друга Юлія Хвещука (Сумного)
Сьогодні, 15 березня, Юлій Хвещук (Сумний) мав би відзначити свій 47-й День народження. На жаль, уже 9 років він не з нами. Вічна й світла Тобі Пам’ять, дорогий Побратиме!
Юлій Хвещук народився 15 березня 1977 року у Львові, закінчив академічну гімназію, з відзнакою історичний факультет Львівського національного університету ім. Івана Франка, предметом його наукового зацікавлення була діяльність СБ ОУН і УПА. Зі студентських років – активіст ОУН (б), Конгресу Українських Націоналістів, ГСПО “Тризуб” ім. Степана Бандери, МНК та інших національно-патріотичних організацій. Був головою Львівської міської організації та членом Львівського обласного проводу КУН, обласним провідником та членом Теренового Проводу ОУН (б), одним із засновників та редактором газети “Нація і держава”, його перу належать десятки публікацій на ідеологічні та суспільно-політичні теми у газетах ”Нація і держава”, “Шлях перемоги”, журналі “Визвольний шлях” та багатьох інших виданнях.
Помер у Львові 10 січня 2015 р. Похований на Личаківському цвинтарі.
Його новели та казки стараннями друзів вийшли друком окремою збіркою у 2018 році.
Хвещук, Юлій (1977–2015).
Літавиця [Текст] : [зб. новел та казок] / Юлій Хвещук ; [упоряд. і ред. Юрко та Соломія Антоняк. Віктор Рог]. – Київ : Українська видавнича спілка ім. Ю. Липи, 2018. – 186, [1] с. : іл., фот. – ISBN 978-966-1513-48-7
Незгасна зоря Літавиці
Віктор Рог
Постійним читачам нашого видання (“Шлях Перемоги”) ім’я Юлія Хвещука відоме. Ще кілька років тому жодне число тижневика не виходило без його ґрунтовного аналітичного огляду чи гострої актуальної публіцистичної статті. Три роки тому, у 38-річному віці, він раптово відійшов у вічність…
Юлій Хвещук «Сумний» відомий і як дослідник визвольних змагань (предметом його наукового зацікавлення була діяльність СБ ОУН), і як громадський діяч, активіст Молодіжного Конгресу, КУНу, Центру Національного Відродження, «Пори»… Мало хто, в зв’язку з закритим форматом діяльності та через неабияку особисту скромність друга «Сумного» знав, що в свій час Юлій був членом Теренового Проводу ОУН (б), делегатом кількох Великих Зборів ОУН (б) та її обласним провідником на Львівщині. І лише декілька найближчих друзів були втаємничені в ще одну «сферу інтересів» Юлія Хвещука. Він писав казки та новели… Твори ці об’єднані вічними темами життя і смерті, боротьби і жертовності, кохання і зради.
«Літавиця» – так назвали збірку творів Юлія Хвещука побратими, які вирішили в пам’ять про друга оприлюднити їх для ширшого кола. «Одна з характерних особливостей письма Юлія Хвещука – гранична стислість, що є рідною сестрою суворості тону, драматизму подій і настроїв. автор не дає читачеві можливості розслабитися, відволіктися його уяві, він весь час тримає його в напрузі. Тут майже немає принагідних деталей, за які ненароком зачепилося око, якихось сторонніх, не пов’язаних із сюжетом звуків, які б послаблювали напругу» – зауважує в передмові до збірки Микола Ільницький.
Нехай же ця збірка, видана коштом побратимів, ляже ошатним букетиком на олтар нашої світлої пам’яті про друга «Сумного».
Слава Україні та її Героям!
Клітка, що співає про птаха…*
(Юлій Хвещук. Літавиця: Збірка новел. — Київ: Українська видавнича
спілка ім. Ю. Липи, 2018).
Книга Юлія Хвещука — дещо несподівана поява в літературному світі. У ній зібрані новели, які автор не хотів друкувати за життя, ділячись сокровенним лише з найближчими. Тому добірка є водночас і дебютом, і підсумком творчості цього безперечно цікавого й самобутнього автора.
Галерея образів прозової збірки пов’язана з українським підпіллям 40—50-х років ХХ ст. Незважаючи на узагальненість і певну схематичність персонажів, їх безіменність, пов’язану з міркуваннями безпеки, в уяві читача постають цілком конкретні Дунаї, Ластівки чи Літавиці, яких неможливо переплутати чи забути. Екзистенційний характер збірки загострює сприйняття, особливо тих моментів, де автор чергує пастельні тони з контрасними олійними мазками та чорно-білою графікою. Так, картини брукованих львівських вулиць чергуються із карпатськими пейзажами, а сцени романтичних почуттів із бойовим поривом і невблаганною рішучістю. Автор, тонко вловлюючи найменші емоційні коливання своїх персонажів, прагне захистити їх від забуття, «викупивши» в невблаганної історії своїми художніми картинами, подібно як персонаж його новели «Не кожен птах співає у клітці» художник Андре Ленуа — колишній старшина УГА Андрій Левицький, вимінював у генерала Вехтера за свої талановиті полотна волю для полонених українських дівчат. Ці герої постають перед нами як втілення пошуку моральних маркерів (чи й імперативів) у іншому, не нашому, часі.
Характерною рисою персонажів Юлія Хвещука є їх молодість, що загострює конфлікт минучого життя та неминучої смерті. Цей відхід все ж не є трагічним, навпаки, трагічним є життя, а залишена для себе остання куля дає можливість вийти з замкненої клітки політичних реалій. Порив до волі помітний навіть в іменах згаданих персонажів, що летять як Ластівка чи пливуть як Дунай із новел кудись у вічність.
«Війна — це можливість витіснити свій власний біль», — твердить автор. І можна було б йому повірити, якби не інша, не менш переконлива, фраза: людина живе, аби малювати «тільки те, що живе у серці». Його життєвий компас орієнтований на зразки жертовності, чимось споріднені у вірі з тією, коли Авраам заніс свій меч над Ісааком.
Невеличка книжечка автора, сподіваємося, не загубиться у повені інших, не менш цікавих, але таки інших книг. Вона, як і «Вірші з війни» Бориса Гуменюка, підіймає моральну планку суспільства, перекидаючи невидимий (може калиновий) міст поміж героями минулого й сьогодення.
Мар’яна Комариця
Джерело: enigma
