11 січня виповнилося 30 років з дня смерті Миколи Мартинюка, члена ОУН, журналіста, бібліотекознавця, громадсько-політичного діяча.
Степан Мартинюк (справжнє прізвище – Марцинюк) народився 16 грудня 1915 року в селі Копитів, нині – Червоноградського району Львівської області. Його дитинство та юнацькі роки пройшли у селі Боб’ятин на Сокальщині. Закінчивши однорічний рільничий курс, працював повітовим інструктором українського господарського товариства «Сільський господар». У 1937 році організовував хліборобський вишкіл молоді.
З раннього дитинства виявив хист до журналістики. Після закінчення 7-річної школи, він дебютував у «Новому Часі», дописував також до часописів, які видавалися концерном Івана Тиктора у Львові. У 1930-х роках він під псевдонімом «Агасфер» розміщував замальовки із суспільно-політичного й громадського життя Сокальщини у рубриці «З теки мандрівника» тижневика «Голос з-над Буга».
З юних літ Микола Мартинюк долучився до боротьби за відновлення державної самостійності України. У 1931 році його було заарештовано польською поліцією за участь в акціях, організованих Організацією Українських Націоналістів. Через два місяці, «за браком доказів», його було відпущено. Подальший життєвий шлях – пов’язаний із ОУН: участь у роботі підпілля, низка вишколів на рідних теренах. У 1937-му – вдруге заарештований й ув’язнений до березня 1939 року.
Під час подій, коли совєти та нацисти ділили між собою європейські землі, Микола Мартинюк був вимушений залишити рідні терени, оскільки туди прийшла совєтська влада. Він перейшов на українські землі, які опинилися під нацистською владою. Саме тоді, аби не наражати рідних на небезпеку, змінив прізвище, з Марцинюка став Мартинюком. Закінчив учительський курс у Володаві й працював вчителем у школах повіту.
З початком німецько-совєтської війни отримав призначення до похідних груп бандерівської ОУН – політичної армії, яка мала урухомити державний апарат та створити оунівську мережу на українських землях. У складі Північної похідної групи вирушив на Наддніпрянщину. У жовтні 1941 – березні 1942 років був провідником Звягельської округи на Житомирщині, хоча його діяльність не обмежувалася лише цими теренами, мав зв’язки також із підпіллям на Київщині та Дніпропетровщині. Від серпня 1942 до липня 1943-го Микола Мартинюк був членом обласного Проводу ОУН Полтавщини. На Наддніпрянщині користувався псевдо «Еней». За свою діяльність двічі був заарештований і лише завдяки випадковим збігам обставин уникнув суворого покарання.
Наприкінці 1943 року Мартинюк переїхав на західноукраїнські землі. Був організатором вишкільних курсів для Юнацтва ОУН у Львівській окрузі. Також займався збиранням матеріалів та організацією книгозбірень для підземних бункерів націоналістичного підпілля та УПА, був референтом інформації та вишколу Сокальського повітового Проводу ОУН.
З наближенням совєтських військ, за наказом організаційних зверхників, вибув на Захід. Спершу перебував у Австрії та Німеччині, брав участь у видання оунівських часописів «Новий шлях» та «Самостійник». У 1947-1951 роках був організаційним та культурно-освітнім референтом Центрального Комітету Спілки Української Молоді, редактором сумівського друкованого органу «Авангард». Крім того, Микола Мартинюк обійняв посаду референта суспільної діяльності та редактора журналу «Юнацький шлях» у Проводі Юнацтва ЗЧ ОУН. Паралельно із цим, протягом 1947-1952 років він студіював право в Українському Вільному Університеті (Мюнхен).
1952 року Микола Мартинюк, через певні обставини вже під прізвищем «Кравчук», перебрався до США. У 1961 р. здобув ступінь магістра бібліотекознавства в Мічиганському університеті в Анн-Арборі.
Під час навчання став ініціатором створення Товариства Української Студіюючої Молоді ім. М. Міхновського, очолював цю організацію у 1955-1961 роках, був редактором офіціозу Товариства під назвою «Фенікс».
Микола Мартинюк був членом управи Українського бібліотекарського товариства та редактором його видань (1979-1982 роки). Від 1961-го – бібліотекар слов’янських і східноєвропейських матеріалів у бібліотеці Університету штату Індіана в Блумінґтоні, сприяв розбудові української колекції. Паралельно із цим, від 1962 року брав участь у діяльності слов’янської секції Американської бібліотечної асоціації, Товариства українських бібліотекарів Америки, архівної комісії Наукового товариства Шевченка у США.
Микола Мартинюк був фаховим дослідником-бібліографом, розміщував свої матеріали у квартальнику «Українська книга» (1971-1982 роки), де був членом редколегії, а також у журналі ОУН «Визвольний шлях». Титанічну роботу він провадив із організації видання регіонального збірника «Надбужанщина», присвяченого історії земель Сокальщини, Белзчини, Радехівщини, Камінеччини, Холмщини й Підляшшя. У трьох томах, що побачили світ у 1986, 1989 й 1994 роках зібрано праці 350 авторів, а загальний обсяг сторінок складає 2645.
Вже після смерті науковця, у 1998 році, у Львові вийшов його покажчик «Українські періодичні видання (1914-1939 рр.)», а у 2000-му у Лондоні – мемуари про похідні групи ОУН на Наддніпрянщині під назвою «Спогади з підпілля».
Юрій Щур
