Чому його не розстріляли і місія життя Генерала Кука

Завжди цікаво читати книжку про людину, яку знав трохи більше, ніж поверхово. Є можливість порівняти свій погляд на людину, який склався як сума вражень від багатьох зустрічей із поглядом іншої людини, яка мала свою суму вражень. З’являється об’ємне бачення людини. Ось така можливість з’явилась після виходу в світ товстезної, на 900 сторінок, книги Володимира В’ятровича “Генерал Кук. Біографія покоління УПА”.

Знання В’ятровича про Василя Кука аж ніяк не можуть бути поверховими: вони зустрічались багато разів, в мене є фото з середини 90-х, де Кук разом з з побратимом Василем Галасою є в оточенні молодих людей у Сприні, і серед них – Володимир В’ятрович. Буваючи в Кука в його помешканні на вул. Чудновського, я не раз чув про заплановані інтерв’ю з В’ятровичем для ЦДВР. Отож, матеріялу для вироблення погляду на Командира УПА у Володимира було більше, ніж достатньо. А ще треба додати пласт матеріялів з архівів КГБ і КПСС, які В’ятрович підняв починаючи з часів президентства Віктора Ющенка. Де оперативники-спецслужбісти виписували свій погляд на Василя Кука, де видно, як відбувалась трансформація їхніх планів використати полоненого оунівця для боротьби з українським націоналізмом до визнання “дарма ми його зразу не розстріляли”. Ці матеріяли В’ятрович сповна використовує в книжці, створюючи об’ємний образ життя Василя Кука в полоні, і це дуже вдалий прийом, щоб повніше показати головного героя.

Мушу зразу додати одне зауваження. Це спрацює не для всіх читачів. Людина сприймає інформацію через фільтр власного світогляду. Величезна кількість українців заражена радянським світоглядом матеріялізму та радянською схемою погляду на націоналізм. Кук же був ідеалістом і українським націоналістом, а український націоналізм за своєю суттю є ідеалістичним. Це несумісна з радянським поглядом світоглядна система. Тому слідчі, які працювали з Куком, розуміли його дуже поверхово, і тому плани їхного використання Кука призвели фактично до нічого. Так буде і зі сприйняттям цієї фундаментальної праці читачами, знання яких націоналізму зводяться до “москаляку на гілляку”, або, в кращому разі закінчуються першою точкою Декалогу. Але, в будь якому випадку, праця В’ятровича дуже цінна, бо вона дійде і до тих, які вірують в перемогу ідеї над грубою силою, спонсорованою баблом, і які розуміють, як відбувається оце “нашою перемогою є перемога наших ідей”.

Цінність праці В’ятровича також в тому, що він подає історію життя Василя Кука на тлі історичних подій, і, зокрема, на тлі зародження, становлення і розвитку ОУН. Принагідно пояснює причини розколів в ОУН, які у випадку біографії Кука обійти неможливо: він причетний і до першого, і до другого. Щоправда, в другому він не був діючою особою. Але розкол в ОУН, створений КГБ ніби від імені Кука при повній інформаційній ізоляції Кука дає приводи до роздумів, чому він діяв так, чи інакше, будучи в полоні.

Поведінка Василя Кука в полоні – це тема, яка заслуговує окремих досліджень. Люди, які дають оцінку його діяльності в підсовєцькій реальності, або ж тої реальності не знають зовсім, або ж знають дуже однобоко. Ми не дооцінюємо масштаб проблем, які постали перед Куком. Він все таки був Головний Командир УПА, а не рядовий боєць. Для прикладу, поляки в той же період мали аналогічне збройне формування Армію Крайову, яка спиралась на еміграційний уряд. І ця армія капітулювала, командування вивезене в Москву на показовий суд, і на цьому боротьба АК з радянським баченням Польщі закінчилася. Кук не підписав капітуляції, командування УПА не було під показовим судом, як свідчать документи КГБ, Кук підсунув їм їдею, що боротьби, як такої, вже нема, то й нема чого робити публічні заходи, бо це буде непряма реклама бандерівського руху. І ми сьогодні говоримо, що УПА не капітулювала, як аргумент пасіонарності нашої боротьби. І намагаємось достукатися до офіційних істориків, що Національний Фронт з гаслами “Воля Народам! Воля Людині!” – це те ж саме ОУН, тільки в 60-ті роки.

Кук, як провідний діяч ОУН, потрапивши в полон, мав перед собою ширші проблеми, ніж рядовий стрілець. По перше, він вже переконався, що інформаційно його ізолювавши, КГБ від його імені вчиняла інформаційні диверсії. І могла вчиняти далі – хто знав, живий Кук, чи мертвий, і що з ним відбувалося взагалі? Розкол на двійкарів і бандерівців став реальністю, а маніпульовані ініціятори розколу посилалися на документи, яких Кук не писав. Ця віртуальна реальність, яку матеріялізувало КГБ, повинна бути поборена, чи як?

Інший момент боротьби – псевдоОУН, яку емігрантам підсунули через британського агента КГБ Кіма Філбі, до якої посилали зв’язкових, патріотів, які зразу з потрапляли в полон. Це був аргумент, яким намагалися зламати Кука: бачиш, твої друзі за кордоном посилають до нас ваших людей, а ми всіх арештовуємо, і візьмемо всіх, боротьба з нами марна. Здавайся! От що мав відчувати генерал Кук, коли йому показували фото арештованих або вбитих його солдатів, які прийшли в налаштовані для них пастки? Якби він був командиром, готовим посилати солдатів на м’ясні штурми, то, мабуть, реагував би спокійно. Але Кук, з мого досвіду спілкування з ним, цінував життя кожного члена Організації. І справа ця була його болем, він мусів розірвати це зачароване коло зі зв’язковими, яких посилали на страту. А для цього він повинен був розірвати інформаційну блокаду. Тут треба шукати корені, мотиви його рішення про відкритий лист до діяспори. В його ситуації вмерти – це просте рішення, помер і нічого не можеш змінити. А як же все таки з солдатами, які йшли в пастку до ворога?

Як би там не було, але Кук обдурив КГБ. Місцями ціною власної репутації, це йому потім відбивалося до самої смерті. Проте він не шкодував за прийнятими рішеннями. І це ми бачили протягом його життя у незалежній Україні. Володимир В’ятрович наводить багато прикладів, скільки зусиль докладав Василь Кук для поширення націоналістичних ідей, незважаючи на спротив як відверто ворожих сил, так і невігласів, обдурених ворожою агентурою. І він це робив не на виборчих мітингах, а там, де його праця стала найбільш ефективною для непростого майбутнього держави після його смерті. Він виховував молодь, яку чекала передбачувана ним війна. На вишкільних таборах, студентських конференціях, пластових гутірках. Він вклав безліч свого недовгого часу життя в незалежній Україні для підготовки хай невеликого числа, але тих, які мали бути готові, і які виявились готові, до війни з росією. Хай їх було небагато, але їх вистарчило, щоб новітні боївки КГБ не взяли Україну нахрапом. Цей підсумок життя Василя Кука мабуть найцінніший для його душі, яка спостерігає за боротьбою тих, хто продовжує його місію життя.

Ярослав Сватко

Поділитись
Коментарі

Читайте також

Мультимедіа