5-8 червня 1596 року в урочищі Солониця поблизу Лубен відбулася вирішальна битва військ ватажка козацько-селянського повстання Северина Наливайка з поляками. Згідно з Постановою ВР 425-та річниця бою цьогоріч відзначається на державному рівні.
У повстанні 1954-1956 рр. діяли три козацьких загони, які об’єдналися тільки на завершальному етапі боротьби. Низових козаків очолювали Григорій Лобода і Матвій Шаула. Колишній сотник княжого війська Костянтина Острозького Семерій (Северин) Наливайко, у 1593 р. організував навколо себе самостійну козаччину – «охочих козаків», з якими здійснив кілька вдалих походів у Молдавію, а з вересня 1595 р. розгорнув соціальний рух на Україні. Незабаром лави його загонів зросли до 4 тис. осіб. Відтоді Наливайко вийшов на чільне місце серед старшин, перетворившись завдяки організаторським і воєнним здібностям на найвпливовішого керівника повстання, яке поширилося на Поділля, Волинь, Київщину й Білорусь.
Кожне його переміщення викликало у владних структур Речі Посполитої велику тривогу. Врешті наприкінці 1595 р. польський уряд доручив гетьману Станіславу Жолкевському приборкати повстання. Перед спільною загрозою Наливайко об’єднав своє військо з запорожцями. Після кровопролитного бою під Білою Церквою повстанці відступили на Лівобережжя. Їхній відступ сповільнював обоз із сім’ями. Поляки наздогнали їх під Лубнами і в другій декаді травня 1596 р. оточили в урочищі Солониця, де козацько-селянські загони побудували укріплений табір з чотирьох рядів возів, оточених навколо валом і ровом.
За підрахунками самого Станіслава Жолкевського, в таборі налічувалося близько 6 тис. «до бою годних» козаків, а загальна кількість обложених разом із пораненими, жінками та дітьми становила 12 тис. Урядове військо нараховувало понад 5 тис. чол., не враховуючи кількатисячної обслуги. Жолкевський змушений був посилати в Київ по великі облогові гармати, їх привезли 4 червня. Того ж дня до поляків прибуло підкріплення: підляський воєвода князь Заславський з трьомастами коней і обозом із продовольством.
Тим часом обложеним не вистачало харчів та води, ніде було пасти коней. В таборі почався голод, людей косила пошесть. Скориставшись з тяжкого становища повстанців, Жолкевський вступив у таємні переговори з Григорієм Лободою, пообіцявши реєстровцям амністію. Чутки про капітуляцію викликали між реєстровими і нереєстровими козаками збройну сутичку, в якій Лободу було убито.
Протягом 5 та 6 червня вівся безперервний гарматний обстріл табору. Врешті, після двотижневої облоги козаки капітулювали, видавши, на вимогу противника, Наливайка та його соратників. Умов капітуляції переможці не дотримали. Під час складання зброї 8 червня польські жовніри увірвалися до табору і вчинили огидну різанину. Кілька тисяч повстанців, їхніх жінок і дітей було вбито. За різними історичними даними, загинуло близько 5 тисяч чоловік. Лише незначній частині пощастило вирватися із оточення.
Із солоницького табору Северина Наливайка відвезли до Львова, а звідти до Варшави. Восени 1596 р. дев’ятьох наливайкових спільників стратили, трьох помилували. Козацького ватажка жорстоко катували до квітня 1597 p., після чого його було прилюдно страчено у Варшаві.
Полтавський офіс Північно-східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті (за матеріалами сайту «Полтавіка» ; редактор Олександр Білоусько)
