Виповнилося 80-річчя від заснування української дивізії ,,Галичина”

,,Усвідомлена любов до свого народу не поєднується з ненавистю до інших.’’ (Д. Лихачев)

З цієї нагоди варто згадати не тільки про Дивізійників, але також про їхніх організаторів. Головнокомандуючим штабу української дивізії «Галичина» (1944—1945) був досвічений командир Вольф-Дітріх Гайке — Кавалер ордену Залізного хреста (1939) Вольф-Дітріх Гайке (нім.

 Wolf Ditrich Heike; 1913 — 30 листопада 1994) — німецький офіцер, майор Вермахту. Народився він у Пруссії, Німеччина. Походив зі старої німецької старшинської родини. Успішно закінчив військову академію в Мюнхені, і, подібно до свого батька, став старшиною німецької армії — професійним військовим. В часі Другої світової війни служив у складі 30-ї піхотної дивізії Вермахту, брав участь у бойових діях проти польських військ, а відтак на Західному фронті. Під час німецько-совєтської війни брав участь у воєнних приготуваннях Генерального Штабу під Москвою.

З 17 серпня до 31 серпня 1942 року був штабовим офіцером 110-ї піхотної дивізії, а від 1 вересня до 18 жовтня 1942 — 15-ї танкової дивізії. Від 15 березня до 25 червня 1943 відбув курси Воєнної Академії у Берліні. Від 26 червня до 6 грудня 1943 Гайке перебував при штабі 122-ї піхотної дивізії, і 1 січня 1944 року, як майор Вермахту, був скерований до 14-ї гренадерської дивізії Ваффен СС «Галичина».

Він був у дивізії єдиним штабовим старшиною, який належав до сухопутних військ (Вермахт), а не до зброї СС. Він був прихильником формування військових одиниць з українців. Позитивно поставився до творення дивізії СС «Галичина». Перебував в опозиції до генерала дивізії Фрайтаґа. Як начальник штабу знав, хоч частково, про наміри німецьких чинників щодо дивізії, разом з генералом Фрайтаґом був учасником всіх важливіших обговорень у справі дивізії з вищими німецькими військовими і політичними авторитетними колами, між іншим з Гіммлером й ініціатором створення дивізії губернатором Галичини О. Вехтером.

Був у постійному контакті з сотником Дмитром Палієвим — референтом українських старшин, а після загибелі Палієва в бою під Бродами його наступником — сотником Любомиром Макарушкою.

Треба підкреслити, що Вольф-Дітріх Гайке пройшов разом із дивізією весь її бойовий шлях до кінця війни, коли після капітуляції вона перейшла в полон до англійців і американців. Як і всі інші дивізійники, провів в полоні понад два роки, і був звільнений як особа «без обтяжень». Слід піткреслити, що Вольф-Дітріх Гайке з великою сердечністю і шаною ставився так до дивізійників, як і до долі і недолі українського народу.
Треба підкреслити, коли народжувалася в 1943 р. Дивізія ,,Галичина’’ на українських землях активно діяла Украї́нська повста́нська а́рмія (УПА́) — протягом 1942—1960 років (хоча були й випадки бойового спротиву окремих бійців УПА і пізніше ), озброєне крило ОУН(р) . Перші загони “УПА Поліська Січ” були сформовані Тарасом Бульбою значно скоріше. Отже, було своєрідне роздвоєння бойових сил в українському народові. Часто бувало, що один брат був в УПА, а другий в Українській Дивізії ,,Галичина’’, яка народилася при існуючій німецькій армії і була її складовою частиною до закінчення ІІ-ї Світової війни.

Дивізія «Галичина» була в боях на Словаччині, Югославії і Австрії. Жодна з тих країн не посуджувала Дивізію у якихось злочинах. Більшість дивізійників попала до англійців в полон, а менша частина до американського полону. Англійці і американці перевіряли всіх після війни 1945 року. Одинокий Совєтський Союз вимагав видачі вояків Дивізії. У листі британського міністерства закордонних справ до канадського посольства (1950) в справі еміґрації дивізійників з Великобританії до Канади пишеться: «не виявлено жодної евіденції, котра натякала б, що хто-небудь з цієї групи воював проти західніх альянтів чи поповнив злочин проти людства».

В Канаді, де опинилося багато дивізійників, на вимогу Центру Шимона Візенталя, Прем’єр Канади покликав для перевірки Комісію судді Дешена в 1985-86 роках. Комісія перевірила всіх людей і ствердила, що жодні злочини не були доказані українській Дивізії ,,Галичина’’.

Навіть вже перебуваючи у таборі інтернованих, в 1947 році, Вольф-Дітріх Гайке  зі свойого воєнного щоденника, збережених картографічних схем та власної пам’яті, написав розлогий військово-історичний нарис — ґрунтовну працю з історії бойових дій української дивізії під заголовком «Sie wollten die Freiheit» («Вони хотіли волі»). Книжка вийшла друком українською мовою у 1970 році під заголовком «Українська Дивізія „Галичина“. Історія формування і бойових дій (1943—1945)».

Редактором української версії був проф. Володимир Кубійович (1900-1985) український історик, географ, енциклопедист, видавець, громадсько-політичний діяч, організатор видання та головний редактор Енциклопедії ... Він же написав передмову до ціє книги. За заслуги перед дивізією її ветеранське братство нагородило Вольфа-Дітріха Гайке золотим хрестом. Від 1950 до виходу на пенсію у 1975 році він працював на заводі автомобільної компанії Ауді в Дюссельдорфі. Помер легендарний начальник Вольф-Дітріх Гайке 30 листопада 1994 року в місті Лентінґу в Німеччині.

У своїй книзі Гайке, В.-Д. увічнив подвиг воїнів Української Дивізії «Галичина». Історія формування і бойових дій у 1943–1945 роках / за загальною редакцією В Кубійовича; перекладами Р. Колісника. У книзі Вольф-Дітріх Гайке “Українська дивізія “Галичина” історія формування і бойових дій (1943-1945)” Головна Управа Братства колишніх Вояків 1-ої Української Дивізії Української Національної Армії присвячує цю книжку всім воякам Дивізії, які на заклик українського проводу пішли в її лави, щоб боротися за українську державність. Багато з них заплатило в нерівній боротьбі найвищу ціну — своє життя. Хай ця книжка буде тривалим пам’ятником їхньої ідеї для майбутніх поколінь.

Первісний заголовок цієї праці “Sie wollten die Freiheit” (“Вони хотіли волі”). В українському виданні змінено заголовок на “Українська Дивізія “Галичина” і зроблено деякі скорочення. Про те читайте в передмові ред. Володимира Кубійовича.

Автор цієї книги — майор Вольф-Дітріх Гайке — був начальником штабу Першої Української Дивізії. Книга “Історія Української Дивізії”, яка виходить у “Записках” Наукового Товариства ім. Шевченка, це — історія формування й бойових дій цього найбільшого українського зімкненого військового з’єднання по німецькому боці під час другої світової війни. Варто коротко пригадати, що автор книжки Вольф-Дітріх Гайке після закінчення Військової Академії в Берліні був активним німецьким старшиною і в січні 1944 року був відряджений як начальник штабу в ранзі майора до Української Дивізії, яка тоді формувалася в збройну військову частину.
Вольф-Дітріх був у Дивізії єдиним штабним старшиною, який належав до сухопутних військ, а не зброї СС. Він належав до нечисленних німецьких старшин Дивізії, які були свідомі потреби порозуміння між обома народами — українським і німецьким та політичного значення Дивізії. У Дивізії він встановив відразу приязні стосунки з українцями, він докладав зусиль, щоб пізнати прикмети українського вояка і старшини, як також намагався усунути, в міру можливостей, помилки, що їх робили вищі німецькі кола, зокрема командир Дивізії генерал Фрайтаґ, який не розумів і не хотів розуміти, політичних завдань Дивізії і психіки українського вояка. Як начальник штабу автор знав, хоч частково, наміри й пляни вищих німецьких чинників щодо Дивізії, він разом з генералом Фрайтаґом був учасником всіх важливіших обговорень у справі Дивізії з вищими німецькими військовими і політичними авторитетними колами, між іншим з Гіммлером й ініціятором створення Дивізії губернатором Галицької области О. Вехтером; він був у постійному контакті з сотником Дмитром Палієвим, а пізніше його наступником — сотником Любомиром Макарушкою. В Українській Дивізії автор залишився аж до її капітуляції перед західніми альянтами. Пізніше впродовж двох років він був інтернований і звільнений як особа “без обтяжень”. Тепер займає відповідальне становище в економічній галузі в Баварії. Таким чином майор Гайке є після смерти генерала Фрайтаґа, д-ра Вехтера, полковника Бізанца, єдиною компетентною особою, спроможною представити історію Дивізії — її вишкіл, внутрішнє життя, бої та стосунки з німецькими авторитетними колами. Отже, була це найбільш компететна особа, яка опрацювала книжку, маючи до цього не тільки знання, але і джерельні матеряли з щоденні рапорти, і військові детальні штабові звіти.

В перших розділах книги “Нарис історії України”, “Військовий погляд на другу світову війну” та “Положення на українській національній території та в Европі напередодні творення Української Дивізії”, автор коментує німецьку політику та взаємовідносини Німеччини і України, бо вони назагал відомі українському читачеві й не стосуються безпосередньо до історії Дивізії.
Скорочено початок розділу “Формування й вишкіл Української Дивізії”, те, що автор пише про постання Дивізії, бо він був відряджений до Дивізії пізніше і не брав участи в її організації. Пропущено також розділи “Враження із Словаччини” та “Уздовж і впоперек Штірії”, бо це загальні враження автора, головне описи природи й зміст, не пов’язані з будь-якими діями Української Дивізії. В інших розділах не зроблено майже ніяких змін, навіть там, де міркування автора (наприклад, характеристика психіки українського вояка) є дещо поверховні. Автор присвячує багато місця непорозумінням, що виникали в Дивізії, які полягали в тому, що загал німецьких старшин в Дивізії і, зокрема, її командир не хотіли зрозуміти політичного значення Дивізії.

Непорозуміння політичної ролі Дивізії спричинило її катастрофу під Бродами: Дивізію, хоч вона ще не закінчила вишколу і не набула бойового досвіду призначено не на спокійніший відтинок фронту, але кинено в самий центр найважчих боїв з наступаючою Червоною Армією. Вартість праці збільшують картографічні схеми, зокрема ті, що стосуються до бою під Бродами. Від часу, коли автор написав свій твір, вийшло чимало праць і документів, які у деякій мірі стосуються і до Української Дивізії. На них звернено увагу в численних примітках. Переважно це цитати з різних документів і книжок, і вони є цінним доповненням до праці.

Вольф-Дітріх Гайке, дякує численним особам, які спричинилися до появи цієї праці: Головній Управі, Крайовим Управам та Управам Станиць Братства кол. Вояків 1-ої Української Дивізії Української Національної Армії, а також членам Братства: д-рові М. Малецькому, В. Козакові, інж. Б. Підгайному, мґр. О. Городиському, Ф. Кордубі, мґр. В. Веризі, інж. І. Скірі, С. Гулякові, В. Гузарові, д-рові Л. Макарушці, М. Біґусові та іншим особам, які будь-чим допомогли реалізувати давню постанову Управи Братства і допомогли видати працю В. Д. Гайке про Українську дивізію ,,Галичина’’, яка також провела затяжні бої з ворогом.

Анотація до українського видання: Гайке-Вольф Дітріх Г14 Українська Дивізія «Галичина». Історія формування і бойових дій у 1943–1945 роках опис за загальною редекцією В Кубійовича. — Тернопіль: Мандрівець, 2012. — 208 с. Книжка офіцера штабу Дивізії «Галичина», німця за походженням, позбавлена будь-яких упереджень, вона об’єктивна без симпатій і антипатій. Книга про українських вояків, їх місце і роль у Другій світовій війні.
Автор пережив із ними всі незгоди війни, ділив вояцький побут і все те, що несла війна, — аж до полону. Для військових істориків, дослідників і всіх, кому небайдужа українська історія, яку варто доглибно пізнати. До видання причетний проф. Володимир Кубійович. Переклад з німецької мови Романа Колісника. Мовна редакція Серафими Волошиної. Схеми Михайла Піцюри. Світлини з архіву Головної управи Братства колишніх Вояків 1-ї УД УНА підготував Богдан Артимишин. Всі права застережені.

Хай ця книжка буде тривалим пам’ятником їхньої ідеї для майбутніх поколінь. Книжка вийшла завдяки фінансовому сприянню вельмишановних благодійників: Братство колишніх Вояків 1-ї Української Дивізії Української Національної Армії (Канада); Громадське об’єднання «Українська справа»; Аркуша Ігор (м. Тернопіль); Башта Олександр (м. Тернопіль); Буцяк Андрій (м. Стрий); Джур Олександр (м. Тернопіль); Дрогомирецька Оксана (м. Івано-Франківськ); Євтушенко Юрій (м. Одеса); Жукевич Андрій (м. Львів); Загорський Мирослав (м. Тернопіль); Кушпір Василь (м. Стрий); Тарас Василь (м. Тернопіль); Тарас Юрій (м. Тернопіль); Ткачук Роман (м. Тернопіль); Фенюк Богдан (м. Тернопіль).

Передмова: Праця «Історія Української Дивізії», яка виходить у «Записках» Наукового Товариства ім. Шевченка, це — історія формування й бойових дій цього найбільшого українського зімкненого військового з’єднання по німецькому боці під час другої світової війни. Автор книги намагався подати у хронологічному порядку фактичні дані про бойові дії цього з’єднання на основі записів, зроблених у воєнному щоденнику, а також збережених картографічних схем та власної пам’яті. Цю праця він написав у 1947 році під час його перебування у таборі інтернованих. Цей військово-історичний нарис має на меті відзначити для наступних поколінь — як це нормально робиться в кожній країні нашого світу — гідне поваги й пошани військове з’єднання. Одне треба ствердити для теперішніх і майбутніх поколінь: у Другій світовій війні від 1943 до 1945 року Українська Дивізія, через яку пройшло близько 32 000 вояків на німецькому боці, у добрій вірі та за справедливу справу боролася, страждала, перемагала і була переможена. Це не була її провина. Вояки Дивізії, так само як ті на боці противника, лише виконували свій обов’язок.
Поряд із селянами і робітниками у ній були старі заслужені вояки з Першої світової війни із своїми старшинами, переважно з колишньої Австро-Угорської і Української Галицької армій, а також чимало молодої інтеліґенції із Західньої України. Вони заплатили власною кров’ю, про що німецький народ не повинен забувати. Ця праця присвячена не лише українцям, але також німецькому народові, який має щодо українців зобов’язання вдячності. Проте автор присвячує її своїм колишнім товаришам по зброї як внесок у їхню загальну військову історію. Тому він намагався відтворити чітку картину бойових дій Української Дивізії. Ми, німці, незважаючи на власну сувору долю, повинні також виявити щире співчуття українському народові, історія якого змусила його цей народ долати важкі випробування.

Цю працю написав німець, який був причетний до історії та відносин Української Дивізії, найбільшого суцільного українського військового з’єднання на німецькому боці під час Другої світової війни, і який намагався зрозуміти події з українського погляду. Він стоїть на їхньому боці, бо сам пережив тодішні великі похибки німецької політики, що також мали вплив на Українську Дивізію. Нехай ця праця внесе ясність у заслуги українців у боротьбі за справжню демократію та хай буде визнанням їхньої хоробрості, що свій меч до кінця війни тримали чесно та залишили його незаплямованим, такі слова висловив під кінець 1969 року — Вольф-Дітріх Гайке.

Торонто. На завершення варто пригадати, що відзначуючи 80-ліття створення Дивізії ,,Галичина’’: Організаційний Комітет Братства Колишніх Вояків 1-ої Дивізії УНА, станиця Торонто зорганізувала Соборну Панахиду за душі полеглих борців Герїв під Бродами і за всіх сучасних героїв, які віддали життя і віддають за Незалежність України. Соборна Панахида відбудеться 20 липня о годині 7:30 вечором в церкві св. о. Миколая в Торонто.

Ярослав Стех