За ініціативи представника Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олега Пустовгара, ректорки Полтавського національного педагогічного університету (ПНПУ) Марини Гриньової та директорки Департаменту культури і туризму Полтавської ОВА Ірини Удовіченко у селі Ручки Петрівсько-Роменської громади Миргородського району урочисто відкрили меморіальну дошку в пам’ять про Михайла Жовтобрюха – класика української філології, видатного мовознавця, професора, автора понад 300 мовознавчих праць, підручників з курсу сучасної української мови, монографій «Мова української преси», «Українська граматика» та ін. Профінансував створення педуніверситет, а менеджентували процес виготовлення меморіальної дошки й сформулювали напис на ній Олег Пустовгар та Валентина Орєхова – директорка наукової бібліотеки ПНПУ імені Михайла Жовтобрюха.
«Нині росіяни ведуть геноцидну війну проти Української Нації. Війна за Незалежність має не лише збройний вимір: бачимо постійні спроби ворога знищити українську ідентичність і одну із її підвалин – українську мову. Тож серед пріоритетів гуманітарної політики – увічнення пам’яті про видатних особистостей, які присвятили життя утвердженню української мови. Завдячуючи Українському інституту національної пам’яті (УІНП) та згідно з Постановою Верховної Ради «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2024–2025 роках» 120-річчя від дня народження Михайла Жовтобрюха цьогоріч відзначається на державному рівні. У 2007 році за сприяння Департаменту інформаційної діяльності Полтавської ОДА, який тоді, у часи президентства Віктора Ющенка мав честь очолювати, вийшла друком книга авторства професора Миколи Степаненка «Наукова спадщина мовознавця Михайла Жовтобрюха». За ініціативи УІНП у межах деколонізації названо вулицю у с. Ручки. Дякую ректорці Марині Гриньовій і колективу ПНПУ за всебічну підтримку й цього мого почину, адже відкриття дошки є ще одним кроком на шляху увічнення пам’яті Жовтобрюха у його рідному селі», – так прокоментував подію для ЗМІ Полтавщини Олег Пустовгар.
Урочисту церемонію відкриття відвідали небайдужі мешканці села Ручки, учні та вчителі місцевої школи, також делегація з Полтави: викладачі та студенти ПНПУ. Мистецький дарунок «Михайло Жовтобрюх – у рідних Ручках» підготували студенти 2 курсу факультету української філології та журналістики Богдан Денисенко, Анастасія Шимченко, Руслана Варава, Софія Шлапак та їхня наставниця доцентка кафедри української мови Тетяна Ніколашина.
Полтавський університет – потужний україноцентричний педагогічний виш, де не словом, а ділом плекають пам’ять про уродженця Ручок: видають монографії, формують біобібліографічні покажчики, створюють відеоматеріали, влаштовують урочисті академії, а наукова бібліотека ПНПУ від 17 листопада 2015 року носить ім’я Михайла Жовтобрюха. Він здавна підтримував дружні зв’язки з ПНПУ: виступав із лекціями, брав участь у наукових конференціях, передав близько 6000 тисяч видань із власної книгозбірні. Вчений писав у своїх листах, що тішиться з того, що його бібліотека служитиме людям. Кожен лист завершував підписом «Ваш земляк М. Жовтобрюх». Понад 50 років меморіальна бібліотека вченого є духовною скарбницею ПНПУ. Про це йшлося у виступах декана факультету української філології та журналістики ПНПУ Оксани Кирильчук, завідувачки кафедри української мови ПНПУ Світлани Педченко й директорки наукової бібліотеки ПНПУ імені М. А. Жовтобрюха Валентини Орєхової. Вони висловили сподівання, що поява нового місця пам’яті впотужнить традицію щорічного вшанування у Петрівсько-Роменській громаді пам’яті видатного краянина і ученого зі світовим ім’ям, а меморіальна дошка як дарунок педуніверситету стане символом продовження його справи з утвердження української мови в усіх царинах суспільного буття.
Оксана Кирильчук передала присутнім теплі вітання від ректорки Полтавського національного педагогічного університету Марини Гриньової, подякувала ЗСУ, колективу ліцею, краянам, учням, студентам за можливість влаштувати урочистості.
З вітальним словом звернулися голова Петрівсько-Роменської громади Валентина Бугайова та староста села Ручки Алла Марченко. Вони вияскравили внесок Михайла Жовтобрюха в українську філологічну науку й подякували Марині Гриньовій за подаровану громаді, зокрема Ручківській філії Петрівсько-Роменського ліцею меморіальну дошку. До речі, її встановлено у фоє школи села Ручки.
«Моторчиком» з організації заходів з нагоди 120-річчя від дня народження мовознавця у селі Ручки виступила вчителька української мови місцевої філії Петрівсько-Роменського ліцею Марія Величко.
Довідково: 17 листопада 1905 року у селі Ручки на Полтавщині народився Михайло Жовтобрюх. Батьки були селянами, тож із шести років довелося порати корову та ходити за плугом. Проте батько, який брав участь у Першій світовій війні, написав додому листа, у якому просив відправити сина в науку, бо «малограмотним страшенно важко в солдатах». І майбутній мовознавець навчався: у Ручківській чотирічній школі, школі містечка Комишня, а далі у Гадячі, у минулому гетьманській столиці і родовому гнізді Драгоманових-Косачів, де у 20-х роках 20-го століття діяли трирічні педагогічні курси. Так згадував малу батьківщину: «Люблю я своє славне село, мої рідні Ручки на Хоролі», «буваю в рідних місцях. і на тій стежці біля Хорола, яка вела і завжди веде до села». Мріяв про вищу освіту, невдовзі задумане здійснилося. У 1929 році закінчив мовно-літературне відділення факультету професійної освіти Дніпропетровського інституту народної освіти й отримав кваліфікацію викладача української мови та літератури. У с. Попівщина Роменського району Сумської області працював учителем початкових класів. Мешкав у місті Харцизьк на Донеччині, у Дніпрі та Запоріжжі, де навчав української мови старшокласників й студентів у місцевих вишах. У Київському педінституті пройшов шлях від старшого викладача до доцента, завідувача кафедри, декана мовно-літературного факультету, заступника директора з навчально-виховної роботи.
З вересня 1937 року почав викладати лінгвістичні дисципліни замість розстріляного сталіністами 24 жовтня 1937 року О. Синявського, посібник котрого «Норми української літературної мови» добре знав. «Жовтобрюх, – твердить професор Грищенко, – продовжив мовознавчо-викладацьку традицію свого попередника, досяг визначних наукових результатів». Сталінська сокира нависала над ним теж, бо висловив науково правдиву думку про українську орфографічну традицію. «Я любив педагогічну й наукову роботу, спілкування зі студентами, – тому викладати мені не важко було, але постійно супроводжував страх, скільки було репресовано без усякої вини викладачів, особливо викладачів мови та літератури», – з листування з професором Миколою Степаненком. У повоєнні роки кандидата наук (дисертацію захистив у 1945 році) сталіністи почали переслідувати за перебування на окупованій гітлерівцями території. Тож 1948 року, зізнався Жовтобрюх в одному зі своїх листів, «щоб уникнути репресій, я виїхав з України, три роки працював в Тюменському й два роки в Бухарському педінституті».
Тільки-но випала нагода повернутися в Україну, скористався нею. Шість років працював у Черкаському педагогічному інституті, в т.ч. з 1955 року – завідувачем кафедри української мови.
Майже 25 років Михайло Жовтобрюх трудився у Інституті мовознавства імені О.О.Потебні. Дослідницький доробок налічує понад три сотні праць. Протягом десятиліть і дотепер за ними готують майбутніх учителів української мови та лінгвістів. Автор підручників «Українська мова. Лексика. Фонетика. Морфологія», «Курс сучасної української літературної мови», «Графіка і орфографія», «Дієслово», «Модальні слова», «Історична граматика української мови», «Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика» та ін. Автор праць «Про підручники української мови», «Про підручники синтаксису української мови», «Загальне мовознавство» та ін. У брошурі «Слово мовлене» пропагував погляд, що у всіх сферах суспільного буття має панувати культура української мови: «Не всім дано красиво говорити, але правильно говорити обов’язково мають усі. Нехай би в шухляді словничок лежав… Глянув – і згадав, що «мєропріятіє» це не «міроприємство», а таки захід».
Помер 16 грудня 1995 року. Похований на центральній алеї Байкового кладовища.
Представництво УІНП в Полтаві
Світлини: Олександр Розум
