Де б ви не були, будьте патріотами, бережіть честь свого народу, нації, не губіть своєї неповторної, Богом даної мови!

Кожна людина має на землі якесь призначення, якого ніхто інший за неї не сповнить. Подібно й народ сповняє свою неповторну історичну місію. Зауважу, що місію ще називають Божим призначенням. Чи існують якісь ознаки, що визначають місію народу на землі? Так, такі ознаки, критерії є – це географічне положення, приналежність до якоїсь раси чи культурної групи людей і т. д. Але найосновнішим чинником, який підносить вагу історичного призначення – це є духовно-культурний розвиток народу.

Кажуть, якщо народ тисячоліттями тримається своєї землі, захищає її кро’ю своїх найкращих синів і дочок та творить свою власну духовну й матеріальну культуру, він виконує свою неповторну історичну місію. І чим більше він виростить відданих синів і дочок, які готові життя своє віддати в обороні Батьківщини, тим сильнішою буде його постава і пошана від сусідів. І з другого ж боку, недостатня свідомість його місії, може привести до духовного, а часто і фізичного вимирання.

Зараз ми з болем усвідомлюємо, що декілька поколінь українців виховувались в облуді і брехні, не шануючи своєї Батьківщини, втративши віру й традиції, не знаючи своєї історії. Це необхідно було чужинцям, які прагнули забезпечити собі вічне панування над Україною, які хотіли, щоб наші діти та молодь не знали правдивої історії, не захоплювались волелюбністю своїх предків, а відтак не домагалися звільнення рідної землі від всяких окупантів.

Чужі школи і вчителі в усі часи неволі не тільки не виховували в наших дітей почуття любові до рідного краю, а навпаки, отруювали їх безсоромною брехнею. Не легкий і наш час, і важко він дається нам. Гірко це визнавати, але правда така: дуже важко довести, що нинішнє покоління українців краще за попередні. Та час вибрав нас, і саме на наших очах відбулося грандіозне видовище планетарного масштабу – розпад гігантської імперії і творення нових держав. А тому всім нам випало бути не лише свідками, але й активними учасниками цих процесів. Тож не обманюймо і не виправдовуймо себе, свою бездіяльність чи пасивність – все це не знімає з нас відповідальності за сучасне і майбутнє нації. І якщо мислимо себе патріотами, то мусимо прийняти як аксіому те, що патріотизм це не тільки велика любов, але й високий обов’язок.

З давніх-давен, для всіх народів і держав найбільшим багатством була земля-годувальниця та діти, як майбутнє нації. І якщо в грунт засіялися добрі зерна, то і урожай був багатим. І в наш «критичний» час ця істинна продовжує жити, хоч дуже часто наша земля занедбана, а про молодь забувають.

І тому наш обов’язок, вчителів – навчати і виховувати підростаюче покоління, прививати учням любов до рідного краю, культури, історії. Ця велика і благородна місія була покладена на педагогів споконвічно, де б вони не перебували, чи то на рідній землі чи за її межами.

Щосуботи, зустрічаючи своїх учнів метушливими шкільними коридорами, чиї обличчя, глибокі довірливі погляди бачу щораз на уроках і в позаурочний час думаю, якими вони стануть, що ми, вчителі, дамо їм, чи пам’ятатимуть учні святі речі – хто тебе народив, звідки родом, навіщо живеш, чого прагнеш, чи завжди пам’ятаєш рідну мову. Адже втрата мови призводить до загибелі нації. А нація жива, доки жива її мова.

Думаю і хвилююся, бо не просте нинішнє життя, а тим паче емігрантське. І хочу подякувати Господу, що тут у далекій Португалії ми маємо свою українську школу, свій другий рідний дім, до якого з радістю поспішаємо щосуботи.

Система діяльності та планування навчально-виховної роботи в нашому культурно-освітньому центрі «Дивосвіт» не стільки спрямована на створення такого мікроклімату, в якому учень хотів би зростати духовно, фізично, інтелектуально, хоча це і є нашим головним завданням, а на формування українського освітнього середовища.

Велика місія покладається на особистість вчителя, його духовного обличчя, бо окрім певних знань, які допоможуть учневі самореалізувати власні нахили та здібності, український педагог повинен вберегти в душі дитини все українське. «Українізація» дитини методом українського уроку в португальському середовищі і є наріжним каменем у створенні моделі випускника української школи за кордоном.

За 8 років у «Дивосвіті» сформувався творчий педколектив, який налічує 20 молодих, енергійних вчителів. А також багато традицій:

• Свято козацької слави « Козацькому роду – нема переводу»

• Педагогічна світлиця

• Розумові ігри

• Свято рідної мови, Шевченківські дні

• Творчі звіти перед батьками

• Свято квітів «Мій барвінковий краю»

• Осіння ярмарка

• Різдвяні зустрічі

• «Великодні дзвони» і багато інших

Не можу не відмітити, що працюючи над художньо-естетичним напрямом виховання, багато учнів є активними учасниками танцювального гуртка «Дивосвіт», поетичного клубу «Джерело» театральної студії «Прем’єра», гуртка гри на бандурі, з місяця жовтня розпочав роботу шахматний клуб «Дивосвіт».

Вже стало хорошою традицією проведення предметних місячників. Кожний вчитель розробляє заходи того чи іншого предмету: історії, рідної мови, біології, математики, географії, хімії, фізики, англійської мови і т. д.

Традиційно місяць жовтень – місяць історії. Змістовно, цікаво і творчо проводяться заходи під гаслом «Сьогодні – знавці історії, а завтра – її творці» , які організовують вчителі історії Підперигора Н. А. та Леонова Д. О.

• це і випуск історичного календаря та стінгазет на історичну тему,

• це і свято козацької слави «Козацькому роду – нема переводу»,

• це і урок-конференція «УПА як борець на незалежність України» (10-11кл.)

• це і конкурс «Битва титанів» (7 -8 кл.)

Надзвичайно цікаво пройшов урок-конференція, присвячений Українській Повстанській Армії, який провела вчитель історії Діана Олександрівна Леонова. Хочу відмітити активність учнів 11 класу: Людмили Сергієнко, Анастасії Кириченко, Петра Андрійка, Романа Дзюби, Лущук Вікторії, які підготували інформацію про діяльність УПА, її мету, про героїчні подвиги тисячі синів і дочок – цвіту Української нації, які віддавали своє молоде життя за Україну, гинули в катівнях гестапо, НКВД, ГПУ, на засланнях в далекому Сибірі, Камчатці, у тюрмах та колоніях посиленого режиму.

Так, наші діти мають пізнавати світ, виходячи насамперед, з історії свого народу, землі рідної, всього того, що належить бергти, примножувати, а якщо доведеться – захищати. Народ, який пам’ятає, а відповідно цінує свою історію – має майбутнє. А поновлювати пам’ять повинна молодь. Незаперечно, що матимемо таке майбутнє, на скільки виховаємо своїх дітей.

Зрозумілим є те, що кому, як не нам батькам, вчителям – сказати те, що знаємо; навчити любити й цінувати; дати приклад гордості й пошани.

Яким багажем знань буде наповнене серце і розум наших учнів – тим вони поділяться з оточуючими. Тільки так ми зможемо вберегти пам’ять, зможемо бути, нехай і не на своїй землі, але писати ім’я, бо батьківщину, як і матір не вибирають і не забувають.

Звертаючись до учнів завжди кажу: «Де б ви не були, будьте патріотами, бережіть честь свого народу, нації, не губіть своєї неповторної, Богом даної мови!!!»

А молодим вчителям наголошую: « Пам’ятаймо: виховує все – люди, речі, явища, але насамперед і триваліше, це ми педагоги. Будьмо терпеливими, добрими, шляхетними. Засівати у молоді серця зерна розумного, доброго – обов’язок вчителя, і це священний обов’язок перед всемогутньою силою, перед якою схиляється розум земних геніїв.»

Володимира Кіяк

Директор культурно-освітнього центру «Дивосвіт»

24.10.2013р.

Більше світлин »»»

Свято козацької слави «Козацькому роду – нема переводу

Урок-конференція, присвячений Українській Повстанській Армії

Український культурно-освітній центр «Дивосвіт» був створений 6 березня 2005 року у м. Лісабоні,при Спілці Українців у Португалії