Він залишиться символом борця за правду і справедливість
Йосиф Сірка
Петро Потічний відійшов у вічність (1930 -2026)
Всього 7 років тому я писав, що для, колись, наймолодшого добровольця УПА було й залишилося святим! Сьогодні, після його відходу з життя, стверджую – він залишиться символом людини-науковця і гуманіста, який усе своє життя боровся за правду і справедливість, який брав участь у визвольній війні проти совєтської та німецької імперій, проти Армії Крайової (підконтрольної екзильному урядові Польщі у Великій Британії). І, як воїн збройних сил США, брав участь у Корейській війні (1950 -1953).
Його патріотичної енергії, наукових і організаційних здібностей, відданости справі справедливості та любові до рідного, вистачило б і на десятьох. Вже 15-літнім юнаком Петро прийняв рішення служити своїй нації – він добровільно вступив до лав УПА, що вплинуло на його майбутню долю. Протягом 75 років він свого рішення ніколи не пожалів, а плоди його юнацької відваги ми можемо подивляти сьогодні – понад 30 окремих книжок, десятки науково-популярних та наукових статей, 92 томи „Літопису УПА”, до появи яких він безпосередньо причинився як засновник та співредактор видавництва „Літопис УПА” (1973-2000), відповідальний редактор цього видавництва (2000-2017), голова видавництва (2017-18).
Траґедія українців Павлокоми, яка взяла кілька сот життів села, стала джерелом не одної розвідки, але, чи не найґрунтовнішою, залишається книжка П.Й.Потічного «Павлокома. 1441-1945: історія села» (Торонто, 2001; 2024 р. появився переклад книни англійською). Петро не забув про своїх замордованих 366 односельчан, він не тільки дослідив і оприлюднив їхній список, але й брав участь у відкритті меморіалу жертвам ненависти, в надії, що це послужить прикладом для поляків і українців будувати спільне майбутнє на основі взаємоповаги.
Мрією Петра було довести світовіі, в першу чергу полякам, що УПА боролася за справедливе життя під сонцем українців, яких, без власної держави, знищували совєти, німці і польська армія. Участь П.Потічного у відкритті Меморіалу жертам – 366 українців, включаючи жінок і дітей, спонукала його до надії, що замирення між двома сусідами можливе. Надія порозуміння між поляками та українцями появилася після промови президента ПР Леха Качинського, у присутности президента Віктлора Ющенка 13.5.2006 р.:
“Прийшов уже час, аби не приховувати правду й говорити про неполагоджені кривди. За жодних обставин для жодного злочину немає виправдання. Пам’ятаючи і поганий, і добрий досвід, ми повинні підняти тягар польсько-української історії. Є ще багато трагічних місць, часто безіменних могил із обох боків кордону. Ми повинні говорити про болісне й важке минуле відкрито, крок за кроком опрацьовуючи оцінку всіх тодішніх воєнних трагедій”.
Народився Петро Йосиф Потічний 2 червня 1930 р. в селі Павлокома, яке стало першим місцем поза межами України, де пам’ятником вшанували траґедію українського народу. 1944 р. Петро Потічний закінчив 4-річну освіту у львівській ґімназії, яка вплинула на формування майбутнього науковця, на його потяг до науки. Добровільний вступ у лави УПА загартував його не тільки фізично, але й психічно. Восени 1947 року 17-річний Петро Й. Потічний, з рештками сотні «Громенка», у складі 36 вояків, прорвася до контрольованої американцями зони в Німеччині. В Німеччині він використовує час на навчання й закінчує вчительську семінарію, а згодом еміґрує 1950 р. до США, де, знов таки, «нетратить час», але 20-річним, вступає до морської піхоти Збройних сил США й бере участь у Корейській війні 1950-53 р. ).
Після повернення з Кореї Петро Потічний поступив на Темпльський університет, де здобув ступінь бакалавра (1957), згодом маґістра (1961) та доктора (1964) історії й політичних наук у Колумбійському університеті, де отримав і диплом спеціаліста російських і східно-європейських студій. Після здобуття поважної освіти в американських університетах П. Потічний переїхав до Канади (1964), де отримав посаду професора політичних наук у Макмастерському університеті в м. Гамільтон. Згодом – стає професором політичних наук УВУ в м. Мюнхен (Німеччина) та деканом факультету права і суспільно-економічних наук цього університету. Одночасно, стає старшим науковим співробітником центру російських і східно-європейських студій університету в м. Торонто.
Петро Й.Потічний, з великим досвідом солдата УПА та ВМС США, „підкований” знаннями з американських університетів, дуже швидко став завойовувати наукові поля діяльности на науковому фронті. Неймовірний досвід з різних фронтів – з антисовєтського, антинацистського, з пропаґандивних рейдів УПА до Чехословаччини, робить його – 34-річного науковця – надзвичайно привабливим й атрактивним для університетської праці. Його наукові праці, з-поміж яких нашу увагу привертають такі, як:
The Ukraine and the Czechoslovak Crisis. Canberra,1970.
Poland and Ukraine: Past and Present. Edmonton–Toronto, 1980.
Ukrainian-Jewish Relations in Historical Perspective. Edmonton, 1988.
Ukraine and Russia in their Historical Encounter. Edmonton, 1988,
є конкретним свідченням не тільки про детальний, методично-науковий підхід Потічного до певної історичної події, але й переконують читача глибоким і об’єктивним вивченням та оцінкою певних явищ суспільного розвитку. Незаперечна наукова ерудиція, базована на фактах та джерелах, яка притаманна його книгам та десяткам статей наукового та науково-популядного характеру, підтверджує здатність Потічного не тільки обирати, коментувати, чи аналізувати, але й відстоювати та переконливо подати читачеві висловлену думку.
Поряд з університетською діяльністю, Потічний ніколи не забував про УПА, участь в якій залишила великий слід у пам’яті науковця, який вважав своїм обов’язком очистити цю найвідомішу організовану частину Повстання українців проти вічного ворога України – Російської Імперії – від брехні та вигадок. П.Потічний поставив перед собою мету донести правду про УПА, якої не знали не тільки у світі, але й в самій Україні. Кремлівська брехлива пропаґанда поширювала всякі вигадки про Українську Повстанську Армію. НКВДівським та КГБівським аґентурам і окремим аґентам десятиліттями вдавалося заводити в оману не тільки українців, але й цілий світ, коли йшлося про Повстанську Армію українців.
Кремлеві вдалося розбити ОУН на бандерівців та мельниківців, провокувати окремі атаки під різними прапорами, чи назвами, які закінчувалися смертельно – свідченням чого й були вбивства Коновальця, Ребета та Бандери. П.Потічний завжди твердив, що УПА завжди трималася поза політикою партій – вона залишася Повстанською армією усіх українців. В її рядах боролися за незалежність і не етнічні українці, серед яких знаходилось і багато українців єврейського походження.
Саме Потічному вдалося знайти й словацького науковця, який документами довів, як впливали кремлівські аґенти на ЗМІ у післявоєнній Чехословаччині, де до 1947 року писали про УПА (Ukrajinska Povstalecka Armada – Українська Повстанська Армія) , а потім, за наказом з Москви, змінили УПА на Banderovci (Бандерівці), бо кремлівській пропаґанді йшлося не так про самого Бандеру, як про назву бандерівців, що знижувало етимогоґію слова до банди, а не відводило від прізвища. Потічний був одним із засновників видавництва “Літопис УПА” 1973 р., став його співредактором, згодом – відповідальним редактором чотирьох серій “Літопису УПА”. Зусиллями П.Потічного та редакції “Літопису УПА” протягом 1976–2011 в усіх серіях “Літопису УПА” побачило світ 92 томи, а 2012 р. появився під 100 номером „Каталоґ УПА” !
Ще далекого до визнання УПА, БіБіСі (14 жовтня 2008 р.) було оприлюднило інтерв’ю з відомим українським поетом Мойсеєм Фішбейном, стосовно УПА та згадало закиди, мовляв, дехто твердить про антисемітизм в УПА. Св. п. Фішбейн перерахував євреїв, які воювали в рядах УПА і також пригадав Потічного. „ Я вам перелічив євреїв, але ж я маю одного з найближчих друзів, який 3 роки був вояком УПА, відомий професор, і не тільки в Канаді, де він мешкає, і не тільки у США і Україні, а навіть в Китаї. Це професор Петро Потічний, 3 роки був молоденьким вояком УПА. Для мене особисто УПА – це святе, і, як на мене, для кожного, незалежно від його етнічного походження, хто має в душі бодай щось українське, УПА – це святе». Тому Петро Потічний присвятив більшу половину свого життя і діяльности УПА, бо вона була й залишилася для нього чимось святим, що не підлягає жодниму сумніву – тому його слід – оберігати від нечисті, яку поширює імперська проґанда, не тільки вагомий, але й незаперечний.
Про свій довгий життєвий і творчий шлях Петро Потічний детально ознайомив читачів 1992 англомовними спогадами My journey (Моя подорож) I & II. Toronto–Lviv. Стосовно оцінки наукової діяльности Петра Й.Потічного не можна не згадати й те, що він іменований професором-консультантом Гейлюндзянського університету в м. Харбін, КНР; обраний почесним професором Східно-китайського університету в м. Шанхай, КНР; почесним професором національного університету “Львівська політехніка” в м. Львів; виконував функції Президента канадської асоціації славістів, почесний Президент китайської асоціації україністів. Член Об’єднання колишніх вояків УПА США і Канади, Голова ОКВ; дійсний член НТШ, відзначений президентом України В.Ющенком орденом “За заслуги” ІІІ-го ступеня.\
Петро Потічний вважав, що він має право і обов’язок пояснити світові і, в першу чергу, полякам, що боротьба бездержавної української національної меншини, була боротьбою за вижиття, за існування. Він хотів, щоб поляки і українці жили у такій же злагоді, в якій жила його мати українка і батько поляк! І саме це робить Петра Потічного прикладом і надією на майбутнє, бо ж обидва народи приречені на сусідство споконвіку. Зрештою, його рідні не одинокі, які показали, що «змішані родини» (поляків і українців) живуть у порозумінні і любові.
Президенти і вожді міняються, а народи залишаються. На жаль, фашистська та комуністична ідеолоґії (гітлерівського і кремлівськлого ґатунку) нікуди не ділися – то ж – пам’ятаймо!
Торонто, 6.6.2026 Р.
