6 червня 1984 року день смерті моєї бабусі, Євдокії Руденко-Пугач. Вона пережила пекло Голодомору та розстріл братів, за те, що українці.
Так, вона померла в день народження Пушкіна, в день «зґвалтування всіх народів Пушкіним», одразу після того, як дідуся відвідала для опізнання дуже спеціальна людина, надіслана для цього в Тбілісі. Тому, що воював в УПА.
Дідуся незабаром збила машина. 4 жовтня 1984 року.
Це було в момент «великої перебудови», коли весь світ аплодував Шеварднадзе і Горбачову, членам політбюро ЦК КПСС.
А геноцид українців розквітнув з особливою жорстокістю, тому, що били прямо по тих, хто пам’ятав, як обійшлися з українцями. КГБ видихнув, коли позбулися Ярослава Стецька 5 липня 1986 року та запалили ритуальний вогонь у Лужниках під час Ігор Доброї Волі.
Дивно, як сьогодні дозволяє совість, у момент геноциду українців, у момент, коли росія хоче знищити Україну як державу, завдавати удар у саме серце українського народу. Схиляти українців відмовитися від своїх героїв УПА, зрадити їх у момент, коли українців цинічно стирають із лиця землі? Умовляти їх: ну, Україна ж більша, нiж УПА! Чому ви зациклилися на УПА?
Яка чорнота чи який прагматизм має переважати?
Пам’ятаєте, як Ганапольський прийшов на шоу Савіка Шустера в листопаді 2013 року вмовляти українців погоджуватися йти в Митний союз із Москвою?
Так само сьогодні умовляють: ну що вам варто? Чому ви вчепилися в УПА? (Читай – чому ви вчепилися у свою незалежність).
Можна б сказати щиро: українці, ну навіщо вам жити на світі?
Скажіть ічкерійцям: живіть під Кадировим, забудьте про Дудаєва.
Скажіть грузинам: навіщо вам Звіад Гамсахурдіа? У вас є чудовий герой Шеварднадзе. Так і сказали. Ми пам’ятаємо, як через губу про Звіада говорив Адам Міхнік.
А вбивства грузинів не мають значення, адже у світу з’явився герой – Єльцин.
Що тут скажеш. Я все своє життя стикаюся з тим, що світ не обурюється тим, що не засуджене справжнє зло – НКВД і Компартія СССР, справжні лиходії.
А лиходіями призначаються герої, які віддали життя за свободу своїх народів. Я стикаюся з тим, що нікому немає діла до вбивства мого діда, мого брата. До осквернення мого життя, по якому потопталися закривавленими чоботами і топчуться донині.
Українці не можуть відректися від своїх героїв, від своєї пам’яті та від правди.
Наші герої заплатили неймовірно високу ціну, були обмовлені негідниками та вбивцями.
Ми ніколи не зрадимо їх.
Інна Курочкіна
