110 років тому:
7.06.1916 – у с. Карів на Львівщині народився Петро Дужий-«Опанас Скелястий; Арсен Панасенко; Григорій Граб; Низовий; В’ячеслав Романовський» – письменник, референт пропаганди Проводу ОУН, редактор видань ОУН та УПА. Молодший брат члена УГВР Миколи Дужого та Івана Дужого.
Член Юнацтва ОУН (1932), у березні 1934 ув’язнений польською владою у Львівській тюрмі Бриґідки, де зустрівся з Зеноном Коссаком-«Тарнавським». Після піврічного ув’язнення звільнений, проте через півроку заарештований вдруге; у камері познайомився з Миколою Лемиком. Стараннями адвоката Володимира Старосольського знову вийшов на волю. Від 1936 публікував літературно-публіцистичні дописи в українських календарях, журналах «Просвіта» та «Знання». Закінчив Львівську польськомовну гімназію (1937), поступив в Академію закордонної торгівлі у Львові. 1938 заарештований втретє, проте через відмову свідків від попередніх свідчень знову відпущений на волю. Вчетверте заарештований 1 вересня 1939, однак через початок Другої світової війни знову уникнув в’язниці. Перебрався в німецьку зону окупації та оселився на Холмщині; вчитель, працівник повітового шкільного інспекторату. Відбув військовий вишкіл ОУН, після розколу ОУН приєднався до ОУН(р). В радянській зоні окупації матір – Параскеву Дужу – з рештою родини більшовики вивезли до Казахстану, де у 1943 вона померла.
З початком німецько-радянської війни у складі Похідної групи ОУН вирушив до Києва, заарештований німецьким СД у Василькові (31.08.1941) та перевезений до тюрми на Лонцького у Львові. Восени помилково звільнений і відразу перейшов у підпілля, працівник організаційної референтури ОУН. Заступник та організаційний референт Крайового проводу ОУН на півдні України (1942, Дніпропетровськ). Влітку 1943 переведений на Холодноярщину, заарештований у містечку Олександрівка (нині Кропивницька обл.). Здійснив дві безуспішні спроби втечі, після чого відправлений на страту. Дорогою таки зумів втекти та знесилений добрався до Умані. Після лікування відбув на Волинь; учасник Першої Конференції поневолених народів (21.11.1943, с. Будераж). Після конференції переїхав до Львова. Референт пропаганди Проводу ОУН (1944), редактор видань ОУН та УПА. Головний редактор часопису ОУН «Ідея і чин» (1944-1945). Нагороджений Бронзовим Хрестом заслуги УПА (25.04.1945).
4 червня 1945 внаслідок зради опергрупа НКВС, використавши струменево-паралітичний газ, захопила криївку, де перебували 8 повстанців. Після 15 місяців безперервних катувань у спецтюрмі м. Києва засуджений до розстрілу (22.03.1947); вирок підписав голова Верховної Ради СРСР М. Шверник. Однак 26 травня 1947 ухвалено Указ про скасування смертної кари в СРСР і розстріл замінено на 25 років таборів. Утримувався в концтаборах Колими, Сибіру, Мордовії. В ув’язненні таємно писав вірші. Восени 1960 через постійні протести урядів багатьох західних держав звільнений та поселений у Запоріжжі під постійний нагляд. У травні 1964 померла дружина Марія Дужа (з дому Юрчак) і доньок Ларису й Мирославу забрали її батьки до Львова. У жовтні 1965 Петро Дужий одружився з колишньою ув’язненою Марією Макогон, якій вдалося відновити спадкове право на батьківський будинок-осібняк, де оселився також Петро Дужий з доньками. 27 жовтня 1977 заарештований КДБ усьоме, проте через серцевий напад «за станом здоров’я» уник чергового засуду. У 1980 під псевдонімом Опанас Скелястий в Австралії вдалося видати збірку «Розкуте слово». Почесний громадянин м. Львова (1996). Помер у Львові після важкої хвороби 1997. Похований на полі почесних поховань на Личаківському цвинтарі. Стараннями дружини Марії видано неопубліковані твори Петра Дужого.
Борців нескорених і смерть не подолає,
На їх кістках собі хоромів слави не зведе
Лукавий враг. Вогнем незгасним запалає
Їх Дух і в переможний бій нащадків поведе.
народився народився народився
Виходять на вузьке подвір’я в’язні
І обвід кола мірять сонним кроком.
Десь вкрався промінь з-за дахів високих,
Щоб змалювати усміх дітям казні.
І вмить напружуються юні м’язні
І спомин гулянок, що глибоко
Лягли в душі – цвітуть. І никне спокій,
Ростуть думки і пориви одважні…
Стальною пов’яззю скували руки
І повели уранці під штиками.
Нас повезуть незнаними шляхами
Десь там зносити знов в’язничні муки.
Здаля дзвеніли нам гулянок звуки,
Хоча весь час ми билися з думками:
Куди везуть, що далі буде з нами,
Що втнуть штамповані звірюки?…
народився народився народився
Розреготавсь нестямно лютий кат,
Що мліють руки в пов’язі кайдан:
Тепер пропав. Попавшись в наш капкан,
Ти зломленого шеляга не варт.
Рідні останків тлінних не оддам,
Коли згниєш в обіймах ржавих ґрат,
Їх на кострі дощенту спопелять,
Безславний скін нескореним врагам!
Ну й що ж, тлінь спалять, чи в рінь чужу
Запруть тайком – я не лякаюсь смерті.
Розкуте слово – щире і відверте –
Живе в віках. Увесь я не помру.
В тім слові житиму й тоді, тирани,
Коли в живих мене і вас нестане.
“Нація житиме, як довго процвітає любов до Батьківщини, що підсилюється не голослівними заявами, а повсякчасною готовністю на жертви та самовіддані вчинки задля неї. Нація житиме, якщо не переводяться ентузіасти – здатні “без надії таки сподіватись”, романтики – закохані у світлу візію прийдешності, що борються за ту прийдешність і інших запалюють до боротьби”. Петро Дужий.
