Часи змінилися

Без сумніву найвагоміша подія в історії українського народу ХХ століття, а може і взагалі в історії- це проголошення відновлення незалежності України Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки на чолі з Леонідом Кравчуком 24 серпня 1991 року. До речі, для теми СКУ при ООН немає сумніву, що коли б не було цього проголошення, СКУ не був би прийнятий до ООН в будь якій ролі, чи до БПІ чи до ЕКОСОК з правом консультувати. Немає сумніву також, що велику вагу поданню СКУ бути прийнятим до ООН було надано Комісією неурядових організацій ЕКОСОК, супровідному листі підтримки СКУ від Постійного Представництва України при ООН.
Місія УРСР при ООН почала дещо мінятися у відношенні до важливих справ для українського народу вже у 1989-90 роках. Тоді коли найбільшим опонентом разом з Постійним Представництвом СССР до СКУ в 1970-тих роках було Постійне представництво УРСР, при кінці 1989-90-тих років ця місія почала “українізуватися” та шукати дійсних, тобто щирих контактів з діаспорою за, покійного вже, визначного дипломата, шанованого ще за радянських часів, світовим товариством при ООН, Геннадія Удовенка. До речі у 1997 році Генннадій Удовенко був обраний головою 52ої сесії Генеральної Асамблеї ООН.
Тут є важливим підкреслити слово “щирих”, бо місія УРСР у минулому шукала контакту з речниками діаспори, але в основному для використання у пропаганді, хоч українці, які йшли на ці контакти, мабуть щиро вірили, що вони роблять добро для свого народу. Посол Геннадій Удовенко змінив це відношення, правда вже близько до проголошення незалежності. До речі, він перший раз проголосував як Постійний представник УРСР на Генеральній Асамблеї ООН інакше як представник СССР.
Геннадій Удовенко був першим Постійним представником України (не УРСР) при ООН. Посли України при ООН після нього здебільшого продовжували його політичну лінію. Пізніше Удовенко служив на посту Міністра закордонних справ України, народним депутатом, головою Народного Руху України. Загально, Удовенка вважали сеньйором українського дипломатичного корпусу, а через його вдачу він користувався не тільки пошаною серед дипломатів України, але і приязню. Він був одним з небагатьох міністрів та дипломатів, які не тільки виконували закордонну політику, але її спрямовували.
Цій закордонній, незалежній від Москви, політиці не шкодили і перші президенти України від Леоніда Кравчука до Леоніда Кучми, обидва з сумнівною радянською минувшиною, обережними першими політичними кроками, але з свідомим виявом волі бути президентами незалежної держави, а не сателітом Москви, та просувати окрему закордонну політику в якій вони і не дуже розумілися беручи під увагу їх відносно внутрішні кар’єри. Леонід Кучма ніколи не виїжджав поза СССР будучи адміністратором таємної ракетної індустрії. Леонід Кравчук, ідеолог Комуністичної партії в УРСР, не мав відношення до закордонних відносин.
Тому і Постійне представництво України при ООН від самого початку свого оформлення вирішило перенести  приміщення у Ню Йорку з 67-мої вулиці, де знаходиться досі Постійне представництво Російської Федерації при ООН у будинку власниками якого досі є в рівних частинах СССР, УРСР і Білоруська ССР. Не зрікаючись свого права власності, як правонаступник УРСР щодо 67-ї вулиці, Україна відкрила Постійне представництво на 51-ій вулиці у Ню Йорку, до речі за фінансовою допомогою діаспори. Ця географічна зміна мала практичне і символічне значення: Україна не ототожнювалась з політикою РФ. Кілька послів України починаючи від Удовенка, Анатолія Зленка та інших нарікали, що перебування на 67-ій вулиці їх гнітило.
Валерій Кучинський був послом України при ООН, коли СКУ вносив своє прохання про членство і коли це прохання було прийнято. Кучинський був великим приятелем діаспори та СКУ. Від самого початку він був головним радником для делегації СКУ та колегою для влаштування спільних заходів на користь українського народу. Після нього це місце перебрав Юрій Сергеєв, колишній секретар Геннадія Удовенка, який теж щиро працював разом з діаспорою на користь українського народу. Правда це відношення було за президентства Кучми та, ще краще,  Віктора Ющенка. До великої міри політика і відношення, а також дільність України в ООН змінилося після лютого 2010 року, коли прийшов до влади президент Віктор Янукович, але про це пізніше.

Голодомор та інші історичні трагедії
Загально прийнято є серед української діаспори та в Україні, що діаспора по суті зберігала пам’ять про Голодомор та ширила правду про цей геноцид по цілому світі, відзначаючи круглі річниці цієї події, тоді коли в Україні ворог намагався стерти цю сторінку з нашої історії. В наслідок цих намагань ворога мало людей з нових поколінь знали про цю подію. Відомо, що Сталін приховав перепис населення у 1937 році, щоби таким чином не розголошувати великі втрати української нації. Важко повірити, але перший президент України Леонід Кравчук, родом з Волині і колишній ідеолог Комуністичної партії в Україні, висловився, що він виростаючи нічого не зав про голод 1932-33 років.
Одначе з проголошенням незалежності ця тема почала ширитися по Україні та державні чиновники, зокрема, Президенти та заступники прем’єр міністрів з гуманітарних питань, почали віддавати чим раз тим більше належної уваги цій події. Так уже у ранніх 1990-их роках, завдяки Президенту України Кравчуку та Віце-прем’єр міністру з гуманітарних питань Миколі Жулинському поставлено у Києві на Михайлівській площі, Пам’ятний знак жертвам Голодомору. Пам’ятники жертвам почали по’являтися по всій Україні.
Спершу говорили про три Голоди як трагедії українського народу, але з часом сконцентрували увагу над великим Голодом 1932-33 років та почали вживати слова Геноцид, Глодомор та обчисляти кількість жертв на 7-10 мільйонів. У лютому 2003 року Віце-прем’єр міністр України Дмитро Табачник виступаючи перед Верховною Радою України 14 травня 2003 року, та ідучи за вказівками свого верховника президента Леоніда Кучми, окреслив Голодомор як геноцид:
“Шановні народні депутати, покоління ХХІ століття має чітко усвідомлювати масштаби втрат, що поніс народ України, адже саме йому робити висновки на майбутнє. І тому сьогодні ми маємо докласти всіх зусиль, щоб у майбутньому житті українського народу – це ніколи не повторилося. Ми просто зобов’язані пам’яті безневинних жертв голодомору, віднести на такий рівень увічнення їх пам’яті, який існує в світі щодо жертв Голокосту, рівень який відбиває дуже ємна формула: “Навчати, пам’ятати, досліджувати”. Ми мусимо донести до світу, що штучні голодомори радянської епохи були нашим українським Голокостом. Це був свідомий геноцид українського народу, який наклав свій безжальний відбиток на всю нашу історію, на національну свідомість. Жертв геноциду та їх нащадків мають знати. Ніхто незабутий і ніщо незабуте. Дякую вам за увагу.”
19 вересня 2003 року перша делегація СКУ при ООН одержала акредитацію при ООН у Ню Йорку та у Відні. Того самого дня делегація СКУ відвідала Постійне представництво України при ООН у Ню Йорку, де зустрілася з Послом України Валерієм Кучинським та його штабом для того, щоби краще запізнатися, але головне, щоби обговорити спільне з Постійним представництвом відзначення 70-ої річниці Голодомору на форумі ООН.
10 листопада 2003 року СКУ спільно з єдиної іншою українською неурядовою організацією, яка посідала статус консультанта в ООН, Світовою Федерацією Українських Жіночих Організацій (СФУЖО одержала спеціальний консультативний статус при ЕКОСОК в ООН у 1993 році і приблизно у той же час акредитацію від БПІ) видали спільну заяву в англійській мові під заголовком “Стейтмент підтримки вшанування пам’яти жертв Великого Голоду 1932-33 років в Україні.” Цей “Стейтмент” був направлений в першу чергу до Генерального Cекретаря ООН Кофі Анан, а згодом до всіх державних місій при ООН.
У “Стейтменті” згадувався виступ 2 грудня 1998 року Постійного представника України при ООН на пленарних нарадах 53-тої сесії Генеральної Асамблеї ООН, коли відзначалося 50-ту річницю Конвенції геноциду:
“Минулого місяця Україна відзначала одну з найбільш трагічних сторінок своєї  історії, 65-ту річницю штучно влаштованого голоду 1932-33 років, коли українська нація стала об’єктом свідомого та навмисного геноциду влаштованого сов’єтським режимом….”
У “Стейтменті” також згадувалося виступ Постійного представника України від 14 квітня 2000 року на нарадах Ради Безпеки ООН, коли обговорювалося ситуацію у Руанді:
“Для України геноцид це не тільки термін. Ми пережили тяжкі часи у нашій історії: лишень у цьому століття ми пережили неймовірну трагедію, коли більше 7 мільйон людей було знищено впродовж двох років добре підготованим голодом. Ці події відбулися у нашій країні, яку колись називали житницею Європи.”
“Стейтмент” також згадав виступ Президента Україні на 58-ій сесії Генеральної Асамблеї ООН 24 вересня 2003 року, коли Президент Леонід Кучма сказав:
“70 років тому тоталітарний сов’єтський режим влаштував штучний голод в Україні який знищив 7-10 мільйонів наших земляків.. На жаль, тоді в 1933 році світ не відповів на нашу трагедію. Міжнародне товариство повірило цинічній пропаганді СССР, який продавав хліб закордоном тоді коли в Україні голод вбивав 17 людей на хвилину. З цієї трибуни звертаюся до вас вшанувати пам’ять тих, які загинули.”
На кінець. У “Стейменті” було звернення до урядів світового товариства націй та неурядових організацій при ООН визнати голод 1932-33 років в Україні геноцидом українського народу та вшанувати пам’ять 7-10 мільйонів які загинули.
З своєї сторони Місія України ініціювала спільну заяву в справі 70-ої річниці Голодомору. Ця заява була розповсюджена як офіційний документ 58-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, як тема порядку нарад “Питання прав людини”. 36 держав-членів ООН стали співавторами цієї заяви. Треба відмітити, що у заяві бракувало слова “геноцид” і не обмежувала Голодомор до українців, а включала росіян, казахів та “інших національностей.” .
Тоді, коли перші два президенти України серйозно сприяли тому, щоби в Україні так само і на міжнародному форумі справа Голодомору починала набирати серйозного розголосу, прихід на пост президента України Віктора Ющенка, пожвавило не тільки орієнтаційний процес в Україні, але дало поштовх до старань для визнання Голодомору- Геноцидом українського народу світовим товариством. Це відчувалося також на форумі ООН, бо Постійне представництво України надзвичайно активно працювало над цією справою .
При першому своєму виступі на Саміті голів держав при відкриттю ГА ООН Президент Віктор Ющенка вже у вересні 2005 року наголосив важливість теми Голодомору як геноциду:
“Ми зобов’язані не допустити в XXI столітті злочинів проти людства і людяності. Я звертаюсь до вас від імені нації, що втратила у Голодоморі 10 мільйонів людей. У погоні за фальшивими вигодами уряди багатьох країн тоді відвели очі від геноциду, організованого щоб знищити наш народ. Ми наполягаємо – світове співтовариство має сказати правду про цей злочин. Тільки так ми підтвердимо – байдужість більше ніколи не заохочуватиме злочинців. Високі ідеали ООН надихали українців у боротьбі за права людини, за її гідність, за незалежність своєї країни. Мирна перемога помаранчевої революції відкрила Україні шлях до утвердження цих цінностей…”

Після цього виступу президента України речники Місії України регулярно почали наголошувати на Голодомор як акт геноциду у своїх виступах на ГА ООН та різних комітетах.

На початку 2006 року українська громадська організація з осідком у Ліон, Франції, “Україна 33”, яка займається передусім вшануванням пам’яті жертв Голодомору, звернулася до СКУ з проханням допомогти відбити образливі зауваги професора Паризького державного Університету, яка є до речі відкритою комуністкою.  Професор Лакруа-Різ написала, що факт Голодомору-геноциду 1932–1933 років в Україні є німеько-польсько-ватиканською фабрикацією. Крім того, вона ствердила, що Українська католицька церква є  фашистською і нацистською. У зв’язку з цим Українська громада  Франції надіслала листи професору Лакруа-Різ, ректору університету та міністру освіти, однак відповіді не отримала. У цій справ СКУ направив листа до президента Франції, 23 лютого 2006 року. Лист СКУ був широко розповсюджений в комунікаційних мережах і потрапив також на комуністів у Франції, які зреагували листовно дуже гостро також до президента Франції виливаючи бруд на українську громаду у Франції та зокрема на СКУ і його президента. СКУ направив тоді другого листа- відповідь комуністам до Президента Франції. Це листування СКУ було направлене також до Місій при ООН Франції та України. На жаль відповіді від самого президента Франції не було.

21 листопада 2006 року у штаб квартирі ООН заходами Місії України відбулася конференції з участю персоналу ООН та наукового світу з нагоди 73-тої річниці Голодомору.

У 2007 році сповнилася 60-та річниця великої трагедії нашого народу у Польщі — Акція “Вісла”. СКУ видав меморандум до президента, прем’єра та голови Сейму Польщі вимагаючи осудження цієї насильної шовіністичної акції попередньої комуністичної польської держави та ліквідації сьогодні наслідків Акції”Вісла”. Лист СКУ був направлений теж до Голови Ради Європи, Голови Європейського Союзу, голови Організації Безпеки та Співробітництва в Європі та до Генерального Секретаря ООН. Меморандум не одержав відповідь від польських чиновників, але викликав велику реакцію серед польської і української спільноти у Польщі.

Вже на початку 2007 року розпочалася підготовка до відзначення 75 річниці Голодомору у наступному році та перепровадження в Генеральній Асамблеї ООН резолюції яка б визнала Голодомор геноцидом. Ця підготовка відбувалася у порозумінні та тісній співпраці з Місією України до ООН, а особливо її головою, від квітня 2007 року, Постійним представником Юрієм Сергеєвим.

В цьому напрямі відбувалися також зустрічі з парламентаріями різних країн для узгодження підтримки їхніх держав такій резолюції. На початку 2008 року почалась конкретна підготовка до відзначення 75 річчя Голодомору. Через не-урядовий відділ ЕКОСОК при ОН, СКУ намагався використати список адрес цього відділу, щоби розповсюдити інформації про Голодомор. СКУ писав та телефонував до голови та заступника відділу, але без успіху. Врешті 28 жовтня 2008 видано Заяву СКУ про Голодомор та розіслано до усіх (понад 190) постійних представництв, держав-членів ООН, що було у власній спроможності СКУ.

У Заяві СКУ сказано:
“Конвенція (Геноциду) кодифікувала це , що вважалося злочинним до того часу, зокрема Вірменський Геноцид 1915 року, Український Голод Геноцид 1932-33 років та Єврейський Голокост під час Другої світової війни. Сьогодні Конвенція накладає юридичний обов’язок на держави-члени ООН, а ще важливіше Конвенція є моральним імперативом для людства, що є репрезентоване у цій шанованій інституції. Ми звертаємося до держав-членів ООН та всіх філіалів ООН піти слідом свого спільного сумління, а також обов’язку супроти Конвенції та пам’ятати 7-10 мільйонів жертв Великого Голоду 1932-33 років (Голодомор) з нагоди цієї 75 літньої річниці.”

28 жовтня 2008 року головний представник СКУ при ООН на прохання Місії України приймав участь у пресовій конференції в ООН Постійного представництва Російської Федерації на якій виступав Постійний представник Росії Віталій Чуркін. Фактична мета цієї конференції з сторони РФ було поінформувати пресу ООН про те, що РФ вдалося відкинути старання України включити поминальне обговорення (вшанування жертв) Голодомору в програму 63-ої сесії Генеральної Асамблеї ООН.
Представникові СКУ вдалося задати послові РФ два запитання, поки його не було зупинено. Він заперечив ствердження посла, що це не була трагедія тільки українського народу, а тим більше геноцид. На жаль, після другого запитання представника СКУ зупинили, і окружила охорона Постійного представництва РФ, викликаючи речників пресового залу ООН. Почались лайки та погрози позбавити мандату СКУ при ООН, оскільки неурядові організації не мають права ставити питання на пресовій конференції. Посол Чуркін на тому місці великодушно попросив залишити представника СКУ та подав свою пропагандистську відповідь. Після закінчення конференції деякі представники преси підходили до представника СКУ з запитаннями, але шеф персоналу пресового центру ООН попросив представника СКУ очистити зал.
24 листопада 2008 року відбулася виставка у фойє приміщення ООН у Ню Йорку з нагоди вшанування 75-ліття Голодомору, яка було організована Постійним представництвом України при ООН за допомогою діаспорних організацій та з участю представників різних місій.
25 листопада 2008 року в приміщеннях ООН у Ню Йорку відбулася заходами Місії України та СКУ траурна конференція з нагоди вшанування 75-ої річниці Голодомору. В конференції взяли участь дипломати різних місій при ООН та представники української громади. На конференції виступали: Постійний представник України при ООН, головний представник СКУ при ООН та свідки Голодомору. Було зачитано листи співчуття від голів держав світу, у тому числі  від Президента України та Президента США. Мистецька програма включала уривки з опери про Голодомор „Червона земля-Голод” та демонстрацію документальної стрічки „Жнива розпачу.”
Рік пізніше у 76-ту річницю 18 листопада 2009 року влаштовано разом з Постійним представництвом України у приміщенні ООН траурну конференцію про Голодомор під заголовком “Пам’ятаймо дітей Голодомору.” Конференція була надзвичайно емоційна та чисельна з участю багатьох представників постійних представництв різних країн при ООН. Зокрема зворушливими були виступи-читання листів співчуття, а також читання зізнання свідків Голодомору та мистецькі виступи українських дітей з діаспори.
Прихід до влади Віктора Януковича у лютому 2010 року відбився негативно на закордонній політиці України, яку очолив тоді Костантин Грищенко. Цей про-російський поворот у політиці у першу чергу пройшов коштом гуманітарних питань. Заява Президента Януковича у Стразбурзі у квітні 2010 року, що Голодомор не був геноцидом українського народу, була дорученням кадрам Міністерства закордонних справ не робити заходів, які дратували б Росію. Ті дипломати України, котрі залишилися на своїх постах зробили це коштом своєї свободи, а інколи і власних переконань.
14 квітня 2010 року представник СКУ мав зустріч з Постійним представником України при ООН на тему підготовки при ООН конференції вшанування пам’яті репресованих жертв СССР, що було намічено на 18 травня 2010, тобто щоби не відходило далеко від дати подібного відзначення в Україні, що було започатковане відзначенням 14 травня 2004 року на Биківнянських могилах та встановлено пізніше президентом України Віктором Ющенком для щорічного відзначення. Одначе, опісля, з невияснених причин, хоча можна припускати, що дотримуючись лінії Януковича не дражнити Росію, Постійний представник України Сергеєв запропонував відбути цей захід не в ООН, а в Українському Музею на “давтавні” в Ню Йорку. На думку представника СКУ не було змісту відбути такий захід тільки в українському середовищі проповідуючи до української публіки. Захід не відбувся.
Ця зустріч Постійного представника України Сергеєва та речника СКУ, хоча закінчилася приязно, була переломною у відносинах між двома структурами, які колись дуже тісно співпрацювали. Представники СКУ зрозуміли, що прийшла до влади в Україні про-російська орієнтація, яка має на меті стримувати будь які національні щирі українські заходи на міжнародних форумах.
20 квітня 2010 року головний представник СКУ приймав участь у конференції про кримських татар влаштованої неурядовою організацією при ООН у бічному приміщенні до ООН. Там були присутні також представник РФ і України. Головний представник СКУ порушив справу примусового переселення татар з Криму в 1944 року та штучного поселення в Криму росіян, що дало високу концентрацію росіян в Криму,  яка існує по сьогоднішній день. Речник СКУ вказав, що ця трагедію, заподіяна кримським татарам Москвою, використовується російськими шовіністами навіть сьогодні зухвалими претензіями до Криму як етнографічної території росіян. Представник РФ, який був на конференції промовчав цю заувагу представника СКУ. Речник України теж промовчав.
Беручи під увагу прихід до влади Віктора Януковича та його про-російську політику, 2010 рік позначився, зокрема, заходами з сторони СКУ провести при ООН в Ню Йорку дві конференції: одну на тему Голодомору як геноциду, а другу на тему людських прав сьогодні у колишніх радянських республіках та сателітах. В результаті конференція про  людські права не відбулася зовсім, а конференція про Голодомор відбулася заходами Постійного представника України при ООН, але без активної чи впливової участі СКУ.
Заходи, щодо проведення обох конференцій йшли паралельно. Фактично конференція про людські права була узгоджена з Бюром неурядових організацій ЕКОСОК ще в червні 2010 року і призначена на 7 грудня 2010 року. У вересні 2010 року представники СКУ звернулися, щоби зарезервувати приміщення, тобто конференційну залю в самому ООН у Ню Йорку для проведення відзначення річниці Голодомору. Рівночасно представники СКУ попросили на два дні перенести конференцію про людські права, тобто на пятницю, 9 грудня 2010 року, щоб співпадало ближче з Днем людських прав, який відмічається міжнародним товариством формально 10 грудня, коли в 1948 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Універсальну деклярацію людських прав. Довго не можна було одержати конкретного запевнення від адмістративного персоналу Бюра не-урядових організацій ЕКОСОК.
Врешті представники СКУ вирішили для конкретного полагодження справи звернутися особисто до керівництва цього бюра. Мабуть тут треба вказати, мабуть більше для іронії, що бюро очолював росіянин (Андрей Абрамов), який зовсім не відповідав на комунікацію СКУ. Врешті з СКУ контактувався заступник Абрамова, який після відносно короткого часу відповів негативно– вказуючи, що ЕКОСОК такими конференціями не займається. Головний представник СКУ вказав на документи при оформленню ЕКОСОК де написано між завданнями: “заохочувати універсальну пошану людським правам і основним свободам.” Заступник Бюра відповів, що це не дає мандат організувати конференцію в справі людських прав. Текст з Хартії ООН та вказівки завдання ЕКОСОК були направлені до пана Абрамова без його реакції.
Представники СКУ звернулися до самого голови ЕКОСОК, яким був у той час Постійний представник Малазії при ООН. Він не задовольнив прохання, але порадив звернутися до Високого комісара людських прав при ООН (в Женеві), або до постійного представництва якоїсь країни. Це було зроблено. Не одержали відповіді від Високого комісара . Постійний представник України відмовив у заході про стан людських прав, але повідомив, що Місія України влаштовуватиме відзначення Голодомору.
3 грудня 2010 року представники СКУ прийняли участь в ролі спостерігачів у конференції, яку влаштувало Постійне представництво України спільно з СФУЖО і двома іншими організаціями під заголовком “Харчове запевнення для всіх поколінь. Лекції минулого: Памятаймо тих які загинули у Голодоморі в Україні 1932-33 років та жертв всіх штучних голодів 20 -го і 21-го століть.”  Захід відбувся, правда без політичного змісту, хоча голова СФУЖО, яка виступала на конференції, окреслила Голодомор як геноцид.
Рік пізніше, 29 листопада 2011р. відбулася у приміщеннях ООН ще менш політична конференція під назвою «Запобігання харчової нестійкості», яку з іншими структурами влаштувало Постійне Представництво України до ОН і на якій було обговорено також і Голодомор як історичний приклад харчової нестійкості.
Натомість 8 грудня 2011 року головний представник СКУ виступав на конференції ООН: „63 роки пізніше: Важливість Конвенції запобігання Геноциду сьогодні.” яку влаштовувало Бюро Публічної Інформації при ООН. Подаю короткий уривок з виступу:
“У 1932–1933 роках був голод у СРСР. Двадцять років по тому Рафаель Лемкін, польський американсько-єврейський юрист, один з авторів Конвенції, запропонував такі зауваження до неї у статті, яку він назвав «Радянський геноцид в Україні»:

‘Те, про що я хочу говорити, є, мабуть, класичний приклад радянського геноциду… знищення української нації. …Третій напрямок радянського плану був направлений на фермерів, велику масу незалежних селян, які є носіями традицій, фольклору і музики, національної мови та літератури, національного духу України. Зброя, використана проти цього прошарку, є, мабуть, найстрашніша з усіх – голод. Між 1932 і 1933 роками померли від голоду 5,000, 000 українців…’

Для того, щоби краще зрозуміти масштабність цього геноциду, зауважте, що, згідно з радянським переписом 1926 року в СРСР було 31 мільйон українців. Перепис 1937 р., як тільки недавно з’ясувалося, фіксує лише 26 мільйонів. Отже, 5 мільйонів зниження за 11 років. Інші групи населення в СРСР зросли на 17 % за той самий період часу. Якби українцям дозволили рости, то їх мало бути 36 мільйонів у 1937 році. Розбіжність є 10 мільйонів, яка враховує ненароджених дітей постраждалих. Таким чином,  7-10 мільйонів є достатньо виважена цифра. Росіян за цей період збільшилося на 23 %. Щоб краще зрозуміти гидоту цього радянського злочину, зауважте, що серед жертв було близько 3 мільйонів дітей.”

3 грудня 2012 неурядова організація при ООН Світова Передача Інформацій спільно з Місією України влаштували конференцію під заголовком “Творення стійкості” з підтемами “Витримана ядерна енергія”, “Комунікації витриманого розвитку” та “Забезпечення харчів та стійкості: пам’ятаючи Голодомор.” Отже ж з геноциду Голодомор перейшов до проблеми стійкості.
(далі буде)

4 березня 2013 року Аскольд Лозинський