Усе це наповнило театральну залу в Гайльбронні цього особливого вечора, що мав назву «Візерунки долі». Ініціаторкою проєкту є українська дизайнерка Ольга Дрозд, чия соціальна ініціатива вже давно вийшла за межі України.
Вперше в Німеччині вона представила унікальну колекцію суконь, вишивка на яких нерозривно переплетена з життєвими історіями українських жінок — жінок, які знайшли в собі мужність розповісти про свій досвід війни, про свій біль, втрати та про силу, що допомагає їм жити далі після того, як найцінніше було відібране жорстокою війною, розв’язаною Росією проти України.
Організатором заходу виступило Німецько-українське товариство Гайльбронна під керівництвом Анастасії Козак, яка наголосила на важливості таких культурних ініціатив для української громади в Німеччині.
«Візерунки долі» об’єднали гостей із Гайдельберга, Нюрнберга, Дюссельдорфа, Мюнхена, Лейпцига та багатьох інших міст Німеччини.
Вечір розпочався зі зворушливого вшанування пам’яті тих, хто віддав своє життя за Батьківщину. Присутні схилили голови в глибокій вдячності перед кожним захисником і захисницею України, перед світлою пам’яттю тих, хто пожертвував життям заради нашого майбутнього. Зала наповнилася звуками Державного Гімну України, які подарували відчуття впевненості та надії.
Особливою честю стала присутність Генерального консула України в Мюнхені Юрія Никитюка. Він підкреслив значення таких заходів для жінок, які пережили тяжкі втрати, але не зламалися, які виховують дітей, підтримують свої родини та допомагають Збройним силам України.
Після цього завіса відкрилася для найемоційнішої частини вечора.
П’ятнадцять моделей вийшли на сцену театру в сукнях із вишуканою вишивкою — символами жіночої сили, болю, любові до життя та людей. Усі погляди в залі були прикуті до них.
Цими моделями стали українки, які нині живуть у Німеччині й чиї життя назавжди змінила війна. Серед них були жінки, які втратили чоловіків на фронті, чекають повернення своїх рідних із російського полону або втратили свій дім.
Кожна сукня мала символічну назву — «Між сиренами», «Лінії долі», «Повернення додому» — і супроводжувалася відеоісторією, що розповідала про долю жінки, якій вона була присвячена.
Відеоісторії про кожну з героїнь і субтитри німецькою, створила Аліна Бурдейна, студентка академії мистецтв.
З кожною новою історією глядачі ближче знайомилися з героїнями вечора. Вони говорили про втрати, страхи, надію та найглибші почуття свого серця. Атмосфера була настільки довірливою, теплою й проникливою, що ніхто в залі не міг залишитися байдужим. Сльози не приховувалися. Емоції не стримувалися. Ці історії торкалися самого серця і дозволяли присутнім відчути біль та силу цих жінок.
Особливої глибини презентації надали розповіді Ольги Дрозд про кожну сукню. Вручну зроблений стібок ніби розповідав історію жіночої долі — про характер, життєвий шлях, біль і надію нашого часу.
Тут про стійкість і мужність говорили не слова, а самі нитки, спрямовані рукою мисткині. Сукні стали набагато більшим, ніж просто модою. Вони перетворилися на символи захисту, пам’яті та незламності.
Можливо, саме в цьому прихована й особиста правда самої Ольги Дрозд. Як вдова, вона носить у своєму серці біль втрати чоловіка. Можливо, тому її вишиті візерунки часто промовляють голосніше за слова. Через орнаменти, кольори, тканини та форми вона прагнула передати те, що сьогодні хвилює українських жінок у всьому світі.
«Ми бачимо красиво вдягнену жінку, але не знаємо, який тягар вона несе в собі», — каже дизайнерка. Ця думка стала головним посланням проєкту.
«Йдеться не про жалість, — наголошує Ольга Дрозд. — Йдеться про те, щоб побачити, вислухати й зрозуміти».
Наприкінці дефіле вона особисто вручила кожній учасниці подяку — момент, сповнений тепла та вдячності.
Ініціатива привезти цей соціальний проєкт до Гайльбронну належить Олені Хаваліц, заступниці голови Німецько-українського товариства.
«Ми хотіли показати Німеччині Україну через людські долі — не лише через новини та цифри», — пояснила вона.
«За останні чотири роки ми організували багато заходів на підтримку України. Але такого відгуку ще не бачили. Люди плакали, дякували та говорили, що лише тепер зрозуміли, що приховується за усмішками українських жінок», — розповіла Олена Хаваліц.
Серед почесних гостей були Марійка Ковалишин, голова Організації українських жінок у Німеччині, Еліна Чернова, громадська діячка та мати лауреата премії «Оскар» Мстислава Чернова, а також Ріна Соболевська, голова нюрнберзького благодійного об’єднання «Menschlichkeit spenden e.V.».
Особливу атмосферу створили музичні виступи Анни Доблер, яка також була ведучою та перекладачкою вечора, а також німецької співачки Марлен Маас із Аахена, яка переклала українську пісню «Ой у лузі червона калина» десятьма мовами світу, побувала в Україні під час війни, дала безліч концертів.
Вражаючий танцювальний виступ юної мисткині показав не лише страждання війни, а насамперед силу жінки, її незламність, характер і шлях до перемоги.
Світлі почуття наповнили залу. Вони перетворилися на потужну енергію, яка об’єднала всіх присутніх. Натхненні цим духом стійкості, учасники та гості були одностайні:
Цей проєкт має подорожувати не лише Німеччиною. Його повинна побачити вся Європа.
Вечір відбувся завдяки Анастасії Козак, голови НУТ, її доброти, небайдужості, матеріальної та моральної підтримки.
Дякуємо за вашу людяність у цей непростий для України час.
Віра Марущак
письменниця, журналістка.
