Інтерв’ю – етюд незумисна розмова
У французькому місті Санліс, серед мальовничих старовинних споруд, вже багато літ живе пам’ять про Анну Київську – королеву Франції, яка народилася в Києві. Про українську ідентичність, культурну спадщину та підтримку України журналістка Віра Марущак поспілкувалася із засновницею «Центру Анни Київської» – Анною Кантер.
– Анно, прошу розповісти про себе.
– Я народилася у Франції. Моя мама за походженням – українка, тато – француз. Є одна із засновників «Центру Анни Київської» а також організації Terre d’Ukraine — «Земля України», що під час російсько-української війни займається допомогою людям, які приїжджають до Франції, шукаючи тут допомоги. Працюємо з сім’ями та родинами, особлива увага – жінкам і дітям.
А «Центр Анни Київської» зосереджено, передусім, на культурі та ідентичності, на всьому, що пов’язане з Україною. Це дуже важлива і, я б сказала, феноменальна тема – не лише для українців, а й для всього світу.
– Кожен по-своєму приходить до професії чи справи свого життя. Яким був ваш шлях? Коли вперше почули про Анну Київську?
– Це дуже дивна і водночас дуже гарна історія. Коли я приїхала до Санлісу, у мене був лише один син. Тепер у мене четверо дітей, вони вже дорослі.
Я раніше мешкала в Парижі – красиве і неповторне місто, але водночас і дуже стресове. Тому я вирішила подивитися, що є навколо столиці Франції.
Потім опинилася в Санлісі. Бувала тут ще маленькою, але тоді нічого не знала про Анну Київську. Думаю, що це радше Анна обрала мене, ніж я її.
Одного разу, коли я вже тут жила, побачила повідомлення про зустріч мера Санліса з міським головою одного з українських міст – йшлося про встановлення побратимських зв’язків. Я прийшла на цей захід.
Відтоді минуло вже 32 роки. За цей час ми поступово багато чого збудували, а також відновили пам’ять про українську присутність Анни Київської на французьких теренах. Адже в Санлісі українці були й раніше, просто я, коли приїхала сюди, цього не знала.
Для мене дуже важливо, щоб ми всі відкривали цю історію – історію братерства, культури та зв’язків між Україною та Францією.
Українці, які приїжджали сюди, молилися тут. І тому ми хочемо не лише молитися, а й відкривати щось дуже сильне, пов’язане з українською ідентичністю.
Ми маємо це плекати. Тому я завжди кажу: коли можете – приїжджайте до Санлісу, розповідайте про це місто іншим. Нам важливо зберігати Україну і її велику культуру у Франції.
– Як ви думаєте, чи пам’ятають французи Анну Київську?
– Думаю, що французи дуже вдячні їй. З історичних текстів ми бачимо, що вона була дуже сильною жінкою. Стала дружиною Генріха I, короля Франції, і народила йому спадкоємців. Згодом її син Філіп I став королем. Це було дуже важливо для продовження династії Капетингів.
Анна Київська залишається надзвичайно важливою постаттю. Мені також здається, що вона відігравала значну роль у політичному та духовному житті свого часу, була близькою до церковних кіл. Її історія й сьогодні дає нам особливу енергетику.
– Як ви гадаєте, чи вплинула вона на розвиток французького суспільства та людей, які жили поруч із нею у Франції?
– Тут ми вже можемо лише припускати. Насправді ми не знаємо цього достеменно, тому що документів зберіглося дуже мало. Навіть точно не знаємо, коли вона народилася, коли померла і де саме. Тому треба дивитися на те, що маємо сьогодні. Сам факт її приїзду до Франції вже був впливом.
Її ім’я носить школа в Санлісі, тут є дві скульптури, присвячені їй. І я думаю, що ця історія королівської родини важлива і для українців, і для французів. Для українців – це частина нашої історії та нашої слави. І також для французів – частина їхньої історії.
– Можна припустити, що випускники школи, яка носить ім’я цієї достойної жінки, пройде через усе життя. Адже вона приїхала з України до Франції, жила тут і багато зробила для країни, що стала її новою домівкою.
– Так, і особливо важливо це зараз, коли триває війна в Україні.
Колись навіть діти із Санліса приїжджали до України, до Києва, адже між містами відбувалися культурні обміни. Тепер це неможливо. Французи вже не можуть так вільно приїжджати, і багато хто бачить Україну лише крізь призму війни.
А історія Анни Київської дає можливість побачити іншу Україну – особливості культури, історії, самостійності. Анна – українка, але водночас вона стала частиною французької історії. Саме це дуже важливо сьогодні.
– Як французи сприймають Україну сьогодні?
– По-моєму, французька держава наразі дуже підтримує Україну. Президент Еммануель Макрон і французька влада загалом тісно співпрацює з Україною і тому важливо і надалі їй допомагати.
Звичайно, у французькому суспільстві є багато дискусій. Дехто говорить, що підтримка України триває надто довго, або що Франція вже зробила достатньо для неї. Однак люди, які так говорять, часто ніколи не були в Україні й не знають, що таке «русский мир».
– До якої дати ви зараз готуєтеся і що відбуватиметься в Санлісі в рамках цієї підготовки?
– Заплановано багато заходів. Найкраще стежити за інформацією на нашому сайті «Центру Анни Київської», де розповідаємо про всі події.
Ми готуємося до великого святкування, пов’язаного з тисячоріччям від дня народження Анни Київської. Підготовка триватиме протягом двох років. Моя мрія: щоб за цей час закінчилася війна – і що раніше це станеться, то краще.
«Центр» проводить щорічно по два заходи, присвячені Україні: у травні – Анні Київській, у лютому – дню Голодомору. У сквері Салісу маємо пам’ятник королеві Франції, виготовлений за президента Віктора Ющенка відомим українським скульптором Валентином Знобою, створений із його сином Миколою.
На гранітній дошці, що встановлено неподалік скульптури, у 2008 році написано: «Санліз, Королівське місто, де жила Анна Київська, віддає шану мільйонам жертв ГОЛОДОМОРУ, організованого в Україні радянським режимом у 1932-1933 роках». На дошці викарбувано тризуб (герб України) та герб міста Санліс. Щороку українці з Парижа та навколишніх регіонів з’їжджаються, аби покласти квіти та вшанувати пам’ять загиблих.
«Дні Анни Київської» – захід, який збирає дипломатів, митців та українську діаспору з усієї Франції. У програмі: урочисті меморіальні церемонії біля пам’ятника, Божественна літургія, народні пікніки, виступи художніх колективів, майстер-класи для дітей. Взимку відбуваються Різдвяні фестивалі.
Я сподіваюся, що за два роки, які лишилися до тисячного ювілею, це буде справді феноменальна подія. До того часу, переконана, врешті-решт настане мир. Всі зацікавлені зможуть тоді приїхати до нас. Будемо дуже раді прийняти дорогих гостей. Як, зрештою, і сьогодні.
Слава Україні та її Героям!
