Пішов з життя Павло Садоха
Український націоналіст, багаторічний голова Спілки українців у Португалії, віцепрезидент Світового Конґресу Українців у Південній Європі, людини, яка понад два десятиліття свого життя присвятила Україні й українській громаді в Португалії.
Від перших років життя в Португалії Павло був серед тих, хто об’єднував українців, допомагав зберігати нашу мову, культуру та ідентичність і послідовно працював над тим, щоб Україну тут знали, розуміли й чули.
Для нього це ніколи не було лише громадською діяльністю. Україна була справою, якій він віддавав свій час, сили й знання щодня і протягом багатьох років.
Особливе місце в його роботі посідало збереження пам’яті про Голодомор. Для Павла ця тема була також особистою, його родина пережила Голодомор. Ще у 2006 році українська громада провела в Лісабоні одну з перших акцій пам’яті його жертв. За цим були роки звернень, зустрічей та розмов із португальськими політиками й суспільством.
У 2017 році Португалія визнала Голодомор геноцидом українського народу. У 2024 році в Лісабоні було відкрито меморіальну дошку пам’яті жертв Голодомору. У цих результатах є і частина багаторічної праці Павла, праці заради того, щоб про трагедію українського народу знали і пам’ятали далеко за межами України.
Такою була і вся його діяльність: послідовною, конкретною і завжди пов’язаною з Україною.
Пам’ятник Тарасові Шевченку в Лісабоні, українські школи, підтримка громади, культурні та пам’ятні заходи, відстоювання української мови й історичної правди, протидія російській пропаганді та дезінформації, постійна робота з португальськими державними інституціями та суспільством. За цим стояли роки його праці.
Ще задовго до повномасштабного вторгнення Павло говорив про речі, які сьогодні здаються очевидними: українців мають називати українцями, Україну Україною, а українську історію не можна пояснювати через російські наративи.
Після початку російської агресії він став одним із найбільш упізнаваних українських голосів у Португалії. Виступав у медіа, звертався до державних інституцій, організовував акції та постійно нагадував про Україну і про те, чому її боротьба стосується всієї Європи.
Після 24 лютого 2022 року до цієї роботи додалася щоденна допомога українцям, які через війну приїжджали до Португалії, гуманітарні ініціативи та ще більша адвокація підтримки нашої держави.
За понад двадцять років змінилося дуже багато. Українська громада в Португалії стала великою і помітною. Український прапор став упізнаваним. Про Голодомор знають і говорять. У Лісабоні стоїть Шевченко. Українські діти навчаються у школах вихідного дня. Український голос звучить у португальському суспільстві.
У всьому цьому є частина життя і праці Павла Садохи.
Мав честь товаришувати з Павлом. Під час моєї каденції у парламенті зробив Павлові статус помічника народного депутата для посилення спроможностей при захисті українців на Чужині…
Прощавай, Друже!
