40 років від народження львівського художника Остапа Лозинського

,, Якими насінням засіваємо поле свого життя, такий урожай і збираємо, коли приходить час. Але пам’ятайте: не можна зібрати урожай, не засіявши поле…’’

Остап Лозинський це унікальна постать в нашій історії, яка коротко жила але його життя і діяльність варто доглибно пізнати. Він не лише художник, куратор та співкуратор виставкових та видавничих художніх проектів, ініціатор навчальних програм, майстер-класів і мультимедійних продуктів, співавтор постійних експозицій у НМЛ ім. А. Шептицького. Остап своєю унікальністю здобув собі безсмертну славу. Остап Лозинський народився 3 квітня 1983, в м. Львіві. Саме 3 квітня народилися письменники: Степан Олійник та Олесь Гончар, також 3 квітня вшановують пам’ять святителя Кирила. Він був учнем апостола Петра, який висвятив його в єпископи Сицилії. Кирило був відомий як богоугодна людина, багато людей він привів до віри, завжди втішав нужденних, здійснив чимало чудес. 3 квітня День Ангела святкують:Антон, Річард і в цьому дні прийшов на світ наш славний юввілят художник, який здобув осіту в 1998-2004 рр. навчаючись у рідному йому Львівському державному коледжі декоративно-ужиткового мистецтва ім. І. Труша (1869-1940) також славного львів’янина. 2004-2006 рр. він продовжував навчання у магістратурі Львівської Національної академії мистецтв, кафедра монументального малярства. В 2007-2012 рр. Остап продовжував навчання як аспірант в Інституті народознавства НАН України. Займався він темою дослідження: «Творчість майстра ікон празникового ряду із Сколе в контексті локальних іконописних осередків Галичини кінця XVI — початку XVII століть». 2009 — стипендіат міністра культури та культурної спадщини Польщі «Gaude Polonia». Тема проєкту: «Проблематика цілісного ведення музейного проекту: від ідеї до практичної реалізації» (Національний музей у Кракові) травень 2006 – квітень 2016 — завідувач сектору виставково-експозиційної роботи Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького, куратор виставкових та видавничих проєктів; з 2017 — викладач теоретично-практичного курсу «Основи композиції» в іконописній школі Радруж Українського Католицького Університету. Остап Лозинський був не тільки обдарованим мисцем, але він був незвичайним меслителем. Він аналізував дивовижну красу кераміки та різні мистецькі росписи.
Починаючи від 6-го і до 2-го тисячоліття перед Різдвом Христовим. Остап Лозинський був це не звиклий художник, він був глибинний мислитель, був він одночасно наділений неосяжним розумом, за допомогою якого він зумів аналізувати унікальні явища не тільки сучасного мистецтва, але також мистецтва яке мало релігійно Божі духовні цінності, яких не можна пояснити прямою мовою. Його кожен вислів часто удосконалював людину, а одночасно думку керував до самого джерела краси понад якою торжествує сам Бог. Властивістю мистецтва Остапа Лозинського було доходити мистецтвом і словом до глибин людського почуття а через почуття намагався робити саме життя кращим і це була головна цінність художника, яка розбуджувала всесторонну красу, яка породжувала щастя і давала повне духовне задоволення. Він інколи писав такі глибокі слова над якими треба незвичайно замислитися, наприклад: “Хто то Бог?” З одного боку ніби знаю і щось трішки розумію, але одночасно на підсвідомому моєму рівні відчуваю, що це моя недосяжність для людського розуму. Але теж знаю, що Він є всюди і є Всім. Тому, мабуть, ми теж є Його якоюсь піщинкою – так писав і так роздумував Лозинський і глибинно застановлявся над всесвітом. З тих слів ми відчуваємо велич художника мислителя. Ми відчуваємо, що його думки присвячені виховній системі людям, які його оточують, які для нього є важливими і дорогими та очевидно, що всі ми теж Божі діти. Одже наше життя не є випадковістю і все що біля нас діється , все відбувається за Божою волею. Таких принципів додержувався молодий львівський художник Остап Лозинський, який казав – якими насінням засіваємо поле свого життя, такий урожай і збиреш, коли прийде пора – була це людина глибоко віруюча.
В калейдоскопі художніх виставок Остап Лозинський завжди висловлював свої оргінальні крилаті вислови над якими варто роздумувати. Останнім часом активізувалось молоде покоління іконописців, які тішать нас несподіваними концепціями та яскраво втіленими задумами (такою, зокрема, була виставка “Перехід” в цій же галереї за участі Олі Кравченко, Остапа Лозинського, Уляни Нищук-Борисяк) та інших митців. Назагал сучасне мистецьке середовище Львова поділене на дві великі групи художників — “істинних” та “модних”. В свою чергу «істинних» можемо поділити на новаторів та традиціоналістів. Все це звичайно, умовно. Бо кожна епоха має своїх новаторів і традиціоналістів, тому це лише послужні терміни, які допоможуть спрощено орієнтуватись у художньому різноманітті. Для останніх орієнтирами є львівська живописна школа — Р. Сельський, К. Звіринський, В. Патик. Про модних писати не хочеться, бо вони явище скороминуче — модні собі та й все. З новаторами дещо складніше, бо їхні пошуки потребують детального заглиблення у творчі прояви — саме до цієї категорії належить О. Лозинський. Він у всіх виставках його супроводжує пошук — концепції, ідеї, художніх засобів, фактури… Його величезна перевага полягає у чітко сформованому світосприйнятті, яке побудоване на “трьох китах” — українському народному мистецтві, українському іконописі, українському станно художньому професійному малярстві, яке є св’ятая святих.
Окрім визнання всього українського, він розуміється на його кращих проявах, а відповідно бачить перед собою високі орієнтири. Це та основа, якої так часто бракує нашій талановитій молоді та яку зумів прищепити синові батько (яскравий  художник і колекціонер), а не українські навчальні заклади (нажаль). Оформлення Остапа, як зрілого художника, відбувається послідовно і дуже відкрито. В силу його численних виставок — три-п’ять на рік, всі кроки прослідковуються у нових творах. Початок сьогоднішньої виставки задекларований ще 2010 року, в якому було створено перший портрет цієї стилістики. Тоді вразили: подання на довгій вузькій старій обвітреній дошці, цікаво закомпонований фрагмент постаті, стриманий колорит і яскраво переданий характер портретованого. Тенденційно, ці речі трохи нагадували манеру польського майстра Єжи Новосєльського. Постає питання чому? Відповідь дуже проста — для обох живописців інспірацією слугувала і слугує українська ікона XV–XVI століть. Польським художником  це нетлінне культурне джерело було “прочитане” різноваріантно — воно надихало його і духовно, і концептуально, і композиційно. “…його “цитування” спадку православної культури є осмисленим настільки, що перестає бути просто цитатою, а стає продовженням традиції, адаптованої художником до сприйняття в сучасному світі” — підкреслює Оксана Ременяка. Цим шляхом крокує і молодий львівський митець, відкриваючи для себе світ через іконні “метафори” та гармонію. Очевидно, це є одним з моментів формування культурної ідентичності, про яку ми раніше не сміли згадувати, за часів московсько-більшовицької окупаційної неволі.
Якщо у випадку Єжи Новосєльського такий поступ сприймається як вдале запозичення, то в українському вимірі це є органічним зверненням до автентики, зрозумілої як істина та простої як все геніальне. В розмірах статті не можливо детально охарактеризувати Остапа Лозинського тим більше, що львівське середовище надзвичайно багате на художників, тут своїма працями в малярстві прославилось цілий ряд талантів, які своїма працями презентують різні напрямки в мистецтві. Серед портретистів відомі Микола Азовський,Юрій Кияненко, Михайло Дмитренко та інші Серед Еспресіоністів: Северин Бурачок охМихайло Гоцій,, модерністів: Володимир Ласовський та ряд інших. Якщо йдеться про Остапа Лозинського то він крім унікального погляду був незвиклим традиціоністом. Вже за традицією Остап Лозинський щороку запрошував до себе на Різдво тих, хто розуміє сенс цього свята. Декілька років тому львівський художник та іконописець Остап Лозинський запросив друзів до себе на Різдво. Домовилися прийти з вертепом, поколядувати і почастуватися традиційними різдвяними стравами. З часом це стало доброю традицією – щороку 8 січня збиратись на Лисенка. Приходили друзі, друзі друзів, які привозили ще колядників та вертепи. Деякі друзі розмірковували звідки виникла ця цікава традиція приходити на Різдво до Остапа Лозинського? Святкування Різдва у кожного українця і, зокрема галичанина, є в крові. Змалку ми всі звикли, що ходимо колядувати – і до нас приходять колядники. В батьківському домі завжди були вертепи і коляда, ми самі часто ходили колядувати до сусідів, рідних, друзів, знайомих. Десять років тому, коли ми організовували проект «Від Романа до Йордана», то вирішили відсвяткувати в мене коляду. Прийшли друзі, знайомі, всього декілька вертепів, це було звичайне святкування Різдва, яке луною неслося не тільки по Львові.
До Остапа Лозинського на останню коляду прийшли друзі, художники, музиканти, актори. Це була гарна нагода зібратися в колі близьких людей, для яких важлива сама ідея свята – славлення приходу Ісуса Христа. Колядки – це ж не просто так прийти і поспівати. Люди, з якими ми збираємося, розуміють сенс свята. Не сприймають це як традицію. Я думаю, що це основна ідея нашого спільного святкування. Ми знаємо всіх, хто тут до Остапа Лозинського приходить? Десь 90%. Друзі запрошують друзів, а ті інколи запрошують друзів з-за кордону, аби вони побачили, як у Львові святкують Різдво. Завжди приходить декілька вертепів. Щороку дуже гарний вертеп родини Кізлободів. У ньому задіяно мало людей, але вони працюють з масками і показують багатьох персонажів. А ще завжди актуальний дитячий вертеп Уляни Горбачевської. Адже вертеп, окрім сакрального значення, має бути ще й актуальним. Туди вкладають всі політичні і соціальні дії, які відбуваються в нашому житті. Як правило, за вечір може бути п’ять-шість вертепів.  Мені завжди подобаються авторські прочитання. Тобто, не тільки класичний вертеп, який ми знаємо з дитинства.Двяні свята це багатьщі традиції, які так шанував і цінував Остап Лозинський. При тих незвичайних зустрічах колядують «Бог Предвічний і Нову радість». Це дуже гарна колядки. Не будемо детально розказувати цієї коляди, 6 січня 2022 року, коли за давньою традицією, Навечір’ям Різдва Христового, що припадає на 6 січня до Остапа Лозинського прибуло багато його милих друзів, щоб порадуватися.Та на жаль на коляду 6 січня 2022 року стала сумним святим вечором на 38 році життя Остап Лозинський помер. Як повідомлено внаслідок ускладнень від коронавірусної інфекції. Друзі кажуть, що він «знову всіх збере» на Різдво навколо себе> Та на жаль був це сумний святий вечір, — такі слова написали у фейсбук-стрічці друзі львівського митця, автора унікальних сучасних ікон, популяризатора давньої народної української ікони, музейника і мистецтвознавця Остапа Лозинського, який відійшов так несподівано до Господа сьогодні. “Остап відлетів пів першої ночі 6 січня, на коляду до Неба. Він просто заснув, не мучився…, — повідомила на своїй сторінці його колега іконописиця Іванка Крип’якевич-Димид. — Вчора, 5 січня, о 12.00, ми бачилися і розмовляли. Четвертий поверх, палата номер… Остап не був в реанімації і не був на ШВЛ. Він збирався малювати ікону +Андрея, тому просив мене роздобути йому мощівник, бо мав один волос з голови святого. “Я так намалюю його всього в чорному, з хрестом в руках і той волос там прикріплю… Іванцю! я чемний і лікуюся…
Якби Ти знала, яку я книжку зробив… Всьо буде добре, Іванцю!….” … Тепер ми маємо Остапця відплакати, відспівати, відмолити. Зараз друзі вже майже знайшли достойне для цього місце. Панахида розпочнеться щойно 8 січня. Очікуємо приїзду друзів з Голландії, Франції і Польщі. Похорон 9 січня. Це наразі така інформація. Сумний Святий Вечір в 22 році…” Міський голова Львова Андрій Садовий розповів, що 6 січня помер відомий художник та іконописець Остап Лозинський. Кажуть, коли людина покидає цей світ у такі великі свята, то вона одразу потрапляє до раю. Нехай Остапу там буде світло і добре. А його роботи, як і пам’ять про нього, житимуть вічно. Світла пам’ять світлій людині,– зауважив мер. Помер у Львові 6 січня 2022 року, не доживши трьох місяців до свого 39-го дня народження. Причиною смерті став коронавірус. Був похований на 75 полі Личаківського цвинтаря у Львові. Вічна йому пам’ять!

Ярослав Стех