30 -років від смерті талановитого на весь світ українського співака Івана Козловського

Пісне!Велична, рідна Пісне!

В Тобі є все: і древня наша слава,

Володимира хист і мудрість Ярослава,

І наших прабатьків ворогування злісне.

І Дорошенка ум, і хитрощі Мазепи...

(Ода до пісні – слова Р. Купчинський)

Відзначаємо роковини смерті видатного українського співака, який здобув всесвітню славу і відзначався геніяно-красивим голосом в широкому діапазоні, його співоча майстерність, безустанні творчі пошуки – ставляли співака на передове місце серед світової слави співаків.

Іван Козловський народився 24 березня 1900-го року у Мар’янівці в родині: мами Ганни (1871-1921) та батька Семена ((1869-1929). Хлопець в шести роках залишив батьківський дім і як кажуть у цьому дитячому віці пішов між люди. Зупинився у Свято-Михайлівському монастирі, де в юному віці почав співати в місцевому хорі. Саме там мав змогу почути його славетний голос композитор Микола Лисенко, він був у великому захваті від незвиклого співочого таланту юнака. Він зразу ствердив, що його слід послати на науку.

Невдовзі Іван Козловський вступає до Київського музично-драматичного іституту в клас професора Олени Муравйової. Вже на початку в інституті юнак виявив себе як незвиклий талант оперного мистецтва. Першою його пробою у цьому жанрі була партія Петра в опері Лисенка ,,Наталка Полтавка’’, а потім партія Левка в другій його опері ,,Майська ніч, або утоплена’’.

У 1920 р. він закінчив інститут і отримав високу відзнаку, як один із найбільш талановитих учнів. І в цьому році він виступив на професійні сцені в Полтаві. Слава про його талант широко рознеслася, що в музику увійшов великий співак Іван Козловський. З цього часу рознеслася луною інформація, що видатний український оперний співак (ліричний тенор) досяг співочих вершин. Своїм голосом ніжного тембру, широкого діапазону, притаманні тільки йому, звучить чарівна емоційність, легкість і теплота і оргінальна майстерність сценічного перевтілення. Попри свою цілком заслужену популярність, світову славу, численні нагороди і престижні відзнаки, Іван Козловський завжди і всюди залишався людиною, і не лише людиною-космополітом, яка, досягши певних рубежів і становища, могла спокійно і цілком комфортно почуватися у “загальноросійському (“загальносоюзному”) морі”.

Співак усе своє життя був і залишався свідомим українцем, непересічним знавцем української музики, активним її пропагандистом, відомим виконавцем українських народних пісень.

Пригадаймо, що був це період в Україні вповні поневоленої Росією, яка провідних талановитих людей з різних ділянок, а зокрема культури і науки майже під терором заставляла виїжджати в Росію і там піднімати загальну культурно-освітню російську відсталість. З черги Україна мала найбільшу пропорцію духово розвинутих людей і та провідна верства населення була заставлювана їхати в Росію і там цивілізувати відсталих в розвитку росіян.

Співак Козловський свідомо сповідував відоме апокрифічне гасло вітчизняного патріота-мецената Є.Х. Чикаленка: “Любити Україну треба не лише до глибини душі, ширити культуру, але й до глибини кишені”. Будучи людиною (за радянськими стандартами) доволі заможною, Іван Козловський ніколи не забував і завжди підтримував коштами своїх земляків, а в його рідній Мар’янівці на Київщині коштом славетного співака постала спеціалізована музична школа.

Благородну справу, якій Іван Семенович віддавав чимало сил та енергії, а також власних коштів, продовжує по смерті співака благодійний фонд створений у 1995 р., що носить його ім’я.

В Полтаві Козловський виступав в опері Гулака-Артемовського ,,Запорожець за Дунаєм’’. Своїм голосом він полонив своїх слухачів. В 1924 р. Іван Козловський переходить до Харківського театру, а через рік йому створюють такі умови, що він перходить до Свердловська. Тут він разом з режисером Немировичем-Данченком вдається втурне по Європі і Америці. В сезоні 1925-26 рр його заманили до праці Великого театру в Москві.

Та тужив він за Україною, хотяй йому створювали приманливі умови. З святістю він згадував свою любиму Україну, яка зродила у нього не перевершений талант. Інколи він сідав і заспівував: ,,Ой у полі криниченька’’, або ,,Чорнії брови карії очі’, також любив співати “Прем’єра”, ,,Засвіт встали Козаченьки”, ,,Закувала та сива зозуля’’ надзвичайно любив співати в дуеті з М. Гришком ,,Коли розлучаються двоє’’, або ,,Де ти бродиш моя доле’’. Звичайно, що особливе місце у його співочому репертуарі були твори на слова Т. Шевченка, серед пісень любив виконувати ,,Мені однаково’’,, ‘’Огні горять’’. Шевченко для співака це була душевна насолода.. Виконуючи ці твори у співака була дивовижна вдумливість.

Козловський проспівав понад 50 найрізноманітніших партій: від мудрого старця Берендея в опері “Снігурочка” Н. Римського-Корсакова до юного Ромео в “Ромео і Джульєтті” Ш. Гуно. Різноманітною була концертна діяльність Івана Козловського. У його репертуарі – класичні твори Моцарта, Бетховена, Шуберта, Шумана, Лисенка, Гулака-Артемовського, Глінки, Даргомижського, Бородіна, Чайковського, Ліста, Рахманінова; вокальні твори радянських композиторів; українські й російські народні пісні та романси. Протягом декількох років Козловський був художнім керівником організованого за його ініціативою Державного ансамблю опери, де здійснив низку постановок. Надзвичайно красивий голос світлого сріблястого тембру, широкого діапазону з вільним верхнім регістром, висока художня і технічна майстерність, безустанні творчі пошуки – такі були характерні риси співака.

Не зважаючи на те, що Козловський мав всесвітню славу, був відзначений найвищими радянськими нагородами, його важко назвати щасливою людиною. Внаслідок цькування він дуже рано (в 54 роки, хоча з успіхом виступав до 87-ми років) змушений був піти з Большого театру. Він був під постійним наглядом спецслужб російських, навідь в ті часи, коли був в армії. Його рідний брат Федір був на виступах в Европі, як довідався, що Росія окупувала Україну, відмовився повернути в Україну і до останніх своїх днів був священиком поблизу Нью-Йорку.

Іван Козловський в особистому житті також не був щасливий. Розлучившись з першою дружиною, яка була актрисою Г. Сергєєвою (1914-2000), яка народила йому двох дочок, та під старість покинула його, так що Козловський доживав свої дні зовсім самотнім…

Іван так як і брат, також був глибоко віруючю людиною і мріяв завершити свій вік у монастирі, але до цього не дійшло. В схилку років Іван був ще більшим патріотом України. І хотяй жив в Росії, якої не любив, часто співав пісні українських січових стрільців, заповідав коли помре, щоб його поховали в рідній йому Мар’янівці, сам вибрав місце для могили, але й останню волю митця не було виконано: великий українець знайшов свій останній притулок в чужині, яка була для нього мачухою.

Ще за життя Козловський переконався, що найяскравішою рисою національної вдачі росіян протягом історії була і є їхня жорстокість і диявольська здумувана брехня. І це не на якиїсь час, але це прямо їхня тривала хвороба ненависти, в якій від віків поведінка їхня не міняється. В таких переконаннях Іван Семенович Козловський помер 21 грудня 1993 року в Москві на 93 році життя і похоронили його на Новодівичому цвинтарі.

Після смерті славного українського співака російська шовіністична нахабна публіцистика до таких мір знахабніла, що йому навіть змінено національність на ,,российску”. Однак мимо росийського фашизму викреслити Івана Семеновича Козловського з великої когорти визначних митців-українців їм не вдасться. Вічна пам’ять геніяльному співакові, щирому українцеві, який з гідністю захищав свою національну гідність.

Ярослав Стех