140 років від смерті велетня і пробудителя Укранського Народу Павла Чубинського
Батьками нації – називаємо провідних діячів народу, або часто цілі родоводи, які при кількох генераціях протягом часто століть здатні, об’єднати народ не тільки певною самоназвою, мовою, символами, географічним та етносоціальним походженням, історичною пам’яттю, але такими цінностями які на трвало виділяють народ в одну неподільну цілість, або цю місію творять яскраві особистості. До таких особистостей між іншим належить Павло Чубинський. Звичайно що в період національно культурного відродження в процесі освітнього оновлення задіяних цілий ряд чинників. Передовсім головний чинник, що складається на національну свідомість то в цьому періоді найвелечнішу працю в цій ділянці виконав своїм життям провів Тарас Шевченко з своїм ,,Кобзарем’’. З черги Павло Чубинський автор українського гімну ,,Ще не вмерла Україна’’, народився він 27 січня 1839 р. на хуторі Чубинський (нині — у межах м. Бориспіль, на вулиці Горянській, 14, Київська область, Україна; тоді Полтавської губернії) у небагатій дворянській родині відставного офіцера Платона Івановича Чубинського.Початкову освіту одержав Павло від матері та домашніх учителів. Змалку хлопець починає захоплюватися географією, мріяв про далекі подорожі. Після закінчення Другої київської гімназії вступив на юридичний факультет Петербурзького університету. Там познайомиться з географом Семеновим-Тянь-Шанським Петром Петровичем, який своєю чергою познайомив Чубинського з видатними географами Миколою Пржевальським та Миколою Миклухо-Маклаєм. У студентські роки брав участь у діяльності петербурзької української громади. Був автором журналу «Основа», де познайомився з Тарасом Шевченком, Миколою Костомаровим, Пантелеймоном Кулішем, Василем Білозерським, братами Михайлом, Василем, Іваном та Олександром Лазаревськими та іншими. Після мітингу проти розправи над учасниками варшавської маніфестації Чубинського виключили з університету, і він деякий час жив на Чернігівщині, у селі Ропша. 1861 року захищає в Петербурзі дисертацію «Нариси народних юридичних звичаїв і понять з цивільного права Малоросії» і здобуває науковий ступінь кандидата правознавства. Повернувшись в Україну, впродовж 1861–1862 років пише статті для «Основи»:
«Значення могорича у договорі, господарські товариства, найм робітників», «Український спектакль у Чернігові», «Два слова про сільське училище», «Ярмарок у Борисполі», співпрацює з «Черниговским листком», де публікує матеріал «Декілька слів про значення казок, прислів’їв та пісень для криміналіста», та з «Киевскими губернскими ведомостями», в яких побачила світ його «Програма для вивчення народних юридичних звичаїв у Малоросії» (1862).Безуспішно намагавсяв Борисполі відкрити сільську школу, але не добився дозволу у влади. Належав до течії хлопоманів. 1862 року в Києві кілька українофільських гуртків об’єдналися в Громаду, при його допомозі та разом з Володимиром Антоновичем, Павлом Життєцьким, та іншими. Проти Громади невдовзі було заведено кримінальну справу, почалося слідство. У вересні того року в Золотоніському повіті поліція виявила прокламацію українською мовою «Усім добрим людям». Тієї осені 1862 року Павло Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», що став національним гімном українського народу. 17 січня шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» (за українську діяльність) на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції. Туди ж висилають громадівця Петра Єфименка та його дружину, історика Олександру Єфименко. Через рік він оселяється в Архангельську, де працював судовим слідчим, потім секретарем губернського статистичного комітету, редактором губернської газети, чиновником з особливих доручень при губернаторі. Сім років у засланні в Архангельську українець Чубинський працював на російську науку, зокрема написав дослідження про ярмарки, смертність в архангельському краї. Тим здобув собі шану і повагу серед вчених. У 1869 р. дістає дозвіл про повернення в Україну. Узимку 1869 року перебирається в Петербург, де став дійсним членом Географічного товариства та у травні 1870 року очолював етнографічно-статистичну експедицію в Південно-Західному краї, одночасно протягом двох років займався наукйовими дослідами України зокрема Київщини у цьому періоді написав декілька цінних дослідницьких праць. У 70-х роках19-го століття Чубинський обробив та підготував до друку сім томів (у 9-ти книгах) «Трудів етнографічно-статистичної експедиції». До першого тому увійшли легенди, загадки, прислів’я, гадання, повір’я, до другого — міфічні та побутові казки, до третього — народний календар, до четвертого — обрядові пісні, до п’ятого — побутові пісні, до шостого — волосні суди, до сьомого — національні характери народів.
Ґрунтуючись на дослідженнях Павла Чубинського, за участю мовознавця Костянтина Михальчука у 1871 році була складена карта «південно-руські наріччя та говірки», яка позначала територію домінування української мови в другій половині XIX століття.Чубинський написав: «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский Край» — Т.1-7. — СПб., 1872—1878., «Очерк народных юридических обычаев и понятий в Малороссии» — СПб., 1869. Та іші праці. А в тому Чубинський відомий також як поет і автор збірки віршів «Сопілка Павлуся» (1871). Павло Чубинський працював впродовж 1873–1875 років — секретар (1875—1876 — заступник голови) Південно-Західного відділу Російського географічного товариства. Був це період антиукраїнського поневолення в 1876 р. видано Емський указі 1876 р., скерований проти уярмлення української мови.Чибинський і Драгоманів виступили проти того указу. У 1876 р. Чубинського було вислано з Києва із забороною проживати в малоросійських і столичних губерніях. За допомогою президії Російського географічного товариства він дістає дозвіл проживати в Петербурзі. Написаний Чибинським текст пісні “Ще не вмерла Україна” на яку музику опрацював о.М. Вербицький стала загально-національним шидевром. Цей твір вперше опублікували у четвертому номері часопису «Мета», який вийшов у грудні 1863-го року. Згодом в царській Росії «Ще не вмерла Україна» вперше була опублікована 1908 р. в антології Украінська Муза. Держа́вний гімн Украї́ни, або сла́вень, — один із головних державних символів України поряд із прапором і гербом. Державним гімном стала пісня «Ще не вмерла України і слава, і воля»: на слова Павла Чубинського, музика Михайла Вербицького і вона вросла в душу українського народу. Офіційна музична редакція ухвалена Верховною Радою 15 січня 1992 року, текст гімну затверджено законом України. Треба підкреслити, що П. Чубинський працював у надзвичайно складних умовах переслідування царським урядом української культури і за своє недовге життя встиг зробити стільки, що, за висловом його друга і співробітника Федора Вовка, його заслуг вистачило б і на декількох професіональних учених. А ще в душі Павла Чубинського жив творчий талановитий поет.
Особливо захоплювався віршуванням у молодості. 1871 року в Києві вийшла друком збірка його віршів згадана “Сопілка Павлуся”. Вміщені тут ліричні поезії, здебільшого взоровані на народнопісенних зразках, приваблюють безпосередністю викладу та щирістю почуттів. Суспільна заангажованість Павла Чубинського, завдяки його різнобічній обдарованості та невичерпній енергії, виявлялася в найрізноманітніших сферах.
Саме Чубинський став головним ініціатором відкриття у 1873 році Київського Південно-Західного відділу Імператорського Російського Географічного Товариства, працював його діловодом, а з 1875 — заступником голови. За задумом Чубинського і здебільшого під його енергійним керівництвом 2 березня 1874 року здійснено перший одноденний перепис мешканців Києва (подібний відбувся лише у Петербурзі 1869 року). Завдяки продуманій організації, залученню до співпраці (як регістраторів) студентської молоді, захід увінчався відмінними результатами — відтворенням рельєфної картини населення українського міста.
У квітні 1879 року Павло Чубинський пішов у відставку і повертається на свій родинний любимий хутір.
1880 року він важко занедужав, і до кінця життя був прикутий до ліжка і 14 (26) січня 1884 року, лише за один день до власного 45-річчя, його не стало серед живих. Справу Павла Чубінського продовжили Головацький, Іванов, Рудченко, Грінченко, Манжура, Гнатюк, Франко, Яворницький, Новицький, Милорадович, Сумцов, Щербаківський, Біляшівський. Внесок, зроблений Чубинським в народознавство, важко переоцінити. Його етнологічні і фольклористичні дослідження донині слугують важливим підґрунтям розвитку вітчизняної наукової думки.Його вірш “Ще не вмерла Україна”, цей концентрований вияв патріотичних почуттів, підкорив рідкісну для поезії вершину — став неперевершеним виразником загальнонаціональних стремлінь, символом Української нації.Обожнювали його знамениту творчу працю і сприяли їй розвиткові весь славетний рід Симиренків, який протягом майже двох століть чесно і жертвенно служили українській справі.
Ярослав Стех
