120 років від народження героїчного капеляна УПА отця Василя Шевчука ,,Кадила”

,,Нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі.’’ (Мат. 6. 10)

Василь Шевчук народився 12 серпня 1903 році в місті Стрию (нині Львівська область, у сім’ї судового урядника Івана Шевчука, який походив з заможної сім’ї на Калущинні, та Урсули, уродженої Яблуновської, яка народилася на Перемишльщині, у сім’ї церковного диригента.

У родині було семеро дітей. У семирічному віці Василь разом із сім’єю переїжджає в Дрогобич й поселяється на вулиці Сніжній (нині — вул. Петра Сагайдачного). Після завешення початкової школи Василь у 1915-річному віці вступає до державної гімназії в Дрогобичі, де навчається 3 роки. Згодом продовжує навчання в державній гімназії Перемишля, де 5 жовтня 1923 р. складає випускний іспит («матуру»). Того ж року вступає до духовної семінарії в Перемишлі, яку закінчує весною 1930 року.

30 березня 1930 року рукоположений у священничий сан Перемиським  єпископом Йосафатом (Коциловським). 6 квітня 1930 року Василь Шевчук відправив першу Службу Божу в дрогобицькій церкві Пресвятої Трійці (тепер — катедральний собор Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ). Згодом Василь Шевчук служив у селах Дорожеві, Меденичах на Дрогобиччині, Грушатичах біля Добромиля.

З 1932 року служив у м. Горлиці на Лемківщині, а дальше в  Павлокомі біля м. Динова, Пятковій Руській поряд з містом Бірча.

На початку 1945 року від рук поляків загинуло декілька греко-католицьких священників у різних селах: 3 березня 1945 р. під час різні у Павлокомі загинув наступник Василя Шевчука на посаді місцевого пароха — отець Володимир Лемцьо, 5 березня — вся родина священника Копистянського у Вільшанах, 11 квітня — порубаний сокирами отець Олександр Білик з родиною в Березці, 15 квітня — отець Іван Дем’янчик у Скопові, а також отець Анатолій Сембратович у Бабичах, отець Орест Калужняцький в Іздебках.

Ще у 1943 році Василь Шевчук хотів стати капеланом, у 14-й гренадерській дивізії Ваффен СС «Галичина», яка тоді формувалася, але з невідомих причин йому це не вдалось.

Українсько-польська війна, погрози та напади з боку польських партизанських формувань (Армії Крайової, Батальйонів хлопських і різних банд) спонукали його приєднатися до УПА, у серпні 1944 року Василь Шевчук на кілька місяців залишив парафію через постійні погрози. Наприкінці літа 1944 року Василь Шевчук став капеланом в курені Мартина Мізерного-«Рена», який проходив вишкіл на Лемківщині.

У листопаді 1944 року Василь Шевчук повернувся до своєї парафій в П’яткові Руській.

Командири Перемиського Куреня УПА. Крайній зліва курінний капелан о. Василь Шевчук «Кадило».

Проповідь о. Василя Шевчука «Кадила» до вояків УПА

У січні 1946 року о. Василь Шевчук призначений курінним польовим капеланом Перемиського куреня та духівником «Залізної сотні» (Ударники-2) «Громенка».

Василь Шевчук протягом 1945–1948 років був капеланом Української Повстанської Армії під псевдо «отець Кадило». Перебуваючи в сотнях Перемиського Куреня УПА Громенка, Бурлаки, Крилача та Ластівки, «отець Кадило» служив польові Літургії, сповідав вояків, надавав їм духовну підтримку, хоронив померлих. Під опікою вояків священник опікувався тими парафіями Перемищини, які залишилися без душпастирів.

Неустанні бої проти УПА польських та радянських військ та депортація українського населення із Закерзоння в Україну та акція ,,Вісла”, депортація на понімецькі території змусили українське підпілля УПА вдатися в рейди на захід. У червні 1947 року під час Рейду на Захід сотня Громенка, попала в засідку чехословацької армії і була поневолена. Знесиленого та хворого «отця ,,Кадила’’ разом з іншими вояками УПА захопили в полон, після за наказом Москви всіх полонених в тому і о. ,,Кадила” у липні 1947 року передали владі комуністичної Польщі.

На час слідства і суду «отець Кадило» перебував у в’язниці служби безпеки в місті Ряшів (Польща), де пережив також знущання з боку кримінальних злочинців і слідчих. Разом з ним до Ряшева був депортований “Бурлака” Володимир Щиґельський.

Тут годиться пригадати, що Ряшів (Жешів) став цвинтариском українців. Лише протягом (1943-1950) ростріляно тут воїнів УПА і їхніх симпатиків поверх 400 осіб. А під час депортації українського населення акцією ,,Вісла’’ було ув’янено около 4-х тисяч різного віку українців і осаджено їх в колишньому нацистському таборі Аушвіц – “табору смерті” переіменованого на  «табір праці». Начальником цього Явожницького концтабору спочатку був поручник Якуб  Гаммершмідт, а згодом – Якуб Халіцкі. Всі живучі повинні пам’ятати українську трагедію. Тим більше, що новітні фашизми відроджуються в нових масках.

У Ряшеві польський суд оголосив Володимиру Щиґельському свій вирок – смертну кару. Цікавий випадок із цього процесу наводить в своїх спогадах Анна Карванська-Байляк.
Розповідає полячка Стаха, що перебувала в залі суду, мова йде  про час, коли Володимиру було вже оголошено вирок: “Стаха не знала того, чи сотенний перебував тут тому, що розглядається його справа, чи, може, привели його в ролі свідка. Вона казала: “Який він пристійний, який джентельмен, який рідкісний педант. Моя сестра принесла обід, і я попросила його, щоб почастувався. Він чемно подякував, поцілував мою руку і відповів: «Не можу скористатися з пропозиції пані» – «Чому?» – «Бо ніколи не зможу пані віддячити»”. Ще три місяці перебував Володимир Щиґельський в Ряшівській в’язниці на Замку, очікуючи виконання вироку. Коли 7-го квітня 1949 року Володимира Щиґельського-«Бурлаку» вивели на подвір’я тюрми для розстрілу, йому було лише 28 років, він хотів жити, у нього була далеко кохана дружина і син, давно не бачені любі і дорогі батьки й сестра. Незважаючи на це, він зумів достойно зустріти смерть так достойно, як прожив великий патіот України достойно своє життя. Пам’ять про цього Велетня національного духу живе не загоєною раною у серцях наших співцітчизників і буде передаватися з покоління в покоління. Ніколи український народ не забуде подвигу ,,Бурлаки’’ та його побратимів, що стали мірилом українського патріотизму. Патріотизму який надихай сучасних українських воїнів патріотів, які бороться з  лютими і дикими ордами путінської агресії на Сході України.

Хилимо наші голови в молитвах за 84 замордованих польським реакційним підпіллям українських священиків (1943-1947) на Закерзоні  (книга Укр. священники Закерзоння – Хроніка подій’’ Анізія Путько-Стех) та за ростріляного в Ряшеві капеляна УПА о. Василя Шевчука, якому 8 червня 1948 року псевдо-судді, а на ділі кати, винесли смертний вирок. 13 вересня 1948 року перестало битися в грудях серце великого душпастиря на 45 році життя, і його тіло поховане не відомо де.
Вважається, що він похований на місцевому цвинтарі, де знайшли останнє пристановище багато синів українського народу. У 1998 року на стіні педагогічного університету в Дрогобичі, де він вчився, вмурована скульптура на честь вбитого священика жешівськими катами. Встановлено меморіальну дошку в Стрию, на будинку по вулиці Філарета Колесси № 51, де він народився. У 2012 році зфільмовано документальну стрічку «Отець Кадило», присвячену о. Василю Шевчуку.

Професор Ґданського університету (Польща) Ігор Галагіда розповідає: “В 1943–1946 роках на території Закерзоння загинуло від польських рук біля 50 православних та греко-католицьких священників”. А професор Університету Мак-Мастер у Гамільтоні (Канада) Петро Потічний додає, що “атаки терористиного порядку були націлені на сільську інтелігенцію, на священників, учителів”. В таких умовах отець Василь Шевчук мусів шукати способу рятувати своє життя та життя вірян, і цей спосіб був дуже неординарний – вступ до УПА. “Перебуваючи в сотнях УПА Михайла Дуди – «Громенка», Володимира Щигельського – «Бурлаки», Ярослава Коцьолка – «Крилача» та Григорія Янківського – «Ластівки», отець «Кадило» служив польові Літургії, сповідав вояків, надавав їм духовну підтримку, хоронив полеглих в бою. Під захистом УПА священик також опікувався вірними, які, через воєнні обставини, залишилися без душпастирів”, – розповідає історик музею “Тюрма на Лонцького” Ігор Дерев’яний.

Вийшов документальний фільм «Отець Кадило» – спільного виробництва благодійного фонду «Українська кіноініціатива» та рекламно-продюсерського центру «Стар-ТВ». Продюсер стрічки Тарас Пастернак та автор сценарію і дослідження Тарас Бабенчук повідомили, що у фільмі викорстані раніше недоступна кримінальна справа о. Василя Шевчука, а також матеріали Архіву Центру досліджень визвольного руху. Фільмування відбувалося на території України, Польщі, Словаччини і Канади. У зйомках взяли участь актори Першого українського театру для дітей та юнацтва, військові реконструктори з Товариства пошуку жертв війни «Пам’ять». Фільм демонструватимуть в рамках міжнародної наукової конференції «Українська повстанська армія в контексті минулої і сучсної національно-визвольної боротьби народів Центрально-Східної Європи».

На завершення додам, що тільки  в Ряшеві (Жешуві) протягом 1943-1950 рр. ростріляно воїнів УПА і їхніх симпатиків поверх 400 осіб. А під час депортації українського населення акцією ,,Вісла” було ув’янено около 4-х тисяч різного віку українців і осаджено їх колишньому нацистському таборі Аушвіц – “табору смерті” переіменованого на  «табір праці». Всі живі повинні пам’ятати українську трагедію. Тим більше, що новітні фашизми відроджуються в нових масках. З кожним днем Путін все більше і більше уподібнюється до Гітлєра. Він боїться свободи, бо це означає, що треба бути відповідальним за чинені ним що мить злочини проти людства. Наш о. Василь Шевчук ,,Кадило’’ став жертвою, а був він вихований в дусі християнської любові та патріотизму та служив вірно Божим законам. Вічна Йому пам’ять!

Ярослав Стех