Прихильники «євразійської інтеграції» словесно побилися за звання кращого «євразоінтегратора»
Полеміка щодо можливого вступу України до Митного союзу відродила з небуття деякі маргінальні проросійські політичні проекти і деяких одіозних, але вже призабутих осіб.
З небуття їх відродив так званий З’їзд представників народів Євро-Азійських держав, який пройшов, зрозуміло ж, в Москві, і зібрав адептів створення Союзу Росії, Білорусі, України та Казахстану у формі так званого Євразійського Союзу. Також на «з’їзді» обговорювалося питання пришвидшення інтеграції України до Митного Союзу та пошуку тих людей, які цю інтеграцію зроблять реальною.
Від України такими от «інтеграторами» виявилися вже призабута лідерка ПСПУ Наталія Вітренко з вірним другом Валерієм Марченком, а також лідер «Загальновійськового союзу України» регіонал Олег Калашніков, відомий тим, що свого часу побив журналістку каналу СТБ та організовував проплачені мітинги проти Юлії Тимошенко під Печерським районним судом. Втім, попри нібито спільне бачення цими політиками «євразійського майбутнього України», схоже, Вітренко та Калашніков аж ніяк не хочуть поступатися одне одному місцем головного розподільника кремлівських коштів, виділених на потребу примусового втягнення в геополітичні проекти Москви.
Під час заходу між прогресивними соціалістами і опальним регіоналом здійнялася жорстка суперечка щодо того, хто ж має повести Україну під прапори нового «союзу». Калашніков, очевидно розраховуючи на те, що його колишні боси, яким він потрапив у немилість, змінять свою думку, почав всіляко вихваляти зовнішню політику Януковича і доводити, що саме він є другом Росії №1 і хоче привести Україну до Митного Союзу.
«Я вєрю в прєзідєнта Януковіча, я вєрю, что он сдєлаєт всьо, чтоби братській союз народов состоялся!», – екзальтовано доводив у своєму виступі Калашніков.
Натомість Вітренко, будучи ображеною на теперішню владу, яка не кинула їй ласий шматочок владного пирога, почала звинувачувати свого опонента в тому, що Янукович і Партія регіонів ведуть Україну… до НАТО. Найбільше від «баби Наташі» перепало не «помаранчевим», а теперішній владі – ПР, КПУ та Народній партії Литвина.
Не відставав від своєї лідерки і її вічний зам Марченко, який не ліз в кишеню за словами, щоб «поставити на місце» свого, на перший погляд здавалося б, союзника: «Когда Калашніков єщьо под стол ходіл, а Януковіч сідєл в Донєцкє, Вітренко уже балотіровалась на пост прєзідєнта!.. Стидно слушать, что когда ми говорім о государствєнних процесах, виходіт чєловєк, котрий рвьот рубаху на груді, расказиваєт про своєго дєдушку і отца і говоріт, как он любіт ету ідєю. А прі етом какая-то часть Партіі регіонов гдє-то на кухнє говоріт, что она, мол, за союз с Росієй! За трі года, когда прі власті Януковіч, Україна вошла в Таможенний союз? Нє вошла! Так оставьтє еті кухонниє разговори прі сєбє!»
Схоже, на візит до білокам’яної Наталія Вітренко покладали таки чималі надії і хотіла його використати по повній. За два дні вона вже виступала на іншій конференції, ініційованій вже офіційною російською владою – “Будущее Союзного государства (Росії та Білорусі – С.Б.) и потенциальные модели его развития”. Захід було організовано Інститутом країн СНД і Постійним комітетом союзної держави. На засіданні були присутні й одіозні російські політики-шовіністи – К.Затулін та С.Бабурін. Гасла, які висували учасники збіговиська, були все ті ж: необхідність створення Союзної держави Росії, Білорусі та України, втягування України в проросійські геополітичні проекти, захист «русского язика», захист історичної пам’яті («Пабєда над фашизмом» і «нєобходімость» відстоювати сталіністський погляд на історію і т.д.).
Тут Наталія Михайлівна також розійшлася не на жарт і звинуватила «режим Януковича» в продовженні курсу його попередників та втягування Партією регіонів та її союзниками України в євроатлантичні проекти. Вона так захопилася, що навіть заділа одного з організаторів конференції Костянтина Затуліна, який був одним з основних лобістів влади Януковича як проросійського президента. Втім, Вітренко, схоже, розійшлася не на жарт і навіть заявила, що нинішня Україна – це загроза існуванню Союзної держави Росії та Білорусі.
З усіх цих, на перший погляд, малопомітних подій, можна, однак, зробити певні цікаві висновки. Адже, як виявилося, в умовному «Клубі любителів Росії» в Україні, намітилося протистояння між представниками провладних партій і політичних сил та окремих політиків, яких ця влада обділила. І мотивація окремих політиків, як показали «з’їзди» в Москві, не лише в тому, аби виступати в якості лобістів курсу на Митний та Євро-Азійський союзи, а в першу чергу в тому, хто буде освоювати кошти різних кремлівських фондів, які останнім часом активізувалися на території України. Вітренко і її «товаришам» не дає спокою той факт, що в них забрали статус головних «євразоінтеграторів» в Україні і віддали його Партії регіонів. І тому лідер ПСПУ ладна оголошувати навіть відверто антиукраїнських політиків на зразок Калашнікова чи Колєсніченка посібниками «фашистів» та «шпигунами НАТО».
Ще один момент, який можна прочитати по гарячих слідах означених заходів: адміністрація Путіна вже не розглядає Януковича як свого основного союзника і шукає альтернативу на його місце в президентському кріслі.
Українське ж суспільство в цьому випадку може тішити лише той факт, що в лавах його ворогів немає згоди, а значить гризня за «євразійські» гранти тільки допоможе послабити їх вплив у самій Україні, а отримані кошти далеко не в повному обсязі підуть за призначенням.
P.S. Відомо, що окрім Партії регіонів та Вітренко в Україні є ще не один відверто проросійський проект – зокрема так званий «Український вибір» Віктора Медведчука. Останній, як відомо, також не дуже дружить з Януковичем і його донецькою командою. Тому логічним постає питання: а чи вистачить у Кремля коштів, і головне – чи буде бажання фінансувати всі зацікавлені сторони, якщо між ними спостерігається стан перманентного конфлікту?
Сергій Багряний, УІС
