Найближчі два роки стануть визначальним для української шкільної освіти: у 2026 році опиняться під загрозою закриття понад 535 шкіл, а у 2027 році запрацює нова мережа академічних ліцеїв, яка охопить 2 180 закладів. Education.ua дослідив, які школи залишаться на освітній мапі країни, а які можуть не відчинити свої двері учням уже за рік.
Держава закриває школи, а бізнес — відкриває
За інформацією від обласних департаментів освіти, наданою на запит Education.ua, у 2025/26 навчальному році в Україні працюють 11 752 державні школи. Це на 29 менше, ніж торік — тоді, за даними Держстату, їх було 11 781.
Зменшення, на перший погляд, незначне, але воно демонструє сталу тенденцію: мережа шкіл поступово скорочується внаслідок демографічних змін і міграції через війну. Ще у 2020/21 навчальному році працювало 14 519 державних шкіл, тобто за останні роки кількість шкіл зменшилась на 19 %.
Поки державні школи закриваються, рік до року зростає мережа приватних шкіл — з 2020/21 до 2024/25 навчальних років їхня кількість зросла з 354 до 510 закладів. Загалом з 2015 року кількість приватних шкіл зросла на 200 %.
Реформа старшої школи на низькому старті: хто готовий до 2027-го
Уже зовсім скоро повноцінно стартує реформа профільної старшої школи, що також позначиться на структурі середньої освіти. Адже від 2027 року старшокласники (10–12 класи) навчатимуться не в загальноосвітніх школах, а в академічних ліцеях. Формування мережі академічних ліцеїв в Україні вже завершене: усі області затвердили свої плани.
Очікувано, що найбільше академічних ліцеїв буде створено в найбільших містах:
-
м. Київ — 247;
-
Харківська обл. — 215;
-
Одеська обл. — 203;
-
Дніпропетровська обл. — 161;
-
Київська обл. — 144;
-
Львівська обл. — 123.
Найменше ліцеїв буде у прифронтових регіонах:
-
Сумська обл. — 40;
-
Миколаївська обл. — 39;
-
Чернігівська обл. — 34;
-
Донецька обл. — 29;
-
Луганська обл. — 14.
Отже, формально ліцеї вже створені. Та постає інше питання: що буде з малокомплектними школами? Адже через розділення рівнів середньої освіти певні школи втратять старші класи, що для сіл і маленьких міст може бути критичним у питанні закриття школи.
Понад 500 малокомплектних шкіл у зоні ризику
Найближчий рік стане вирішальним для малокомплектних шкіл, де менш як 60 учнів. З 2026 року держава припинить фінансувати такі заклади з освітньої субвенції. Це означає: або їх утримання має взяти на себе місцева громада, або школи доведеться закрити чи понизити в них ступінь, тобто залишити лише початкові класи, які поза зоною ризику.
Торік уже понад 400 шкіл із менш ніж 45 учнями стикнулися з подібною реорганізацією. Та цього разу під ніж «оптимізації» можуть потрапити щонайменше 535 шкіл. За даними обласних департаментів освіти, найбільше таких закладів у Полтавській обл. — 87 малокомплектних шкіл, Львівській обл. — 70, Миколаївській обл. — 56, Хмельницькій обл. — 49, Київській і Тернопільській областях — по 42 малокомплектні школи.
Чому малокомплектні школи під загрозою закриття
Посадовці пояснюють оптимізацію мережі шкіл бажанням підвищити її якість й ефективніше використовувати бюджетні кошти. Мінфін наголошує: зарплати педагогів і більшість соцвидатків покриваються зовнішньою допомогою, тому зміни потребують погодження донорів. Якщо Україна порушуватиме умови партнерів, доведеться відшкодовувати чималі гроші.
Водночас у Верховній Раді зареєстровано проєкт постанови щодо забезпечення доступу до освіти, а міністр освіти і науки Оксен Лісовий заявив, що зараз ведуться переговори зі Світовим банком, щоб прибрати з вимог індикатор про 60 учнів.
Отже, ще є надія, що такі школи залишаться на освітній мапі країни й продовжать навчати дітей у своїх громадах.
Хто відповідає за освіту й чи є змога швидко реагувати на освітні кризи
Ще одна проблема — відсутність централізованої інформації, або затримки з її внесенням до бази. Часто обласні департаменти освіти прямо зазначають, що не мають інформації про малокомплектні школи, адже рішення про реорганізацію чи закриття ухвалює засновник, тобто місцева влада. Наприклад, на запит щодо даних про кількість малокомплектних шкіл не змогли надати відповідь департаменти освіти Вінниччини, Волині, Дніпропетровщини, Житомирщини, Івано-Франківщини, Луганщини, Одещини, Черкащини й Чернігівщини.
Фактично це означає, що кожна громада залишається сам на сам, коли вирішує долю своїх шкіл. У результаті замість узгодженої політики маємо точково різні підходи: від активної діяльності мешканців в одних регіонах, до масових закриттів — в інших. Коли такі процеси відбуваються локально, освітні кризи важко помітити вчасно, а реагувати на них — ще складніше.
Оптимізація шкільної мережі — неминуча. Та поки Міністерство освіти і науки говорить про компроміси, а громади — шукають ресурси, у селах учителі готуються до скорочень, а діти — до нової реальності, коли дорога до школи починається з ранкового підвезення автобусом, якщо громада має кошти на пальне.
