Григорій Рій
80 років тому, 16 квітня 1946 року, в одному з районів повоєнного Мюнхена з ініціативи членів бандерівського крила ОУН відбувся Перший конґрес Антибільшовицького Блоку Народів, організації, що об’єднала на еміграції представників східноєвропейських та середньоазійських народів, що потрапили в совєцьку сферу впливу по завершенні Другої світової війни.
“АБН є об’єднання свободолюбних народів для спільної боротьби з большевизмом. Його геополітичний засяг — вся підбольшевицька Европа й Азія. Фіни, естонці, лотиші, литовців, білоруси, поляки, словаки, чехи, мадяри, серби, хорвати, словінці, альбанці, болгари, румуни, українців, козаки Дону й інших козачих земель, калмики, північно-кавказькі народи, грузини, вірмени, азербайджанці, туркестанці (туркмени, узбеки, таджики, казахи киргизи, каракалпаки) народи т. зв. РСФСР, татари, башкіри, монгольські й інші народи Сибіру та Далекого Сходу, для всіх них в АБН є головне одне: боротьба з большевизмом! ”, – зазначалося у Декларації АБН, прийнятій на конґресі 1946 року.
Тоді ж було чітко закріплено головні постулати спільної антикомуністичної боротьби поневолених народів за демократію, суверенність і рівноправність, визволення народів, повернення до своїх етнографічних земель, вільний вибір форм державно-політичних устроїв, вільний духовно-культурний розвиток та звільнення людини від тиску та терору.
Конґрес 1946 року відбувався в конспіративних умовах. Крім постанов конґресу, декларації та комунікату, немає детальної інформації, ані про склад учасників, про виголошені доповіді чи конкретні рішення. Безпекові умови були не сприятливими для повної прозорості роботи конґресу.
У січні 1946 року у Празі побачила світ перша частина журналу “Визвольна політика”, який виходив до 1949 року, та знайомив читачів із ідеями спільної боротьби поневолених народів. Майже у кожному випуску свої статті друкував Ярослав Стецько. Усі вони стосувалися програмного розвитку АБН. Наприклад, у першому випуску, ще до проведення Першого конґресу АБН, Стецько опублікував статтю під назвою “Україна в авангарді революції народів (ідеї та шляхи)”. Текст Стецька важливий тим, що у ньому своє продовження отримує головна ідея Першої конференції поневолених народів Європи та Азії 1943 року, розвалу СССР шляхом національних революцій. На початку 1946 року Стецько писав: “Гряде Велика Революція Народів – національно-політична, соціяльна і культурна під основними гаслами: За свободу народів; за свободу людини. “Ця революція”, – продовжував далі Стецько, – кардинально змінить дотеперішню політичну карту світу. У центрі цієї революції, як її ідейно-політичний провід та носій нових соціяльних і культурних ідей стоїть Україна”.
В іншій статті, що була надрукована у “Визвольній політиці” після проведення Першого конґресу АБН, Стецько наголошує на всеохопному ідеологічному характері блоку, який прагне залучати якомога більше представників поневолених народів задля спільної боротьби, не обмежуючись лише представниками тих народів, які мають займатися реалізацією національних революцій. “АБН охоплює не лише революційні антибольшевицькі (хоч передусім їх), але загалом і всі патріотичні самостійницькі сили поневолених, або загрожених большевизмом народів, що прагнуть повалення большевизму і росії та побудову нового ладу, в основі якого лежатиме ідея самовизначення народів та ідея соціяльної справедливости…”.
У наведених цитатах і фактах з Першого конґресу АБН 1946 року можна виокремити три ключові позиції.
Перша — поєднання націоналізму та інтернаціоналізму. Представники українського націоналістичного руху демонстрували здатність до міжнаціональної співпраці — координації дій із представниками інших народів задля досягнення спільної мети. Такою метою був розвал СССР на національні держави та повалення комуністичних режимів у країнах-сателітах. Вона об’єднувала учасників АБН протягом усього періоду Холодної війни. Ідеологічною основою цього курсу виступав антибільшовизм — форма антикомунізму, що акцентувала насамперед на дезінтеграції Совєцького Союзу.
Для досягнення цієї мети АБН активно розбудовував міжнародні контакти та адаптував свою діяльність до змін геополітичної ситуації. Якщо в 1946-1950 роках значні сподівання покладалися на можливість нової війни, то вже з середини 1950-х років організація інтегрувалася у світову антикомуністичну мережу. У період розрядки вона зосередилася на створенні європейської мережі підтримки серед політичних еліт та на висвітленні порушень прав людини в СССР.
Друга – опертя на власні ресурси. АБН був однією з небагатьох антикомуністичних організацій, що безперервно функціонувала протягом усієї Холодної війни. На відміну від інших структур, які припинили діяльність або змінили фокус наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років, АБН зберіг свою організаційну сталість. Його діяльність фінансувалася переважно за рахунок внесків української діаспори. Зокрема, місію АБН на Тайвані підтримували проводи ЗЧ ОУН у Великій Британії, Канаді та частково Австралії. Для забезпечення роботи регулярно проводилися збірки коштів і видавалася спеціалізована література.
Третя — антиімперський характер діяльності. Поряд із антикомунізмом, ключовим елементом ідеології АБН було трактування СССР як нового російського імперського проєкту. Ця позиція формувалася ще до моменту створення організації і послідовно відстоювалася впродовж усієї Холодної війни. Поширення цієї ідеї відбувалося через публікації, публічні акції, міжнародні контакти та листування з антикомуністичними організаціями. Особливу увагу приділяли критиці російських еміграційних середовищ, які пропонували відновлення імперії в оновленій формі.
Саме антиімперський підхід забезпечив тяглість діяльності АБН і після завершення Холодної війни. У 1990-х роках організація, очолювана Славою Стецько, зосередилася на протидії відновленню російського впливу.
Сьогодні ця ідея набуває нового змісту: у лавах ЗСУ воюють представники корінних народів росії, а в еміграції діють національні рухи, що виступають за незалежність своїх республік.
У 2023 році діяльність блоку було відновлено у форматі Антиімперського блоку народів. У квітні 2026 року, на Другому ювілейному світовому конґресі АБН, ним було прийнято Мюнхенську декларацію, яка ствердила, що “Справедливий мир та світопорядок неможливі без постання національних держав на руїнах російської імперії”.
