Преамбула
Ми, представники національно-визвольних рухів поневолених Москвою народів, проголошуємо цю Декларацію як акт прямої ідеологічної та політичної спадкоємності від установчих документів Антибільшовицького Блоку Народів (АБН), закладених 16 квітня 1946 року.
Ми стверджуємо, що нинішня діяльність Антиімперського Блоку Народів є прямим продовженням боротьби, яку очолювали Ярослав Стецько та лідери поневолених націй у XX столітті. Наша мета залишається незмінною: остаточна ліквідація російського імперіалізму в будь-яких його формах.
І. Спадкоємність та наступність
Незмінність мети
Антиімперський Блок Народів визнає Декларацію АБН 1946 року своїм першоджерелом. Як і вісім десятиліть тому, ми констатуємо:
Росія (у формі Російської імперії, СРСР чи РФ) є «тюрмою народів».
Боротьба за свободу нації є невіддільною від боротьби за права людини.
Справедливий мир та світопорядок неможливі без постання національних держав на руїнах російської імперії.
Спадкоємність боротьби
Ми розцінюємо нинішню Визвольну війну як новий етап тієї самої національно-визвольної боротьби, яку вели збройні сили національних держав 1917-1921 років проти червоної та білої Росії, яку вели Українська повстанська армія, «Лісові брати», повстанські загони народів Кавказу і Туркестану після Другої світової війни, Збройні сили Чеченської Республіки Ічкерія на зламі ХХ-ХХІ століть.
Антибільшовицький блок народів боровся проти більшовицького тоталітаризму. Антиімперський блок народів бореться проти рашистського неоімперіалізму.
Зміна назви з «Антибільшовицького» на «Антиімперський» вказує на чергову мутацію ворога, але не зміну нашої стратегії.
Наступність інституцій
Антиімперський Блок Народів бере на себе зобов’язання бути голосом поневолених націй на міжнародній арені, продовжуючи справу засновників АБН щодо інформування вільного світу про злочини Москви. Ми є наступниками політики, досвіду та духу спротиву Антибільшовицького блоку народів, спрямованих на здійснення поневоленими націями свого природного права на самовизначення.
II. Програмні цілі
Право на самовизначення
Спираючись Декларацію прав людини 1948 року, Міжнародні пакти про права людини 1966 року проголошуємо:
Всі народи мають право на самовизначення. На підставі цього права вони вільно встановлюють свій політичний статус і вільно забезпечують свій економічний, соціальний і культурний розвиток.
На підставі вказаного загальновизнаного права ми вимагаємо визнання права на утворення національних держав за усіма поневоленими Росією народами.
Підтримка воюючої України
Перемога України у визвольній війні проти російського агресора, окупанта і колонізатора дає історичний шанс для завершення місії, розпочатої у 1946 році. Ми закликаємо поневолені Росією народи до внутрішнього фронту та національно-визвольної боротьби: від саботажу мобілізації до створення національних визвольних армій.
Новий світовий порядок
Ми прагнемо побудови системи безпеки, де жодна держава не зможе домінувати над іншими за правом сили. Деколонізація Росії — це не акт помсти, а вимога міжнародного правопорядку та Божої справедливості.
ІІІ. Присяга поколінь
Ми схиляємо голови перед пам’яттю героїв, які підписали Декларацію 1946 року, загинули в боях чи таборах, не дочекавшись свободи. Їхній заповіт — наш дороговказ. Ми присягаємося не зупинятися, доки прапори незалежних держав не замайоріють над вільними Татарстаном, Ічкерією, Башкортостаном, Карелією, Ерзянь Мастор та іншими відродженими країнами.
СВОБОДА НАРОДАМ! СВОБОДА ЛЮДИНІ!
