
5 листопада минає 114-та річниця від дня народження провідного діяча ОУН, одного із ідеологів українського націоналізму Дмитра Мирона-“Орлика”. Пропонуємо вашій увазі уривок із його найвідомішої праці “Ідея і чин України”, присвячений справі виховання молоді, актуальність якого не втрачена під сучасну пору.
Дмитро Мирон-“Орлик”
На виховні вартості й чинності треба дивитися під кутом нерозлучної органічної зв’язі з нуртуючими потребами даної нації на тлі даної епохи. В теорії та практиці, у систематиці й методиці виховні вартості й чинності є органічним витвором духа, характеру, історичної дійсності культурно-цивілізаційного рівня, потреб і змагань даної нації й даної епохи. Виховання мусить брати під увагу конкретних, живучих і діючих людей серед даної національно-суспільної дійсності, що цілою своєю істотою зв’язані з життям даного народу, з його надбаннями, потребами та змаганнями.
Отож виховання у своїй ґенезі, підставах, методах і цілях, – творить одну нерозлучну цілість з цілим національним життям. То ж з одної сторони ціле національно-суспільне життя зі своїми надбаннями, вартостями, звичаями, порядками й установами відповідно несвідомо або свідомо виховує й відповідно наставляє людей; з другої сторони виховання, формуючи людей, впливає на формування й розвиток національно-суспільного життя.
Тому, при розгляданні проблеми виховання, треба взяти під увагу цю подвійну функцію виховання: стихійну виховну чинність національно-суспільних впливів і планово зорганізоване виховання й освіту. Тільки ідея нації й добро нації можуть стати джерелом, підставою і ціллю виховання. Бо національна спільнота охоплює в собі розвоєву тяглість і духовно-ідейну єдність надбань й творчості всіх поколінь; творить органічну цілість всіх ділянок життя, всіх верств і суспільнихгруп, творить одну духовно-суспільну підставу до дальшого розвитку й дальших змагань. Тільки ідея національної суспільності в’яже органічно виховання з даною духовною й суспільно-історичною дійсністю та з усіма ділянками й потребами життя в одну нерозлучну цілість: з родиною, культурою й релігією, з політикою, державою і з правом та господарством. Тільки ідея нації в’яже виховання з надбанням минулого, з потребами сучасності та зі змаганнями та творчістю майбутнього, надає їм розвоєвої тяглості й єдності. Через націю набирає виховання історичності, всебіймаючості та впливу на формування історичної дійсності. Надто всі пориви духа, серця, волі, почувань і думки, всі надбання праці та творчості, всі змагання цілого ряду поколінь одної національної спільноти творять величезний морально-виховний капітал для грядущих поколінь. Національні вартості – це великі етично-виховні вартості. Тому вихованнямусить прямувати до того, щоб як одна з форм вияву національного життя, спричинитися до зміцнення й розвитку всіх сил і вартостей національної спільноти.
Виховання мусить прямувати до формування сильної зорганізованої волі нації до життя, владарності, могутності та творчості, мусить спричинитися до розбудження, визволення й оформлення життєвих національних енергій, до зміцнення духовно-моральної й суспільно-політичної єдності всіх поколінь і суспільних груп, до формування спільних національних почувань, спільної національної духовності та свідомості, до плекання суцільної національної психіки, національного характеру та усесторонньої творчості.
І так націоналістичне виховання має зміряти до формування сильного, владарного, національного характеру, суцільної національної духовності – одної великої соборної Української Нації на підставі одної національної Ідеї та всеобіймаючого світогляду понад усі історичні, партикулярні, класові, партійні, громадські суперечності, понад усі кордони й ворожі затії, щоби підняти Україну з упадку й розбиття до нової могучості та творчості. А щоби піднести Україну з упадку нового поневолення й розбиття до визволення всіх сил, усестороннього розвитку та збудування власного державно-творчого світу, мусить виховання поставити собі друге засадниче завдання: формування нового типу української людини.
По-третє, націоналістичне виховання має зміряти до формування і защіплювання в житті нових духовно-моральних, світоглядових, культурно-цивілізаційних і суспільно-політичних вартостей на зміну ворожого матеріалістичного совітського світу та творити новий світ українського ренесансу.
Виховна чинність українського націоналізму проявляється у двох напрямках: з однієї сторони треба так уложити ціле національно-суспільне життя, так зорганізувати й поставити всі ділянки: культурно-цивілізаційного, морального, релігійного, політичного, державного, соціально-економічного, громадського, родинного, товариського та приватного життя, надати їм такі форми, зміст, напрям і ціль, організувати й вести так революційно-державницькі змагання, працю й боротьбу, щоби формувати та зміцнювати сильну суспільно-активну волю, глибокі почування та свідомість в один суцільний, сильний характер і силу нації та української людини; з другої сторони – дати в теорії та практиці нову систему національно-волюнтаристичної педагогії та програму й організацію суцільного шкільництва, що відповідала б духові, потребам і змаганням української нації та досвідові й новим здобуткам сучасної педагогії та психології.
Що цінує й опреділює націоналістичне виховання? Націоналістичне виховання має за свою підставу й ціль добро, силу та творчий розвиток національної спільноти, а в нації всебічний розвиток суспільно-активної особовості. Націоналістичне виховання має плекати й розвивати національно-державницькі, владарні, героїчні первні й сили, щоби Україна не була тою історичною чайкою, що скиглить над зруйнованим гніздом при битій дорозі, але показала давню левину силу, щоби стала знову володарем і творцем нового, могучого життя. Зокрема владарні, творчі первні, волево-чинні, є слабо розвинені у вдачі українського народу внаслідок довголітнього поневолення й історичних переживань. Плекати сильну волю могучості, владарності та творчості в рамцях залізної моральної дисципліни й суспільної зорганізованості, національної самостійності й солідарності під кутом великої ідеї та добра нації. Сила й витривалість волі, залізна дисципліна й зорганізованість, почуття самостійності, самодіяльності та владарності духа, агресивності та здобування, щирої праці та боротьби, радість труда, культ сили, твердість, мужність, почуття обов’язку й відповідальності – оце прикмети, що їх нам треба.
Органічність, суцільність, всебічність виховання опирається на суцільності національної спільноти, на єдності національної ідеї.
Дух історичності, героїчного активізму й ідея нації мусять пронизувати ціле виховання. Дух історичності надає вихованню розвоєвих перспектив, а ідея нації надає суцільності, інтегральності, розвоєвої тяглості, змісту й сенсу.
Націоналістичне виховання мусить дати світоглядовий та практичний синтез всіх сил і енергій духа, психіки й природи, душі й тіла проти крайностей інтелектуалізму й матеріалізму, мусить дати творчий психосинтез волі, почувань, думок і чину, а дальше розвоєву єдність і спаяність національно-суспільних сил і надбань і вартість особовості.
Знову же виховання й освіту треба включати в органічну цілість національно-суспільного життя і творчих розвоєвих процесів.
Узброїти людину в силу волі, глибину почувань, силу характеру, енергію чину, в суцільний світогляд, думку узброїти знанням і технічними відомостями, а тілові дати гарт, витривалість, зручність і здоров’я, щоби дати людині здібність і радість праці і боротьби, труду та творчості.
І так суцільна система націоналістичного виховання розгалужується на різні напрями, узгляднюючи різні сторони, потреби й завдання національно-суспільного життя й розвою людської особовості, а саме на перше місце виступає потреба поглиблення національно-державницького виховання й освіти, дальше громадсько-моральне, суспільно-професійне, мілітарне й фізичне виховання.
Духовно-світоглядові основи виховання
Система виховання мусить опертися на одноцілому світоглядові, виходячи з духа, надбань і потреб даної нації та духа епохи. Бо виховання мусить здавати собі справу з одної сторони з тих національно-суспільних сил, з тої історичної дійсності і з того людського матеріалу, який має відповідно формувати серед даної національно-історичної дійсності, а з другої сторони мусить мати перед собою виразний образ людини й цілого життя, в ім’я яких вартостей та ідей, для яких завдань і яку нову дійсність має формувати, що і як має робити. Дальше без одноцілого всеобіймаючого світогляду, без системи вартостей, ієрархії цілей і потреб виховання затратило б свою суцільність і органічність та зв’язок зі завданням і потребами й розвоєвими процесами життя, а стало б механічним зліпком різних вчень і методів, стало б експериментуванням на душах молоді, витворюючи хаос почувань і поглядів, роздвоєння душ і характерів. Уявімо собі, що було б, коли б програма й система виховання й навчання узгляднювали й мішали зі собою ідеалізм і матеріалізм, крайній індивідуалізм, лібералізм і механічний колективізм, націоналізм і соціалізм, пацифізм і інтернаціоналізм, релігійність і безбожництво. Бо є неможливо виховати суцільні сильні характери й формувати сильні особовості, а тим більше суцільну національну духовність без одноцілого всеобіймаючого світогляду, без одноцілого синтезу вартостей.
Вибір світогляду залежить у великій мірі від характеру й духовності, наставлення волі й почування, від духа нації й епохи, від завдань, які собі ставить дана суспільність і людина. З одної сторони духовність, стан волі й почувань і дана національно-історична дійсність впливають на формування світогляду, а з другої сторони світогляд своїми вартостями впливає на якість, наставлення, спрямування і кристалізацію волі, почувань, думання й діяння, впливає на якість і наставлення характеру, залежно від того, які ідеї, які вартості й які завдання ставить перед людиною, пр. буддизм у великій мірі вплинув на характер, духовність і життя індійців.


