Кремль озвучив свої страхи

Костянтин Воздвиженський
Про майбутній розпад Росії та звільнення поневолених народів в Україні говорять багато, адже це бажаний і найбільш оптимальний для нас сценарій завершення війни. Утрата москвою імперського «жала» – головна гарантія безпеки в регіоні, решта – це компроміси, які не виключають рецидивів агресії проти нас або якоїсь східноєвропейської чи азійської держави, що колись належала до радянської сфери впливу.

У самій же росії як на офіційному, так і на обивательському рівні з теорій про розпад імперії зазвичай саркастично жартують. Однак сьогодні є підстави вважати, що віднедавна в Кремлі стали сприймати таку загрозу всерйоз.

На початку листопада в журналі «Государство» вийшла стаття чиновника з путінської адміністрації Олександра Харичева під назвою «Хто ми», у якій він окреслив головні загрози для Росії і способи їх подолання.

Загрозою номер один автор статті називає «громадянську війну, розділення людей, втрату можливостей боротися за своє подальше існування».

Є в цьому своя іронія долі: якихось десять років тому кремлівські спікери говорили про громадянську війну в Україні, коли йшлося про збройне протистояння на Донбасі, а сьогодні вони почали говорити про ймовірність такого сценарію всередині Росії.

Зрозуміло, що застереження Харичева – це не якийсь там курйоз, а частина узгодженої централізованої політики. Сам Харичев – людина з орбіти Сергія Кирієнка, політика ще єльцинської доби, який пройшов типовий шлях від младореформатора до імперця. Кирієнко в путінській адміністрації відповідальний за внутрішню політику (зокрема й за окуповані українські території), а Харичев, який за першою освітою є офіцером хімвійськ, багато років займався як політтехнолог виборами, спочатку на регіональному, а згодом на федеральному рівні.

Про ймовірність громадянської війни Олександр Харичев говорить доволі абстрактно, мовляв, якщо в минулому Росія двічі (смута XVII століття і революція 1917 року) переживала великі потрясіння, то не можна нехтувати цим ризиком сьогодні. Тут він, звісно, лукавить.

Ідеологічні статті від російських чиновників не така вже й рідкість, але досі ніхто з них не окреслював імовірність громадянської війни як загрозу номер один. Путін і всі його спікери від початку нульових методично залякували населення «хижими планами Заходу», який виношує намір захопити, підкорити й розчленувати Росію, і весь мобілізаційний запал кидався на те, щоб запобігти реалізації цих «підступних планів».

Внутрішній конфлікт – явище зовсім іншого ґатунку, і Харичев говорить саме про суперечності всередині країни, які, за його визначенням, можуть мати міжнаціональний, релігійний, майновий і міжпоколіннєвий характер.

Міжнаціональний конфлікт поставлений на перше місце не випадково. Ця тема постійно «іскрить» всередині Росії. Останній наймасштабніший її вияв — рейди силовиків у Єкатеринбурзі, внаслідок яких постраждали етнічні азербайджанці. Цей конфлікт міг бути відповіддю на тверду позицію Баку щодо збиття Росією азербайджанського літака.

З 2020 року в РФ набирає обертів діяльність ультраправої організації «Русская община». З одного боку, вона відпрацьовує замовлення влади з популяризації так званої СВО, а з другого – систематично розпалює міжнаціональну ворожнечу, влаштовує в різних містах самовільні антиімміграційні рейди, що нерідко супроводжуються насильством.

Ксенофобія етнічних росіян до своїх «соотечественников» із республік Кавказу, Поволжя, Сибіру стабільно висока. Для Москви чи Петербурга в оголошеннях про оренду нерухомості давно стало нормою писати про те, що квартиру здадуть тільки російській (слов’янській) родині. У національних республіках суперечності стають чимдалі гострішими. Там не спалахують «майдани» і збройні повстання. Але це не означає цілковитої відсутності антиколоніальної боротьби.

У 2023 році відбулася прем’єра якутського фільму «Айта». Такий собі «Твін Пікс» в інтер’єрі північної республіки. Утім, є одне «але»: у центрі сюжету підозра росіянина-поліцейського у вбивстві й зґвалтуванні якутської дівчини. І хоча підозри виявляються марними, фільм настільки наповнений конотаціями про несприйняття корінним народом зайд, що Роскомнагляд заборонив його прокат. Стрічка, до речі, зібрала в прокаті 184 тисяч доларів (за бюджету 28 тисяч) як така, що «містить деструктивну інформацію, яка суперечить принципам єдності Росії».

Якутське кіно («Айта» далеко не єдиний фільм, знятий на автохтонному матеріалі в республіці) – це лише один із маркерів наявності серед поневолених народів натяків на емансипацію. Сьогодні майже в кожній республіці є свій популярний репер або блогер, який виступає рідною мовою. Хтось із них йде на співпрацю з владою, хтось не йде й емігрує на знак протесту.

В еміграції життя поневолених Росією народів теж стає дедалі помітнішим. На противагу «хорошим русскім» із демократичної опозиції Росії представники корінних націй намагаються створити власний майданчик у ПАРЄ.

Подібно до того як наприкінці 1980-х у різних республіках СРСР була різна готовність до виходу з СРСР, так і в сучасній росії серед корінних народів різний ступінь асиміляції й готовності до виходу з імперії.

Сьогодні республіки Північного Кавказу, передовсім Чечня і Дагестан, мають суттєво інший порівняно з рештою росії спосіб життя. Там російські закони нерідко поступаються шаріату, на що федеральний центр воліє закривати очі. Якщо розпад росії почнеться, то, поза сумнівом, із цього регіону, а лояльніші й більш асимільовані Удмуртія й Чувашія «прокинуться» вже згодом і приймуть новий порядок речей, як це було свого часу в радянських республіках Центральної Азії.

Зрештою, якщо говорити про ймовірність громадянської війни в Росії, то варто брати до уваги й український чинник. У нас засновано Університет вільних народів, який працює з потенційною антиколоніальною елітою корінних народів Росії. Київ визнав незалежність Ічкерії і геноцид черкеського народу. На розгляді у Верховній Раді перебуває законопроект №11402.

На тлі всіх названих вище чинників у Росії почали говорити про загрозу громадянської війни. У контексті інформаційного протистояння це позитивне для нас зрушення. Громадянська війна – це великий наратив у російській культурі. У сучасній РФ події 1917–1922 років тлумачаться як велика трагедія, «брат на брата», де однаково трагічними постатями видаються і Васілій Чапаєв, і адмірал Колчак. На відміну від Другої світової громадянська війна свого часу охопила всю територію сучасної Росії від Владивостока до Петербурга. Саме тому нею і лякають.

Харичев пропонує протиставити загрозі громадянської війни «дієвий патріотизм» – типовий імперській конструкт, у якому корінним народам відводиться роль молодших братів (замість пряника Путін навіть оголосив 2026-й роком корінних народів РФ). Колонізатори традиційно не розуміють поневолених: якщо метрополія в майбутніх потрясіннях вбачає власну загибель, то колонії – шанс на свободу.

Серед інших викликів, які називає у своїй статті Харичев – депопуляція і розлюднення. Демографічні проблеми в Росії сягнули такого рівня, що статистику про народжуваність і смертність там вирішили засекретити. За даними перепису 2020–2021 років, приріст населення здебільшого спостерігався в республіках, де превалюють мусульмани. Навряд чи заклики плекати родину і мати щонайменше три дитини в сім’ї (у самого Харичева їх лише двоє) звернені до громадян Росії, що сповідують іслам. У справжній демографічній ямі перебувають регіони, де більшість становлять етнічні росіяни. Чиновництво намагається достукатися до них риторикою про традиційні цінності, уникаючи згадки про головних ворогів сімейного життя в цій країні: алкоголь і домашнє насильство.

Ворогами російського суспільства Харичев вважає також трансгуманізм, перехід людей у віртуальний світ, перетворення людини на суб’єкта споживання. Кремль експлуатує властивий багатьом сучасним людям страх перед стрімким розвитком технологій, штучного інтелекту тощо. У цьому питанні великим союзником російської влади залишається церква, яка плекає у своїх вірянах різного роду невігластво (що ми з вами спостерігаємо серед найбільш ревних прихожан УПЦ МП). Але в цього залякування є й цілком утилітарні цілі. Щоб подолати «розлюднення», Харичев пропонує зробити акцент на «служение» та «созидательный труд» і при цьому вилучити з обігу слово «услуги». Це не просто гра в лінгвістику. Послуги — це важлива категорія ринкової економіки. Замінити їх на служіння означає пропагувати безоплатну, альтруїстичну діяльність. На тлі поглиблення економічної кризи в Росії боротьба із суспільством споживання стає в пригоді.

Усе це свого часу робили радянські ідеологи. І, як відомо, програли.

Люди, яким їздили по вухах про плани світового імперіалізму і «мир во всем мире», понад усе хотіли придбати імпортні джинси. Так і сьогодні Харичев може анонсувати скільки завгодно законів про патріотичне виховання в школі, їх ухвалення не зменшить бажання російських підлітків мати останній айфон.

Боротьба з віртуальним світом також не просто красива мовна фігура. Під цим кремлівські ідеологи мають на увазі подальше посилення цензури в мережі, відмову від певних сервісів і соцмереж, рух у бік «чебурнету» (закритого від світу, суто російського інтернету).

У підсумку зі статті Олександра Харичева вимальовується доволі похмура перспектива: треба менше споживати, а більше служити задля суспільного блага, народжувати якомога більше дітей, інакше буде громадянська війна. І в таких умовах та ще й на засадах «русской философии» має народитися «людина майбутнього»: без інтернету і сфери послуг, але з багатим внутрішнім світом.

Поділитись
Коментарі

Читайте також

Мультимедіа