Російське широкомасштабне вторгнення в Україну 24.02.22 змінило світову геополітику. Це вторгнення вплинуло на життя мільярдів людей у всьому світі. Почалася глобальна світова криза безпеки, яка має ймовірність перерости у світову війну і ядерний конфлікт.
Криза, створена Росією, має штучне і надумане походження, а причини вторгнення просто відверто надумані. Тому більшість країн світу добре розуміють, що головна російська мета цієї війни – ліквідація української державності і української нації як такої.
Особливу напругу від поведінки Росії відчули країни, які мають з нею спільний кордон. Адже майже з кожною державою, яка межує з Росією, є своя історія воєн, конфліктів, територіальних претензій і навіть окупації територій. Свого часу Росія відібрала території у Фінляндії, Естонії, Німеччини, Молдови, Грузії, України та Японії. І кейс останньої держави є предметом цієї статті.
Росія фактично окупувала Білорусь, режим якої тримається на її «штиках» та підтримці. Лише з Китаєм, якого Москва відверто побоюється, у неї доброзичливі стосунки. І навіть більше – згідно з двосторонньою угодою, Росія час від часу передає Китаю ділянки покордоння, у зв’язку з особливостями течії прикордонної річки Амур, русло якої змінюється не на користь Росії.
Має Росія також суперечки і за шельф Північного Льодовитого океану з Норвегією, Канадою та США.
Але повернемося до Японії.
Японія – це третя економіка світу за рівнем номінального ВВП та обсягами експорту. Це – світовий лідер з експорту автомобілів, розробок робототехніки, кількості АЕС. Японія також є впливовим членом ключових міжнародних організацій, зокрема, країн Великої сімки (G7), МВФ, ОЕСР. Також Японія лишається важливим учасником світової торгівлі та провідним міжнародним інвестором.
Попри таку впливовість Японії на міжнародній арені, Росія вперто ігнорує проблему окупації японських північних територій.
Витоки боротьби за північні японські території сягають ще середини ХІХ століття, коли між країнами було підписано Сімодський трактат, за яким острови Кунашир, Ітуруп, Шикотан, група островів Хабомаї та Південний Сахалін визнавалися японськими, а Курильські острови та Північний Сахалін – російськими. Кордон між обома державами пролягав між островами Уруп та Ітуруп.
Далі ситуація змінювалась з калейдоскопічною швидкістю:
– 1875 – підписання обмінного Санкт-Петербурзького договору. Японія отримувала всі Курильські острови за передачу Південного Сахаліну Росії.
– 1905 – підписання Портсмутського договору за результатами російсько-японської війни. Японія отримала територію Південного Сахаліну.
– 1945 – СССР окупував Південний Сахалін та всі Курили.
– 1946 – одностороннє включення Кунашир, Ітуруп, Шикотан, групи островів Хабомаї і Південного Сахаліну до складу СССР, депортація японського населення на Хоккайдо.
– 1956 – підписання радянсько-японської декларації. СССР пообіцяв повернути Японії острови Шикотан і Хабомай з Південних Курил після підписання мирного договору, але договір не був підписаний.
Для легітимізації окупації росіяни вдалися навіть до підміни наукових понять і географічних назв, оголосивши північні японські території островами Курильської гряди, або Південними Курилами. Хоча насправді, окуповані території геологічно є продовженням північно-японського острова Хоккайдо.
Чому Японія важлива для України? Як на мене, очевидно, що Україна має стати промоутером у групі країн, території яких окуповані Російською Федерацією. Більше того, можливо, навіть ініціатором створення міжнародної організації цих країн. І об’єднувати ці країни має головна мета – повернення територій, виплата компенсацій, відновлення суверенітету і територіальної цілісності країн, які зазнали агресії Москви. Це б додавало сил і міжнародної ваги у справі повернення окупованих територій. І з такою країною як Японія така спільнота мала би більш потужне значення.
Слід також зважити на історичний аспект україно-японських контактів. Тут процитую відомо українського дослідника українського визвольного руху Миколу Посівнича: «На початку 1930-х років особливу увагу у розв’язанні української проблематики Провідник ОУН Євген Коновалець приділяв подіям, що відбувалися на Далекому Сході. Саме там він бачив можливість втілити в життя «легіонову» концепцію створення регулярної української армії. Контакти з японцями вдалось налагодити у Варшаві завдяки колишньому військовому міністрові УНР генерал-хорунжому Володимиру Сальському та редактору паризького журналу «Тризуб» Іларіону Косенку. А у Стамбулі – Олександру Шульгіну спільно з Володимиру Мурським через військового аташе підполковника Хари. Через полковника Янагіту було передано звернення щодо українського питання на Далекому Сході та в Сибіру, яке підготував Т. Олеснюк. Полковник Євген Коновалець зумів переконати японський Генштаб у тому, що Україна має виняткове політично-стратегічне та економічне значення в контексті розв’язання далекосхідної проблеми. Провід Українських Націоналістів намагався через Японію та Італію впливати на політику Німеччини, стосовно українського питання у Східній Європі».
Більш детально про контакти ОУН та японських державних чинників описано тут:
https://ukrnationalism.com/history/3096-formuvannia-zovnishnoi-polityky-oun-1929-1939.html
Японія одна з перших держав світу, яка засудила російську агресію в Україні. 28 лютого 2022 року директор департаменту МЗС Японії Хідекі Уяма заявив: «Північні території окуповані, і ми вважаємо, що це суперечить міжнародному праву, як і напад російської армії в Україні». Японія одразу почала надавати економічну і дипломатичну підтримку Україні.
У свою чергу Верховна Рада України в Постанові від 7 лютого 2022 року заявляє про підтримку позиції Японії щодо її Північних територій. Україна визнає, що зазначені території продовжують перебувати під окупацією Російської Федерації та закликає міжнародне співтовариство продовжити вживати всіх можливих заходів для договірно-правового оформлення статусу Північних територій Японії.
Отже наявність спільних інтересів з деокупації власних територій роблять Японію та Україну природними союзниками. І тому завдання українських дипломатів та посадовців – надати цьому процесу органічного характеру і різного ступеню формалізації аж до створення міжнародної організації. Такий союз держав, які зазнали збитків від імперської діяльності Росії, став би потужним голосом у світовій міжнародній політиці та ще одним потужним аргументом до розподілу Росії на миролюбні демілітаризовані країни, які б не загрожували жодному своєму сусідові.
Олег Медуниця – Голова ОУН (б)
