Олег Вітвіцький
Світова політика полюбляє символізм. Використанням символічних дат “грішать” усі: і тирани, і демократи. Зрештою, нічого поганого або ж доброго такі дії, як правило, у собі не несуть. Хоча, якщо поглянути в історію, можна побачити і дуже промовисті приклад. Загальновідомо, скажімо, до якої кількості непотрібних жертв призвело, так зване “визволення Києва” до річниці більшовицького перевороту у листопаді 1943 року, але зараз мова не про це.
Чергове підписання чергової мирного плану, розробленого нашвидкоруч, Президент Сполучених Штатів Америки Дональд Трамп дуже хотів влаштувати на День подяки. Взагалі, Трамп є відомим встановлювачем дедлайнів щодо війни, яку він мав завершити то за 24 години, то до Нового року, то до закінчення ультиматиму путіну, а, в крайньому випадку, до Дня подяки.
В американському суспільстві День подяки є одним із головних свят календарного року. Ймовірно, саме фактор важливого значення для американців та позитивного обрамлення цього святкового дня надихнув Президента США проголосити новий реченець, термін якого, зрештою, традиційно змістився на невизначений час. Безумовно, ніхто у команді Трампа не брав до уваги той фактор, що українцям довелося швидко дізнаватись у пошуковику, на коли саме припадає цей американський День подяки, адже для України це свято було і є чужим, не органічним. Це, по великому рахунку, справді виглядало дріб’язковим і другорядним. Набагато важливішим був зміст 28-ми, чи, згодом, 19-ти пунктів нового “мирного плану”, який викликав багато дискусій і потребував чергового наголосу від української влади про принципові “червоні лінії”, які не можна переступати: суверенітет, територіальна цілісність і європейський вибір України.
Проте, в контексті поняття вдячності, яким доволі часто маніпулює Президент США, ці події спонукали ще раз замислитись над питанням: а хто кому, насправді, має дякувати у цей тематичний день?
Звісно, український народ має бути вдячним американському народу, американській владі, а також іншим союзникам України за величезну військову, економічну та гуманітарну допомогу, яку ми отримали від початку війни. Це – суттєва підтримка і, певною мірою, вона відіграла вирішальне значення для зміцнення нашої обороноздатності, для формування стійкості нашої боротьби. Набравшись досвіду щодо важливості справи подяки, представники української влади регулярно і методично наголошують на цій вдячності у всіх своїх публічних виступах. Окремі закордонні видання, навіть, зробили спробу підрахунку подячних слів Президента України на адресу союзників і цифра сягнула понад кілька сотень подяк.
Але скільки взаємних слів вдячності почула Україна, українські Збройні Сили навзаєм, зокрема, останнім часом? Адже дякувати, насправді, є за що! Особливо – українським військовим, які стали заборолом на фронтирі, на грані двох світів, які єдині, на сьогоднішній день, боронять цивілізований світ, його цінності, його віру у правду, справедливість і честь. Зрештою, якщо проаналізувати історію, як давню, так і новітню, то це відбувавється не вперше.
Так, ми точно воюємо і боремося не за чиїсь слова подяки і найбільшим святом для українців буде не День подяки, а День Перемоги, але ж наші союзники повинні раз і назавжди визнати вирішальний вклад українських воїнів щодо захисту свободи і демократії у цивілізованому світі. Якби не український спротив, смердючий чобіт московського окупанта вже давно би чеканив бруківку умовної Нарви чи гонорових Сувалків.
Отож, якщо і варто у ці дні звернути до когось слова подяки, то не до політиків, не до “миротворців”, а до тих, хто тримає оборону – до українських військових. І дуже символічно, що зробити це можна у їхнє свято – День Збройних Сил України, який ми святкуємо 6 грудня. Ми не повинні вимагати чи випрошувати цих слів вдячності у Президента Трампа чи у інших світових лідерів. Якщо їм не забракне усвідомленості і такту, вони це зроблять самостійно.
Нам, українцям, необхідно це робити власними силами. Щоденно доземно дякувати нашим захисникам! Тим, що полягли і тим, хто бореться, захищаючи нашу землю, наших дітей і матерів, хто боронить весь цивілізовний світ. Українському суспільству необхідно відновити найвищу повагу до людей у військовій формі, повернути довіру до армії і збільшити підтримку ЗСУ. Кожен на своєму місці повинен віддавати усе задля нашої спільної Перемоги, донатити на Сили оборони України, підтримувати волонтерів, родини наших Героїв. Працювати так, щоб кожний день нашого життя буде справжнім Днем подяки українським Воїнам – оборонцям Світла і Правди!
