
Петро Герасименко
Дипломатичний катаклізм, який виник після несподіваної публікації в публічному просторі 28 пунктів мирного плану США щодо України, здається, пішов на спад. Стараннями європейських союзників та української сторони небезпечне дітище Кіріла Дмітрієва та Стіва Віткоффа ретельно перероблено. З документа прибрали найнебезпечніші для України фрагменти. Текст набув збалансованішого вигляду і вже не нагадує документ про відтерміновану в часі капітуляцію. Проте це не означає, що проблему розв’язано. Якщо ситуація на фронті, в державі і світі не зазнає якихось суттєвих змін, Україні, схоже, рано чи пізно доведеться обирати між другим Мюнхеном і третім Мінськом.
15 листопада 2024 року тодішній канцлер Німеччини Олаф Шольц після тривалої перерви зателефонував до російського президента Владіміра Путіна. Федеральний канцлер засудив російську агресію проти України і закликав кремлівського диктатора вивести війська. Також Шольц говорив про необхідність переговорів між Москвою та Києвом задля досягнення справедливого і тривалого миру. Цей телефонний дзвінок ніяк не вплинув на бажання Путіна продовжувати загарбницьку війну. Як, зрештою, і всі попередні телефонні розмови з лідерами європейських держав. Але на цю бесіду відреагував український президент Володимир Зеленський.
Коментуючи спілкування Шольца і Путіна, глава української держави заявив, що воно може стати прологом до нової серії розмов з російським президентом. «Канцлер Шольц казав мені, що збирається подзвонити Путіну. Дзвінок Олафа, на мою думку, – це скринька Пандори. Тепер можуть бути інші розмови, інші дзвінки. Просто багато слів. І це саме те, що Путін давно хоче: йому вкрай важливо послабити свою ізоляцію, ізоляцію Росії і вести звичайні перемовини, які не будуть нічим завершуватись. Так, як він десятиліттями робив. Це давало можливість Росії нічого не змінювати у своїй політиці, нічого не робити по суті і якраз це і призвело до цієї війни», – наголосив президент.
Володимир Зеленський не помилився у своїх прогнозах. Щоправда, рік тому навіть найбільший скептик не очікував, що через рік Путіну вдасться не лише суттєво послабити міжнародну ізоляцію Росії, а й відвідати США за особистим запрошенням американського президента. Проте Зеленський також висловив ще одну думку. Він попередив усіх охочих до інтенсивного спілкування з російським диктатором: Мінська-3 не буде, оскільки Україні потрібен реальний мир. Проте з огляду на те, як розгортаються події зараз, виключати нову угоду, яка за змістом принаймні частково нагадуватиме Мінські домовленості Порошенка, абсолютно не варто. Більше того, дипломатичний «Мінськ-3» може стати кращою альтернативою «Мюнхену-2».
В українців загалом сформувалася вкрай негативна думка про Мінські домовленості 2014 та 2015 років. Адже ці угоди, хоч і дозволили перевести російсько-українську війну з активної фази у хронічно тліючий конфлікт, фактично означали легітимізацію російських бойовиків на Донбасі та особливий статус для територій «ДНР» і «ЛНР» у складі України. До того ж домовленості передбачали амністію сепаратистів, право на мовне самовизначення, проведення конституційної реформи та ухвалення постійного законодавства про особливий статус окремих районів Донецької і Луганської областей. Були там і пункти про сприяння співробітництву цих територій з регіонами Російської Федерації і створення загонів народної міліції за рішенням місцевих рад.
По суті, Кремль планував інкорпорувати до України троянського коня у вигляді «ДНР» і «ЛНР» та отримати потужний інструмент внутрішньої дестабілізації. На щастя, цим мріям Москви тоді не судилося здійснитися. Мінські угоди виявилися значною мірою мертвонародженим документом. Їхня майже єдина практична цінність – це зупинення активних бойових дій по тодішній лінії зіткнення.
Коли Зеленський критикував Мінські домовленості під час святкування Дня незалежності України 24 серпня 2022 року, він заявив, що не хоче підписувати угоди, які приведуть до фактичної втрати контролю над українськими територіями. Тоді президент стверджував, що режим припинення вогню може затягнутися на роки. Україна втратить вихід до Азовського моря, а росіяни накопичать сили і знову підуть у наступ. На жаль, через три роки ми опинилися в ситуації, коли змушені з-поміж інших варіантів перемир’я розглядати припинення бойових дій по нинішній лінії зіткнення як найкращий із доступних сценаріїв. Інша альтернатива, яку просуває Росія, – змусити Україну підписати новітній варіант Мюнхенських угод.
У вересні 1938 року Адольф Гітлер запевняв західні демократії, що Судетська область Чехословаччини стане його останньою територіальною претензією в Європі. Празі всього лише потрібно погодитися вивести свої війська із цього регіону. На той час у Судетах чехи збудували потужні лінії укріплення, які нагадували французьку лінію Мажино. Там були навіть підземні казарми, електростанції й артилерійські фортеці. Є серйозні сумніви, що вермахту вдалося б легко здолати цю смугу перешкод. Але після Мюнхенської змови Чехословаччина передала Судети німцям без бою. Коли в березні 1939 року Гітлер вирішив остаточно ліквідувати чеську незалежність, ніхто не чинив помітного спротиву.
З іншого боку, оновлена версія мирного плану з 19 пунктів теж не ідеальна. Це документ не про відновлення суверенітету і територіальної цілісності України. Він не передбачає покарання, а навпаки опосередковано винагороджує агресора і дає йому шанс поступово повернутися у світову економіку. Натомість, за аналогією з Мінськими домовленостями, пропонує виходити з поточної лінії зіткнення як основи для майбутньої угоди про перемир’я. Хоча де-юре окуповані території визнаються українськими, де-факто все загарбане залишається під контролем РФ.
Судячи з негативної і прохолодної реакції Москви, 19 пунктів їй явно не сподобалися. Адже значно ускладнюють, хоча й не виключають шансів на повторення агресії в майбутньому. Щодо України, то наші внутрішні проблеми, помножені на ілюзії, нерішучість і часткову запопадливість Заходу перед РФ, залишають не надто багато простору для дипломатичного маневру.


