В 1994 році майор ВПС США Томас Гріффіт захистив дисертацію під назвою “Стратегічні удари по національним системам енергопостачання”, в якій дослідив ефективність ударів по електромережам для досягнення воєнних та політичних цілей. Дисертація була офіційно представлена Пентагону.
В його дисертаційній роботі були проаналізовані декілька найбільш значущих випадків, зокрема:
удари по енергетичній інфраструктурі Північної Кореї (КНДР), внаслідок яких було уражено 90% об’єктів інфраструктури, країна два тижні була в повному “блекауті”;
удари по енергетичній інфраструктурі В’єтнаму, внаслідок яких було уражено 85 – 90 % об’єктів інфраструктури;
удари по енергетичній інфраструктурі Іраку в 1991 році, внаслідок яких було уражено більше 90% об’єктів інфраструктури.
Гриффіт виявив чотири цілі, які атакуюча сторона намагалась досягти в результаті ударів по енергетичній інфраструктурі:
1. вплив на воєнну інфраструктуру та можливості противника з ведення бойових дій;
2. вплив на виробничі потужності (в першу чергу – оборонні) противника;
3. вплив на лідерів (воєнно-політичне керівництво) противника;
4. вплив на настрої в суспільстві противника.
Стосовно впливу на воєнну інфраструктуру та можливості з ведення бойових дій, автор дослідження визначив досягнуті (в результаті ударів) ефекти, як помірні. Воєнна інфраструктура має пріоритетний доступ до ресурсів електроенергії, які залишились, тому, основні системи, необхідні для ведення бойових дій, продовжують функціонувати. Удари по енергетичній інфраструктурі противника здатні частково дезорганізувати управління його військами, однак, суттєвого впливу на бойові дії вони не мають.
Виробничі потужності зазнають від ударів по енергетичній інфраструктурі значно більшого впливу, ніж воєнна інфраструктура, однак використання досягнутих (за рахунок цих ударів) результатів для перемоги над противником можливе лише в тривалій віні на виснаження. Такі результати є малоефективними в короткострокових кампаніях та операціях. Крім того, країна, яка зазнає ударів по енергетичній інфраструктурі практично завжди може компенсувати втрату виробничих потужностей шляхом перерозподілу виробництва і за допомогою зовнішньої допомоги.
Вплив на лідерів (воєнно-політичне керівництво) за рахунок ударів по енергетичній інфраструктурі є ще менш ефективним. Відмічено, що у всіх проаналізованих автором ситуаціях, в країнах, які зазнавали таких ударів, зростали патріотичні настрої і готовність йти на жертви. Крім того, зміна принципів та поведінки лідерів країни означала їхню слабкість, тому лідери на такі кроки не йшли.
Найбільшого результату удари по енергетичній інфраструктурі противника досягали шляхом впливу на суспільні настрої. Цивільне населення дійсно страждає і стає схильним до апатії, однак, як стверджує автор дослідження, невдоволеність суспільства майже ніколи не конвертується в протестні настрої і не призводить до зміни влади.
Як висновок Гріффіт радить Пентагону не покладати надії на успіхи, досягнуті внаслідок знищення енергетичної інфраструктури противника.
По-перше, не будуть досягнуті політичні цілі війни, оскільки військові структури залишаються забезпеченими електроенергією, а цивільне населення не змінює владу по причині відключень електроенергії.
По-друге, самі удари рідко мають повний успіх. Для того, щоб вони повністю позбавили країну противника електричної енергії, вся його енергосистема має бути сконцентрована в одному місці і не повинна мати великої кількості резервних каналів, а також, зовнішньої допомоги.
По-третє, такі удари ускладнять повоєнне відновлення країни противника і, обов’язково, будуть мати резонансний негативний репутаціний ефект. До таких ударів крайнє негативно відноситься вся міжнародна спільнота.
