Йосиф Сірка
Шановний читач, певно, не раз чув такі вислови: самий великий, самий красивий, самий добрий та десятки інших подібних висловів, які були вжиті не тільки політиками, але й людьми з вищою освітою. Звичайно, що більшість людей це сприймає, як „нормальне”, бо, мовляв, майже кожний в Україні „поліґлот”, а російська майже у кожного другого, мовби, друга рідна. Але це не мало б бути причиною до мовної неграмотності, яку школярі можуть сприймати як „норму”.
Я заглянув до словників (Б.Грінченко: Словарь української мови, Київ, 1909, т. 4). У Грінченка слово самий на стор. 98 поміщене два рази з наголосом на а’ та на и’ – як займенник: „Докотився до самого краю; та в розумінні; один, лише один, лише – У самій сорочці.”
Одинадцятитомне видання АН „Словник української мови” (Київ 1970-1980), т. ІХ, на стор. 26-27 вміщує аж дві колонки щодо вживання цього слова. З використанням прикладів з творів українських письменників. В очі впадає факт, що в цьому словнику, мов би „за вуха притягнена” 4-а група вживання цього слова: „вживається у поєднанні з прикметниками: а)„з відносними для підкреслення найвищого ступеня вияву ознаки: Як крикне (цар) На самих пузатих – Всі пузаті до одного В землю провалились”. б) (розм., рідко) з якісними звичайного і вищого ступеня – для творення форм найвищого ступеня, з якісними найвищого ступеня – для їх підсилення: Ти саму велику біду мені робиш, ти губиш мене”.
Звичайно, що приклади взяті з творів українських письменників, але ж ми знаємо, що письменник має право подавати мову своїм персонажам, щоб звернути увагу також на певний рівень їхньої освічености, культурности. Тому не дарма кажуть: Що дозволено цесареві, то не дозволено рабові. Але авторам „Словника…” йшлося не так про українську мову, як про методи її „наближення” до російської, бо саме префікс НАЙ є невід’ємною частиною творення найвищого ступеня прикметників.
Українській мові (як і декотрим іншим слов’янським мовам (польській, чеській, словацькій) притаманне творення форми найвищого ступеня за допомоги префікса най-: найкращий, найменший, найбільший, найсмачніший, найбіліший, найрозумніший. І саме цю „малу” різницю між українською і російською мовами „незауважили” автори Академічного словника, бо в 5-ому томі не тільки бракує будь якого прикметника з префіксом най-, але й самого префікса не знайдете в ньому.
Отак „академіки” й причинилися до спотворення мови при творенні форм найвищого ступеня. Творці-академіки навіть не звернули увагу на слово у словнику Б.Грінченка (т.2, стор. 490), а тут і на мові, задля якої вони знехтували це слово, дуже ясно сказано: „Най, нар. 1)= Нехай=хай. 2) Приставка к прилагательным и наречиям в форме сравнительной степени для образования превосходной степени: найбідніший, найбільше”.
Як наслідок оцієї безпринципної, ненаукової настанови ідеологічних мовознавців АН Української ССР і повляються „нові поняття”, які вимагають двомовності, бо інакше не вгадаєте, що „самий великий” не означає, що він сам і великий, але, що він найбільший; що самий багатий – це не сам, але найбагатший, а самий мудрий також не сам, але наймудріший! Мало в якій мові знайдете і таке „лагідне” ставлення до дурнів, яке існує в українській мові. В українській мові є й певні „відтінки симпатії” до дунів: дурнуватий, дурник, несповна розуму, що означає, що особа не дурень, бо їм далеко до найдурніших, найбільш дурних.
1991 р. у Києві ( вид. Либідь) появився підручник української мови авторів Ю.А.Жлутенко, Е.А.Карпиловська, В.І.Ярмак „Изучаем украинский язык. Самоучитель”. Ці автори не керувалися „академічним словником”, але на стор. 125 вміщено „Урок 4: Превосходная степень прилагательних (найвищий ступінь прикметників)”.
Цей підручник міг би багатьом допомогти у виправленні суржика, який панує не тільки в побуті, але й в урядових установах. Тут наведено не тільки творення простої форми: глибокий-глибший-найглибший, але й підсилення найвищого ступеня за допомоги частки ЯК або ЩО: добрий-кращий-найкращий-якнайкращий;
розумний-розумніший-найрозумніший-щонайрозумніший. Тут наведено і складену форму прикметників за допомоги приєднання до них слів НАЙБІЛЬШ або НАЙМЕНШ: вдалий-найбільш вдалий; найменш вдалий.
Незважаючи на те, що підручник появився 70-тисячним тиражем, за 26 років ми не бачимо його результату у мові політиків та держслужбовців, які або калічать мову, або її іґнорують як це бачимо у деяких міністрів та депутатів.
Українські совєтські мовознавці керувалися вже від 30 рр., після ліквідації літери Ґ українського альфавіту, програмою на ліквідацію української мови, бо ж вже царський режим твердив, що такої мови не було, нема і не буде.
Інша калька з російської повторюється часто у репортажах про спорт, мистецтво та д.і., коли „сліпо” „перекладають” російське лучший, лучшие в розумінні найкращий, найкращі, бо „самий кращий”, певно, не звучить так як „самий великий”. А в українській воно звучить: найкращий бігун, найкраща ґімнастка і т.ін..
Та не краще воно й з числівниками. Часто чуємо сполучення: більше 40, більше тисячі, а в українській мові маємо дуже гарний вираз для цього: понад 40, понад 1000 і т.ін.. Cаме слово БІЛЬШЕ вживають у порівнянях: більший від; більший ніж; більший як: „Більше Бог мав, як роздав” (Б.Грінченко, т. 1, стор. 68) і т.ін..
Колись панувала „ідеологія”, мовляв, яка різниця якою мовою розмовляєш – головне, щоб російською. Але 1938 р. Австрію окупувала нацистська Німеччина саме тому, що та розмовляла німецькою мовою. У березні 1939 р. Чехословаччину окупували, бо Гітлер „визволяв” німецькомовних чехословаків. Чехію та Моравію оголосили німецьким протекторатом, а Словаччині дозволили проголосити фашистську державу.
75 років пізніше нацистську ідеолоґію присвоїв російський президент Путін і під гаслом „допомоги” російськомовним порушив дане перед світом слово ґарантії Україні. Це порушення усяких норм цивілізованої поведінки та Міжнародного права коштувало українцям не тільки окупацію частини України, але й понад 10 тисяч життів та мільйони покалічених фізично, психічно, морально. І, якщо вірити Путінові, то все тільки через те, що російськомовних він вважав за людей без роду, без племені, а він хотів „визволити” їх від „фашистів”, які собі дозволили вирішувати справи без дозволу Путіна.
Якщо взяти під увагу те, що російські окупанти в Україні досі не припинили вбивати українців, нищити інфраструктуру Донбасу та Криму, то важко зрозуміти російськомовних патріотів України. З історії знаємо, що коли Наполеон напав на Росію і захопив Москву, то це спричинилося до того, що російська аристократія відвернулася від французької мови і стала вивчати російську, якою багато-хто з поміщиків та царських службовців не розмовляв.
Тому дивує, що й досі в Україні не розпочався рух – розмовляй українською, бо московити тебе можуть вбити, визволяючи, або снайперською гвинтівкою, якою щодня полюють за українцями з окупованої території. Та щоб цей рух започаткувати, то слід спочатку припинити антиукраїнські російськомовні й україномовні телевізійні канали, радіо, та ЗМІ, які своєю діяльністю сприяють проливанню невинної крові українських солдат та мирного населення.
В Україні слід керуватися демократичними принципами цивілізації, але не давати можливість пропаґанді, яка викликає ворожнечу не тільки до співгромадян, але й до держави, в якій вона існує.
Торонто, 28.1.18 р.
