Світовий порядок, який сформувався після Другої світової війни та розпаду Радянського Союзу, безапеляційно руйнується. Війна в Україні стала чи не останнім ударом в основу старого світу та остаточно поставила крапку в його існуванні.
Перша широкомасштабна війна ХХІ століття, яка триває на території України, попри бажання окремих діячів надати її наслідкам внутрішнього політичного забарвлення, лише підтвердила історичні тенденції розвитку збройної боротьби. Так стало очевидним, що сьогодні дешеві та масові озброєння здатні виснажувати дуже дорогу й потужну зброю.
Усе це начебто дає шанс Україні витримувати удар і формувати асиметричні стратегії. Проте перебування в стані перехідного періоду, у тому числі на полях битв, з одного боку, та неможливість забезпечити себе всім спектром оборонних спроможностей за відсутності високих технологій з іншого, ставить під сумнів можливість чинити довготривалий опір в умовах війни на виснаження.
Незважаючи на створені нові виміри та небачені раніше перспективи для подальшого розвитку вітчизняного оборонно-промислового комплексу, сьогодні єдиною точкою опори на фронті залишається український солдат. Саме зараз на фронті людина отримує максимальний рівень фізичного та психологічного тиску, небаченого за всю історію воєн. Масове застосування технологій, насамперед безпілотних систем, перетворило людину на полі бою на постійну ціль для ураження впродовж усієї доби та в будь-яку пору року. Звісно, саме цей факт впливає на стійкість бійця на полі бою.
Враховуючи фізичну неможливість швидкого поповнення саме людських втрат, виникає нагальна потреба в розробці та формуванні нової парадигми захисту солдата. Ця парадигма має бути адаптованою до сьогоднішніх реалій та потреб – як оборони, так і наступу.
Усе це необхідно розробити швидко. Адже існує ризик не лише вигорання основного стрижня спротиву, а також досягнення противником переваги шляхом створення власної системи захисту. Це потребує не тільки завзятості, креативності та здатності української нації переносити на своїх плечах увесь тягар війни.
Звісно, це не може бути стратегією довготривалої боротьби та навряд призведе до істотних змін не лише на фронті, а й до перемоги. Стає очевидним, що потрібно системно залучати провідні технології для створення унікальних інноваційних рішень.
Аналогічна ситуація і з ще однією головною проблемою війни на виснаження – удари з повітря по цивільній та військовій інфраструктурі. Масове застосування противником ударних БПЛА в поєднанні з ударами балістичних та крилатих ракет, КАБів потребує створення абсолютно нової єдиної системи протиповітряної оборони на всій території країни. Вона повинна бути розподілена територіально та ешелонована за висотою і засобами ППО.
Очевидно, що головний принцип сучасної війни – коли дешеві та масові озброєння здатні виснажувати дуже дорогу та потужну зброю. Саме протиповітряна оборона потребує кардинальних рішень, які без залучення передових і вже відомих технологій просто неможливі.
Усе це, мабуть, ще не зовсім розуміють у США, проте судячи з останніх наслідків російських ударів, це добре розуміють у Росії. Сам цей факт, мабуть, є надважливим для побудови майбутнього не тільки України, а й майбутніх альянсів. Отже, міжнародна підтримка залишається не тільки ключовим фактором у збереженні нашої державності, але й фактором набуття необхідних спроможностей імовірних союзників України.
У таких умовах очевидно, що збереження саме дієвої міжнародної підтримки та побудова майбутніх альянсів є ще однією ключовою задачею дипломатії України.
Наші найближчі сусіди – Європейський Союз – попри намагання зберегти підтримку України, все ще залишаються доволі слабкими, а ще – надто залежними від США та неспроможними на швидкі й жорсткі рішення в зовнішній і оборонній сферах. Країни Європи виявилися неготовими до швидких перетворень в оборонно-промисловому комплексі, поступаючись автократичній Росії та можливостям, перш за все США.
Разом із тим Сполучені Штати Америки залишаються країною фактично необмежених можливостей та з найбільш розвиненою економікою. США сьогодні володіють значними запасами застарілих або готових до утилізації ракет, передача яких Україні могла б стати дієвим рішенням. Це озброєння не потребує додаткових бюджетних витрат на утилізацію, а для України є життєво необхідним.
У зв’язку з цим Україна має передусім переосмислити власну модель взаємодії з партнерами, зробивши акцент не лише на очікуванні підтримки, але й на активному формуванні бачення власного майбутнього у складі майбутніх безпекових альянсів. Саме через фундаментальні зміни природи війни такі альянси будуть формуватися саме зараз.
Говорячи про суб’єктність нашої держави, варто констатувати, що сформувати такі альянси без України сьогодні неможливо. Ці альянси Україні конче необхідні як для виживання зараз, так і для майбутньої безпеки. Звісно, вони ж стануть і основою майбутнього світопорядку.
Історія наших взаємовідносин із партнерами у безпековій сфері під час війни вже написана. Вона була складна, але чи так непередбачувана? Власний досвід розбудови таких стосунків вказує на значну відмінність між нами та нашими західними партнерами не тільки в прийнятті важливих рішень, а й безпосередньо в осмисленні необхідності тих чи інших кроків. Для формування правильного та логічного бачення тих чи інших кроків потрібен додатковий час та зусилля.
Потрібно зауважити, що західні системи прийняття рішень, попри політичні коливання, залишаються інституціонально стабільними. Вони передбачають обов’язкову реакцію на формалізовані звернення та схильні до дотримання процедури. Навіть за умов зміни політичного курсу. Саме ця особливість може і повинна бути використана Україною, щоб посилити стратегічне партнерство.
Геополітична нестабільність, яка виникла, зокрема, через війну в Україні, попри нові виклики та загрози, вже дала шанс нашій державі. Саме український солдат відвоював не тільки державність, а й виборов право на здобуття нашої суб’єктності в геополітичному просторі. Реалізація цього історичного шансу відбувається саме зараз. Успіх буде залежати від того, наскільки ефективними будуть наші зусилля у виживанні сьогодні та розбудові нашого майбутнього.
Очевидно, ці два взаємозалежних процеси сьогодні неможливі без сильних союзників. Формування ж такого кола союзників, в силу низки причин, без США неможливе. Саме США здатні не тільки надати необхідну підтримку Україні та сформувати новий демократичний альянс, а й через певні кроки зберегти свою лідерську роль у системі світової безпеки.
І, як не дивно, але саме наше виживання як крок до побудови нашого спільного майбутнього залишається єдиною логічною перспективою. Перспективою, яку потрібно формувати сьогодні.
