30 червня як момент істини ОУН

Ярослав Сватко

Ця дата в календарі нікого не залишає байдужим. Вороги вигадують свої тлумачення, щоб зробити з тих, хто пережив війну у гітлерівських концтаборах – колабораціоністами. Ті, для кого потрібно, щоб було політичне рішення, яке можна було б “намазати на хліб замість масла” – твердять, що то було політичне самогубство. І лише ті, хто ставить українську державність понад усе – цінують цей чин і його творців.

Логіка розвитку визвольного руху, створеного Коновальцем, прямо вела до відновлення Української Держави. Логіка життя молодих людей, які творили ОУН своєю боротьбою, через випробування тюрем і концтаборів, казала їм, що домовитися за Державу “десь посередині” не вдасться. Врешті, вони цей план відновлення Держави плекали від моменту складання присяги ОУН. Весь досвід попередніх поколінь казав їм, що державу їм ніхто не подарує, за неї треба буде платити життями, і саме їхніми життями. І вони готові були платити таку ціну – вони підбирали в Організацію людей, для яких зміст життя полягав у боротьбі за Державу. То з якої рації вони мали б передумати проголошувати державність, якщо світові потуги були проти? Адже вони були проти і раніше, приклад Карпатської України був не просто близьким в часі – багато хто з учасників підготовки Акта 30 червня мав досвід боротьби на Закарпатті.

Цей Акт проголошували діти учасників невдалих визвольних змагань початку століття, вони не лише прагнули досягнути результату, якого не вдалося досягнути батькам, Українська держава була змістом їх життя, заради неї вони переносили злигодні тюрем і концтаборів, дехто отримав смертні вироки, замінені на довічне ув’язнення, а дехто і був убитий окупантами. В логіці їхнього життя Акт відновлення Української Держави був неуникненний, без нього їх життя втрачало сенс.

Отож, рішення про проголошення державності не було спонтанним, ба більше, масштаб зробленого виключає спонтанність. Тисячі учасників Похідних груп не могли з’явитися спонтанно: Організація готувала їх роками. Останній період підготовки припав на період між поділом Польщі та початком радянсько-німецької війни. Ідеологічні документи напрацьовуваалися в Кракові, де перебував Провід ОУН, а підготовка учасників покладалась на Край. Згідно з доповіддю Івана Климіва-“Євгена Леґенди” до Степана Бандери краєва організація на момент початку радянсько-німецької війни налічувала двадцять тисяч заприсяжених членів. Це не були люди, які прийшли по оголошенню, їх підбирали на відповідність прикметам, притаманним членам Організації, перевіряли, і тоді тільки заприсяжували. Зауважимо, в умовах радянської окупації, коли НКВД знищувало людей не лише за підозрою приналежності до ОУН, але й просто за українську культурницьку діяльність. Люди, які в таких умовах наражали себе на смертельну небезпеку, справді свідомо обирали життя для нації і її держави.

Тому ставити під сумнів правильність їхнього рішення в межах їхнього світогляду – це означає не розуміти світогляду члена ОУН. Водночас, це є нерозуміння націотворчих процесів. Нація – це спільнота, побудована на крові кращих своїх синів і дочок. Приміром, нація не пам’ятає віршомазів, які писали панегірики для окупанта. Але для кожного творця періоду СССР прикладом був Шевченко, який писав для України, всупереч злигодням, які він зазнав за свою творчість. Для кожного члена Похідних груп ОУН було зрозуміло, що відсутність державності є причиною тих бід, які переживала українська нація. І що вповні реалізувати себе, як українців, вони зможуть лише в Українській Державі. І головне – що нація, яка відмовляється від держави – відмовляється від життя.

В розумінні українського націоналіста герой, який прожив життя заради нації, залишається жити в духовному полі нації після смерти, а от хто прожив життя виключно для себе, духовно помер іще за фізичного життя. То як же з таким баченням свого місця в світі українські націоналісти могли відмовлятися від спроби відновити українську державність, навіть знаючи, що є велика імовірність, що їхня спроба буде зупинена гітлерівцями? Врешті, на Акті 30 червня базувалась уся подальша боротьба, зокрема, створення УПА і УГВР, як чергові докази права української нації на свою Державу.

Окремо слід відзначити поставу провідників українського руху, їх розуміння місця провідника та відповідальність за свою моральну поставу, яка впливає не лише поведінку рядових бійців, але й на все суспільтво, і навіть на наступні покоління. З цього приводу чільний діяч ОУН Ярослав Стецько писав у своїй праці “30 червня 1941”: “Якість і вартість революціонера визначається не тим, яку ієрархічну позицію він займає, але його мораллю, характером, готовністю на самопожертву” (видання Української Видавничої Спілки, 1967 р., стор. 176). В першу чергу ця оцінка Голови Державного правління стосується поведінки заарештованого ґестапо Провідника ОУН Степана Бандери. Його непримиренна позиція до вимог гітлерівців скасувати Акт проголошення Української Держави була не лише прикладом для десятків тисяч учасників протинімецького українського самостійницького спротиву, вона сьогодні дозволяє нам аргументовано заперечувати наклепи рускомірскіх пропагандистів, що український націоналістичний рух був агентурним підрозділом німецьких спецслужб.

Масштаби українського державницького руху були такі, що в кожному селі, куди досягли Похідні групи, мешканці обирали свою, українську владу. І перш ніж ґестапо вдалося зупинити цей процес народного державотворення, Похідні групи дійшли аж до Полтавщини.

Отож, коли сьогодні українська нація проходить випробування на право мати свою Державу, вона в значній мірі черпає свою міцність в духовній спорідненості з УПА, а значить, і в Акті відновлення Української Держави. І як би не розраховували ідеологи відновлення московської імперії, українці не піддадуться на їх пропаганду “безнадійності” української боротьби, якими би не були їх “успіхи” в ударах по мирному населенню. Ідейна стійкість борців за відновлення Держави у 40-ві роки минулого століття в підсумку призвела до розвалу СССР. Ідейна стійкість сьогоднішніх борців за Державу неодмінно призведе до розпаду так званої “федерації”. Перемогу дає віра вояків, а не патякання тих, хто шукає у себе в рукавах “козирі”.

Слава ЗСУ!

Поділитись
Коментарі

Читайте також

Мультимедіа