На неактуальну тему.
Один речник УККА написав статтю в Да Юкренієн Віклі про 75 річчя УККА. На нього відповів зневажливим листом один літний пенсіонер, відносно відомий в громаді своєю хронічною опозицією до любого громадського діла. Я махнув рукою щодо листа, як на маячню старого вічного опозиціонера та киринника. Не варто на це звертати увагу.
Одначе, перебуваючи нещодавно у відпустці, я використав дощові перерви, щоби упорядкувати свою, відносно, велику бібліотеку, яка включає такі давніші публікації як, наприклад, офіціоз ОУН-З “Український Самостійник (УС)” та орган Асоціації Українців в Америці “Наш Голос (НГ)”. Хоча, мабуть, безпосереднього зв’язку між ними немає, та подібності у тематиці, а також у людях надзвичайно значні. Немов на замовлення, один і другий постійно наголошував, що УККА не представляє цілу українську громаду у США. А далі йшли звинувачення в сторону УККА, що через свою поведінку УККА винен за брак єдності в громаді. Щось подібного до недавнього листа літнього опозиціонера.
Мушу признатися, що на мою думку єдність переоцінена, а штучна тим більше, бо часто і негативно відбивається на діяльність. Фактом є те, що т. зв. “двійкарі” (вибачте за фамільярність) ніколи не працювали в організованій українській громаді в США, хіба кілька місяців, коли при кінці 1970-их років АУА було прийнято до УККА, а вже в жовтні 1980 року АУА вийшла з ХІІІ конвенції УККА.
Цікавим явищем є те, що до ХІІІ конгресу був і контроверсійний ІХ конгрес. “Двійкарі” були проти УККА перед і після ІХ конгресом та , подібно, перед і після ХІІІ конгресом. В УС після контроверсійного ІХ конгресу головний редактор того ж періодика писав, що УККА не діє справно, так як діє Конгрес Українців в Канаді. Це було мабуть тому, що ОУН-З звик до урядового впливу, оскільки “двійкарі” стали платними агентами Центрального Розвідного Управління США ще в 1950-их роках у час розколу в ОУН, а КУК, до речі, був заложений канадським урядом для його контролю. УККА був оформлений українсько-американськими неурядовими організаціями, ніколи не був під контролем уряду США і завжди стояв і стоїть на становищі, що дійсно неурядова організація (НГО) не повинна бути під контролем будь якого уряду, навіть держави де вона оформлена.
Тут треба зробити зауваження, що політика США ніколи не сприяла претензіям УККА як єдиної репрезентації українців в США, передусім тому, що уряд США не контролював УККА. Тому і є чимало прикладів намагання ЦРУ розкласти УККА. Але про це мабуть можна писати окремий аналіз.
Напередодні ХІІІ конгресу у НГ від вересня 1980 року з’явилася стаття під заголовком “Побажання до конвенції УККА” , де написано так:
“Професор Л. Добрянський вже десятки років головує в УККА, але тільки формально, бо все ведуть , навіть і проводять засіданнями інші і то на зміну, що вводить ще більше замішання…Передавання фактичного головства тільки 4-ом головам асекураційних союзів не виправдало себе…”
Одначе після конвенції той сам головний редактор написав: ”Коли прийшло до ротаційної системи, де кожного року координатором чи екзекутивним віце-президентом був голова іншого асекураційного Союзу – одного з 4-ох, і коли прийшли там до голосу відважніші репрезентанти інших громадських організацій, тоді…прийшло до повороту АУА до УККА…На З’їзді вийшло, що вони хочуть скасувати ротаційну систему, тобто відсунути набік Союзи і наставити на екзекутивний пост свого партійного чоловіка. Це вже зелектризувало цілий збір не бандерівських голосів…” Тобто або шизофренія, або просто ненависть до Визвольного Фронту, або просто доручення розкладати. Замість поставити свого кандидата і поставити двіабо навіть три кандидатури під голосування, знов почали киринити зовсім всупереч первісному побажанню, щоби не було ротації асекураційних союзів.
Після тридцяти п’яти років, мабуть, не потрібно мені ширше виводити “дурниць” минулого. З метою не ганьбити пам’ять покійних чи сьогодні доволі літних осіб, я не подаю прізвищ, щоби не соромити їх дітей чи внуків.
Наведу, одначе, один цікавий приклад, але перше трішки власного бачення. Прочитавши чимало тих чисел УС і НГ я прийшов до переконання, що коли б не було Визвольного Фронту і УККА ці періодики не мали би причини для існування.
В одному числі УС з 1963 року з’явилася стаття-критика на УККА за влаштування “парадного” посвячення землі під будову пам’ятника Тарасові Шевченкові у Вашингтоні– бо це парадне посвячення викликало статтю у Вашингтон Пост проти будови пам’ятника Шевченкові, мовляв ким був Шевченко для пересічних американців. Правда УККА у цій справі написав кілька листів до редакції американського часопису, що надало ще більше розголосу Шевченкові і змаганню українського народу за незалежність, але для чого це було потрібне, коли треба було тихо і спокійно влаштувати пам’ятник не провокуючи критики. Так написав автор в УС. Як кажуть сьогодні в США, цього не можна придумати.
Отже, ті– котрі працюють у громаді довгі роки– високо цінять працю УККА та своїх попередників батьків і дідів. Ті –які у громаді ніколи не працювали, а займалися тільки розладом,– є сьогодні в більшості на другому світі, а їхні діти зовсім не цікавляться громадою. Бодай не киринять!
11 серпня 2015 р. Аскольд Лозинський
