17 березня 2023 року Палата досудового провадження II Міжнародного кримінального суду видала ордери на арешт Путіна та Марії Львової-Бєлової, яка є уповноваженою президента РФ з прав дитини, у зв’язку з незаконною депортацією та передачею українських дітей з окупованих територій до Російської Федерації.
Що це означає? Які правові та політичні наслідки видачі таких ордерів? Який подальший розвиток подій? Про все це читайте в матеріалі justtalk.
Що таке ордер на арешт і в чому підозрюють путіна й бєлову?
З положень статті 58 Римського статуту[1] випливає, що ордер на арешт — це рішення Палати досудового провадження, винесене з метою арешту та передачі підозрюваної у вчиненні міжнародного злочину особи для подальшої участі в судовому провадженні, унеможливлення перешкоджання ефективному розслідуванню та зупинення вчинення злочину, якщо він триває.
Важливі ознаки ордера на арешт:
-
чинний доти, доки МКС не розпорядиться про інше (беручи до уваги Конвенцію про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людяності (1968)[2], Європейську конвенцію про незастосування строків давності до злочинів проти людяності та воєнних злочинів (1974)[3] та звичаєвий характер принципу незастосування строків давності щодо тих злочинів, у яких підозрюються Путін і Львова-Бєлова, ордер може бути скасованим тільки у зв’язку зі смертю підозрюваних осіб);
-
прокурор може ініціювати поправки до ордера на арешт шляхом зміни або доповнення до злочинів, зазначених у ньому (мова йде про можливу перекваліфікацію у геноцид і доповнення ордера іншими злочинами. Про це свідчить і «витік інформації» у NYT[4], де, окрім викрадення неповнолітніх, фігурували також невибіркові напади на цивільні об’єкти).
17 березня 2023 року Палата досудового провадження ІІ на основі заяви Офісу прокурора від 22 лютого 2023 року винесла рішення про видачу ордерів на арешт президента РФ Володимира Путіна та Уповноваженої при Президентові РФ з прав дитини Марії Львової-Бєлової у зв’язку з незаконною депортацією та передачею українських дітей з окупованих територій до Російської Федерації, усупереч статті 8(2)(a)(vii) і статті 8(2)(b)(viii) Римського статуту. На думку МКС, злочини були скоєні щонайпізніше з 24 лютого 2022 року. Путін і Львова-Бєлова потенційно винні в учиненні злочинних дій безпосередньо, спільно з іншими та/або через інших (стаття 25(3)(а) Римського статуту). Окрім того, російський диктатор має відповідати за неспроможність здійснювати належний контроль над цивільними та військовими підлеглими, які «викрадали» українських неповнолітніх (стаття 28(b) Римського статуту)[5].
Повний текст рішення про видачу ордерів на арешт відсутній. МКС пояснює це міркуваннями захисту чутливої інформації, зокрема про жертв. Саме оприлюднення рішення Палати досудового провадження ІІ зумовлене необхідністю негайно зупинити вчинення злочину та репатріювати дітей.
Правові наслідки видачі ордерів на арешт
Видача ордера на арешт має кілька наслідків у правовій площині:
-
Особа отримує конкретний правовий статус підозрюваної з відповідним масивом прав та обов’язків як для неї, так і держав-членів Суду й міжнародної спільноти загалом.
-
Розгляд ситуації переходить у наступну стадію розслідування (завершення формування кейсів) і рухається в напрямі судових слухань.
-
Підтверджується існування переконливої доказової бази, яка дала обґрунтовані підстави вважати, що особа вчинила міжнародні злочини.
-
Суд може розпорядитися про передачу грошей та іншого майна підозрюваних до Цільового фонду для подальшої компенсації жертвам (з цієї точки зору логічним виглядає тренд на «добровільні внески» до Фонду державами-сателітами України, який активізувався за тиждень до видачі ордерів).
-
На підставі ордера Суд може вимагати арешт і передачу особи відповідно до частини 9 Римського статуту.
Останнє положення на практиці означає, що 123 держави-члени МКС, як і Україна, яка визнала юрисдикцію Суду, інші країни, які співпрацюють із Судом ситуативно, але не є членами (наприклад, США), затримають Путіна та/або Львову-Бєлову, щойно вони перетнуть кордони їхньої території. Після такого затримання підозрювані будуть передані до гаазької пенітенціарної установи в Шевенінгені для подальших слідчих дій та участі в судовому розгляді.
Політичні наслідки видачі ордерів на арешт
Наголосимо, що видачі ордерів на арешт Путіна та Львової-Бєлової передувало «загравання» й прагнення «зберегти обличчя». Доки держави та регіональні об’єднання один за одним вносили підозрюваних до санкційних списків, вони робили заяви, про те, що продовжуватимуть злочинні діяння, дотримуючись даного слова. При цьому перша насильницька передача українських дітей-сиріт у російські родини відбулася ще 23 квітня 2022 року, а сама Львова-Бєлова усиновила Філіпа Головню з Маріуполя щонайпізніше в липні 2022 року. 25 жовтня 2022 року Регіональний центр прав людини спільно з Інститутом Лемкіна із запобігання злочину геноциду подав повідомлення до МКС про насильницьку передачу дітей.
З жовтня 2022 року міжнародна спільнота значно активізувала свої зусилля щодо засудження злочинної поведінки РФ, пов’язаної з незаконною депортацією та передачею українських дітей з окупованих територій до Росії. Були ухвалені відповідні резолюції на рівні Європейського Союзу та Ради Європи.
Після видачі ордерів на арешт слід очікувати політичної смерті Путіна. Це означає, що російського диктатора та його уповноважену не будуть запрошувати на офіційні заходи, з ними не вестимуть жодних переговорів і не укладатимуть (щонайменше напряму) жодних домовленостей. Збереження відносин з підозрюваними стане вагомою репутаційною загрозою, на що погодяться лише окремі держави, які або вже ізгої, або ж можуть дозволити собі власний курс (наприклад, Китай).
Понад те, рішення МКС повинне вплинути на становище РФ у Раді Безпеки ООН. Відповідно до статті 27 (3) Статуту ООН[6] сторона, що бере участь у конфлікті, має утриматися від голосування з питань, які стосуються такого конфлікту. У заяві Каріма Хана[7] міститься пряме посилання на агресію РФ і наявність між Україною і Росією збройного протистояння. Тому слід надалі докладати зусиль задля усунення РФ від голосування та зловживання вето, особливо з огляду на те, що з 1 квітня 2023 року держава головує в Раді.
В історії видача МКС ордера на арешт глави держави призводила до сумних для нього наслідків і у внутрішній політиці — заворушень і вбивства (наприклад, Муаммар Каддафі). При цьому поспішати порівнювати Путіна з Омаром аль-Баширом (колишнім очільником Судану) не слід: адже держави Африканського Союзу відмовляються його видавати передусім тому, що вважають, що мають примат щодо притягнення його до відповідальності. У випадку російського президента, враховуючи його привілеї та імунітети, МКС є єдиною належною інстанцією.
Позиція рф
У Путіна заявили, що рішення МКС є «обурливим та неприйнятним, а Росія, як і ціла низка держав, не визнає юрисдикцію цього суду, відповідно будь-які подібні рішення є для РФ з точки зору права нікчемними»
Для держави, у якої існує примат національного законодавства, а міжнародне право майже завжди суперечить Конституції та національним інтересам, подібна позиція — цілком очікувана. Однак існують правові особливості, зумовлені досвідом взаємодії Росії та МКС.
13 вересня 2000 року РФ підписала Римський статут, а відкликала підпис лише 16 листопада 2016 року. Попри нератифікацію міжнародного договору, РФ не займала позицію відкритого протистояння з МКС. Підписавши Римський статут, Росія висловила згоду з нормами міжнародного права, які в ньому закріплені, а тому відповідно до статті 18 Віденської конвенції про право міжнародних договорів[8] вона зобов’язана уникати дій, які позбавляють договір об’єкта й цілі. Окрім того, протягом десятиліть Росія брала активну участь в розробці Римського статуту (у Комісії ООН з міжнародного права, у Підготовчому комітеті для Міжнародного кримінального суду, Римській конференції, Асамблеї держав-учасниць і навіть у Спеціальній робочій групі з визначення злочину агресії). РФ мала всі можливості, щоб висловлювати свою суверенну волю, тому тепер її спроможність посилатися на нав’язування зобов’язань досить обмежена.
Варто наголосити, що Римський статут — не ординарний міжнародний договір. Він вміщує механізм притягнення до відповідальності за міжнародні злочини, передбачені нормами, частина з яких erga omnes (важливі для всієї міжнародної спільноти). Зокрема, обов’язок erga omnes — переслідувати осіб, які вчинили міжнародні злочини. Понад те, цей обов’язок має звичаєвий характер. Відповідно до статті 38 Віденської конвенції про право міжнародних договорів норма з нератифікованого РФ Римського статуту для неї обов’язкова як звичаєва.
Цікаво, що з визнанням необхідності притягнути міжнародних злочинців до відповідальності, у тому числі глав держав і, зокрема, у МКС, у Росії проблем не було. Вона брала активну участь у створенні міжнародних кримінальних трибуналів для Югославії та Руанди. У ході ухвалення Резолюції Ради Безпеки 1593 (2005) щодо передачі ситуації у Дарфурі на розгляд МКС представник РФ Денисов жодного разу не згадав про невизнання юрисдикції Суду, імунітети голів держав, порушення принципу суверенної рівності, лише тотально підтримав ініціативу. При цьому чотири держави утрималися від голосування, коли Росія віддала свій голос «за»[9].
Що стосується реакції Львової-Бєлової, то її можна було простежити задовго до оприлюднення заяви. Хоча уповноважена стверджує, що подібне рішення для неї неочікуване, однак за тиждень до цього з мережі почали зникати її одіозні заяви та інтерв’ю. У своєму коментарі Марія вкотре зазначила, що для неї честь бути разом з Путіним і що вона продовжить реалізацію геноцидної політики.
Подальший розвиток подій
Рішучість МКС має важливі довгострокові наслідки не лише для України, а й міжнародної спільноти. Роки девальвації міжнародного права Росією закінчилися, і настає ера правосуддя з жертво-центричним підходом.
У заяві Каріма Хана про видачу ордера на арешт закладено підґрунтя для ще більш безкомпромісної боротьби за справедливість:
«Багато з цих дітей, як ми стверджуємо, були передані на усиновлення в Російській Федерації».
«Мій офіс стверджує, що ці дії, серед іншого, демонструють намір назавжди вивезти цих дітей з їхньої власної країни».
«Більшість дій за цією схемою депортації були здійснені в контексті актів агресії російських військових сил проти суверенітету та територіальної цілісності України».
Такі положення заяви співзвучні з Елементами злочинів[10] і фактично демонструють наявність злочину геноциду. Цілком можливо, що, розуміючи чутливість питання та прагнучи допомогти в поверненні дітей в Україну, МКС лише тимчасово кваліфікував насильницьку передачу дітей як воєнний злочин. Таким чином, у короткостроковій перспективі слід очікувати розширення переліку вчинених злочинів в ордері на арешт Путіна, а також перекваліфікацію діянь, пов’язаних з депортаціями та усиновленнями неповнолітніх, на геноцид проти української нації.
[1] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_588#Text
[2] https://ips.ligazakon.net/document/MU68002K
[3] https://zakon.rada.gov.ua/go/994_125
[4] https://www.nytimes.com/2023/03/13/world/europe/icc-war-crimes-russia-ukraine.html?smid=nytcore-ios-share&referringSource=articleShare
[5] https://www.icc-cpi.int/news/situation-ukraine-icc-judges-issue-arrest-warrants-against-vladimir-vladimirovich-putin-and
[6] https://unic.un.org/aroundworld/unics/common/documents/publications/uncharter/UN%20Charter_Ukrainian.pdf
[7] https://www.icc-cpi.int/news/statement-prosecutor-karim-khan-kc-issuance-arrest-warrants-against-president-vladimir-putin
[8] https://www.un.org/ru/documents/decl_conv/conventions/law_treaties.shtml
[9] https://digitallibrary.un.org/record/544817
[10] https://www.icc-cpi.int/sites/default/files/Publications/Elements-of-Crimes.pdf
