Якась в Україні безпрецедентна бідність критичного духу – натомість повне панування одноразового, фрагментарного та сингулярного мислення. Замість того, аби зрозуміти глобальні тенденції ХХІ століття, зайнятися справжньою інтелектуальною працею, почати обговорювати сучасні ідеї – в суспільстві постійно обсмоктуються застарілі проблеми та перетравлюються думки, навіяні або ворожою пропагандою, або владними політтехнологіями.
Натомість перед нами стоять такі загрози та виклики, як московсько-ординська агресія, неолібералізм в усіх його формах панування; геополітична невизначеність; перехід до нових форм спонтанного та спорадичного буття; знищення суверенної ідентичності, культур, етносів, націй, релігій, держав; руйнування родин; поява пост-людини, яка може довільно обирати свою зовнішність, стать, індивідуальну раціональність на любий проміжок часу та ін.
У відповідь від «політичних еліт» українці ж чують лише рекламні слогани та псевдорезультати соціологічних опитувань.
І це не дивує. Бо на політично-інтелектуальному ландшафті України політична партія чи політична фігура вже давно дорівнюється до товару, який має свою «ринкову вартість» та логістику його масового розповсюдження.
Відповідно політичні процеси є довільними, героєм цього сюжету може бути будь-хто, а сценарії не є пов’язаними з жодними реаліями.
Все що завгодно – крім сенсу.
Політичний суб’єкт давно вже не такий, яким він декому уявляється – його внутрішній зміст настільки другорядний, що практично немає вже жодного значення.
На це потрібно реагувати.
І в першу чергу потрібно деколонізувати мислення суспільства з його хибними уявленнями та навіяними галюцинаціями.
Адже Політичне є продуктом людського духу, і тому як будь-яка система цінностей воно має філософську основу та відображає певну інтерпретацію сенсу та нашого шляху в людській історії та власного в ній місця.
Це можна зробити вже – розпочавши Великий Дискурс з історії, філософії, політології, соціології, геополітики, мистецтва, літератури та ін.
Головне, аби порядок денний був розрахований на завдання завтрашнього дня – якою ми хочемо бачити свою країну і світ навколо себе.
А думки, як відомо, мають властивість матеріалізуватися…
Сергій Чаплигін
