Помалу наближається 10 рік війни, але якість рефлексій, так само як і глибина усвідомлення важливих питань, залишається вкрай різною. Комусь достатньо лишатися в полі знервованого песимізму, а хтось знайшов собі притулок у вірі в ЗСУ й усе добре проти всього хорошого.
Як показує історія попередніх воєн, а вони ставалися частіше в житті людства, ніж мирні періоди, є ряд перемінних, які заслуговують на увагу.
По-перше, будь-яка, навіть тотальна, пропаганда має свій термін придатності, як ворожа, так і власна. Тобто, чим далі триває війна, тим більше пропаганда сприймається суспільством з роздратуванням, а тим більше негативно вона сприймається військовими.
По-друге, з часів Першої Світової, коли солдати та офіцери почали отримувати відпустки додому, є відомим фактом, що по приїзді вони розказують про те, що бачили. Іноді прикрашуючи, а іноді достатньо гіперкритично змальовуючи ситуацію. Забуваючи, що мають лише картину рівно перед собою і від побратимів. Але так працює наше сприйняття, зради в цьому немає.
По-третє, кожне суспільство в часі війні поляризується. Відстань між фронтом та запіллям росте з кожним днем. Тому, що досвід фронту і запілля вкрай різний. Однак, ще більше викликає роздратування та увагу спроби окремих верств збагатитися як в останній раз. Всілякого роду аферисти та конокради стають поширеним явищем. Бо будь-яка війна, це падіння етичних принципів та правил. Життя одним днем має свої переваги, але й ряд недоліків.
Час «єдиного телемарафону» минув, варто розпочинати серйозно думати над тим, як пояснювати суспільству ситуацію та готувати до різних сценаріїв. Вірити в силу соціальних мереж чи багатократного повторювання майже правди можна. Тільки абсолютно безглуздо.
Марно сподіватися на те, що суспільство буде весь час мобілізованим, як у перші дні масштабного вторгнення. Це природно, що така велика кількість людей не може бути весь час на емоційному підйомі.
Відповідно, варто думати над переведенням економіки та суспільства на воєнний час. По справжньому. Зі створенням мережі підприємств ВПК, мобілізацією на оборонні підприємства.
Коли ані друзі, ані вороги не матимуть сумніву (як і ми самі!), що українське суспільство не сподівається на виключно бойовий дух або окремі види суперозброєнь від Заходу, а системно та послідовно готує власне майбутнє в умовах війни.
Станіслав Федорчук
