Ігор Лосєв
Наші журналісти і політики часто закликають до розвитку відносин з Китаєм, забуваючи чи свідомо ігноруючи той факт, що нинішній Китай є мало не останньою тоталітарною диктатурою у світі, комуністичною колоніальною імперією.
Взаємини з Китаєм, над усе економічні, можуть задовольнити інтереси окремих осіб в Україні але не українське суспільство. Згадаймо феномен директора і власника заводу «Мотор-січ» Богуслаєва, котрий співпрацював з Китаєм. Ця країна навіть намагалася купити це сучасне українське виробництво. Однак двигуни для бойових вертолетів, що виготовлялися на «Мотор-січ», могли легко потрапити до рук союзниці Китаю Росії і вбивати українських військових. Отже, співпраця з комуністичним Китаєм може завдати великих неприємностей Україні. Від співпраці з КНР корись для нашої країни сумнівна, а шкода можлива.
Китай використовує РФ як свого молодшого партнера і в нинішній війні він підтримує аж ніяк не Україну.
Відомо, що КНР постачає деякі типи зброї Росії. А його «мирні» пропозиції, незважаючи на всю їхню китайську заплутаність і надмірну дипломатичність, є однозначно проросійськими. У цих «мирних» планах Китай пропонує Україні мир за рахунок передачі Росії українських територій. Це зрозуміло, «піднебесна імперія» лобіює інтереси свого російського васала, а значить, свої інтереси. А чи варто було чекати іншого? Адже КНР також є колоніальним хижаком. Уже на нашій пам’яті комуністичний Китай окупував Тибет, створивши там жорстокий колоніальний режим, внаслідок чого лідер Тибету Далай-лама був змушений покинути країну. Тибетці не мають нічого спільного з китайським етносом, культурою і цивілізацією. Це самостійний народ.
Ще складніше китайцям пояснити, чому вони володіють Східним Туркестаном, який називають Сінцзяном. Там порядки ще жорстокіші, ніж у Тибеті. Населення цієї території – уйгурців – жорстоко гноблять, намагаючись зтерти їхню етнічну і релігійну ідентичність.
Уйгури – тюрки і мусульмани. Китайська влада докладає всіх зусиль, щоб зробити з них китайців. Зокрема, функціонують концтабори «перевиховання» для уйгурців. Автономія цих територій – фікція.
До речі, КНР обіцяла Гонконгу (колишня британська колонія) і Макао (колишня португальська колонія), що вони будуть китайськими формально, а фактично насолоджуватимуся автономією і своїм колишнім способом життя. Але дуже швидко влада КНР зреклася своїх обіцянок. У КНР постійно відбуваються переслідування інакодумців, зокрема в такій варварській формі, як примусове вилучення органів для трансплантації, ведуть постійно стеження за дисидентами.
Трохи історії: в 1949 році китайські комуністи військовим шляхом з допомогою СССР перемогли китайських націоналістів (які на той час були мільйонною владою в країні) і вигнали їх на острів Тайвань. Тайвань вже майже 80 років існує як остання нескорена територія вільного Китаю. Тривалий час саме Тайвань представляв Китай в ООН і був членом Ради безпеки ООН, але внаслідок советських інтриг його позбавили цього статусу, передавши все комуністам. Тайвань якраз є тим іншим, демократичним, миролюбним і цивілізованим Китаєм. Саме тому комуністи КНР прагнуть за будь-яку ціну знищити Тайвань і позбавити китайських націоналістів їхнього останнього притулку, щоб більше ніде в цьому регіоні не було території свободи.
Деякі аналітики стверджують, що КНР підштовхнула РФ на великомасштабну агресію проти України в лютому 2022 року, розглядаючи цю акцію Росії як перевірку і тренування перед великим нападом офіційного Пекіна на Тайвань.
Китай явно мріяв про російську перемогу над Україною, бо тоді загальна ситуація в світі була б явно на користь Китаю і доля Тайваню була б передвизначена.
Я висловлю свою особисту думку: комуністичний Китай ніколи не стане союзником України і нам не варто на нього розраховувати. А наші відносини з Тайванем варто було зміцніти встановленням дипломатичних відносин з цією країною. А що стосується концепції «одного Китаю», що її так полюбляють в Пекіні, то я також виступаю за неї. Я за той один Китай, уряд якого перебуває в місті Тайбей на острові Тайвань…
