Европейська місія С. Бандери та лісових братів Прибалтики

Святослав Караванський

Три чверті століття минуло після закінчення ІІ-ої Світової війни, і майже чверть століття після розвалу СССР, але світ досі не має єдиного і правдивого уявлення про цілий ряд фактів, пов’язаних із цими подіями. Замість безстороннього і неупередженого аналізу фактів світові підносять пропагандивні версії, де низку фактів подано у кривому дзеркалі.

Це стосується у першу чергу до українського руху опору кремлівським Чингиз-ханам та їхнім чорно-бурим епігонам у Европі, які, скопіювавши форму кремлівського комунізму – його державну й пропагандивну систему -, через фатальну геополітичну закономірність зчепилися зі своїми навчителями у шаленому двобої не на життя, а на смерть. Цей двобій у свідомості людства зафіксовано у вислові ІІ Світова війна.

У цьому двобої крім військових формувань держав-учасниць війни брали участь рухи опору европейських народів обом учасникам двобою: Соловецькому Союзу і Третьому Райху. І коли західньо-европейські рухи опору діяли проти «комунізму» Гітлера й Мусоліні, то східньо-европейські рухи опору України, Литви, Польщі, Латвії, Естонії мусіли діяти проти обох «комунізмів»¹⁾. Цю европейську місію проти обох «комунізмів» в Україні очолив рух українського опору під проводом ОУН на чолі із С. Бандерою²⁾.

Кремлівський комунізм спрямовано проти Европи в тій же мірі, що й комунізм Гітлера. Кремль продовж свого короткого Ленінсько-Сталінського життя фактично утримував комуністичні партії світу, які мали обернути світ на колонію СССР. З розпадом імперії, ці партії на ділі розпалися і зникли. Москва мріяла про панування над Европою не одне століття і цієї мрії не відцуралася.

Тому боротьба ОУН проти Кремлівської гегемонії була і є европейською боротьбою з самодержавним тоталітаризмом. Боротьба Бандери, крім певної ролі у подіях ІІ Світової війни, мала величезну роль у другій епохальній події ХХ століття – розвалі СССР.

Рух ОУН зазнав реальної поразки у нерівній битві з диктатурою Кремля, але цей рух переміг морально. Він показав, що байка про непереможність большевиків, поширювана московською пропагандою є міф. Продовж 10 з гаком років Кремль мусів тримати на Західній Україні мільйонну армію, щоб бути певним своєї перемоги над армією Бандери. Лише після смерти Сталіна М. Хрущов наважився вивести окупаційні гарнізони з цього бастіону українського опору окупантам.

Рух ОУН спростував іще один московський міф. Большевицька пропаганда задурювала голови українській та світовій людності про неможливість Україні існувати без Росії. Бандерівський рух показав, що це байка, що українці, які організували такий опір рабовласницькій імперії можуть самостійно керувати у своїй хаті без «старших» (на ділі – «молодших») братів.

Рух ОУН, локалізований на Заході України, мав величезний вплив на Східню Україну, не кажучи про Білорусь, Кавказ, Середню Азію та національні меншості в европейській Росії. Рух ОУН був незримо присутній на параді суверенітетів національних республік СССР 1990 –1991 рр. Він був присутній і на референдумі про незалежність України 1991 року.

Ці факти про роль ОУН у розпаді СССР цілком замовчувано світовими ЗМІ. І на це є свої причини:

1. Совєтська пропаганда продовж десятиліть ширила дезінформаційні наклепницькі матеріяли, винуючи рух Бандери у всіх смертних гріхах, зокрема в участі у погромах гебреїв. Цю брехню спростовуїть документи, які свідчать про брехливість Москви та її агентів. Але документи читають десятки або сотні, а брехню – тисячі й мільйони. Москва брехала на рух Бандери, коли вела нерівну боротьбу з ним, і не спинила своєї брехні після усамостійнення України, а насправді посилила її. Це видно з останніх антиукраїнських виступів московської агентури у світі.

2. Московська пропаганда знаходикла своїх прихильників у країнах

покійного Варшавського пакту, де Москва за роки окупації виховала «кадри» своїх прихильників. Найбільше цього товару насаджено у Польщі, найбільшій країні пакту-небіжчика. Тут грає роль і той факт, що між підпільною Польщею і підпільною Україною під час ІІ Світової війни мала місце підпільна війна. Ми не будемо винувати ту чи ту сторону у цій війні, але скажемо, що українські чинники після війни не ведуть ніякої антипольської пропаганди, тоді як польська сторона виявляє незрозумілу і неспівмірну ні з чим активність у антиукраїнській гістерії. Ця неспівмірність дає підстави думати, що тут не обходиться без московського підштрику. Маючи певний вплив у структурах Европейського Союзу польські промосковські «кадри» ширять через канали ЕС цю просталінську і про-Narodovo-Połsku брехню, обливаючи брудом і ОУН і Бандеру.

Що ж ми бачимо?

Що герой Европи, який разом із лісовими братами Прибалтики стояв в обороні европейських ідеалів після своєї героїчної боротьби, яка зміцнила Европу і послабила Імперію новітніх Чингиз-ханів, замість бути визнаним борцем за незалежність Европи і Польщі в тому числі, зазнає несправедливих і безпідставних наклепів.

Ми знаємо, що польські промосковські «кадри» ніколи не змінять своєї промосковської позиції і промосковської брехні. Але серед польської еліти є розумні голови, які розуміють, що співпраця з Москвою приносила Польщі тільки нещастя. Варто згадати торгівлю з Польщею за Україну цариці Катерини, і вже зовсім свіжий Берестейський мир, скасований Москвою спільно з Гітлером 1939 р.

Тому українським чинникам варто дбати про діялог з усіма здоровими – не загачкованими Москвою – польськими силами. Польщі треба дбати про співпрацю з Україною, а не з Москвою. Співпраця з Україною принесе мир і спокій у цей куток Европи, тоді як співпраця з Москвою пахне порохом. І вже двічі в історії дружба з Москвою кінчалася для Польщі трагічно.

_________________

¹⁾ Про те, що «націонал-соціялізм» і «комунізм» брати-близнюки, свідчить практична заборона в СССР фільму Чарлі Чапліна «Диктатор».

²⁾ Той факт, що ОУН один тиждень на початку війни підтримала комунізм Гітлера, аж ніяк не може бути аргументом проти С. Бандери, якщо порівняти цей тиждень з роками сталінської підтримки осі Берлін-Рим, коли ця вісь перекраювала мапу Европи.