Ігор Лосєв
У нас звикли часто повторювати словосполучення «братська Білорусь». Взагалі, ми постійно надуживали цим поняттям, не усвідомлюючи, що ці «братські розмови» нас до добра не доведуть. Світове співтовариство – це не родина з братами і сестрами, батьками і дітьми, це серйозне явище, де панують національні інтереси, холодний розрахунок, міркування вигоди і збитків. Цим керуються держави, а не сентиментальними спогадами. Саме тому під час вірмено-азербайджанської війни за Карабах мусульманський Іран співчував християнській Вірменії а не спорідненому з ним мусульманському і шиїтському Азербайджану.
Отже, якщо виходити з фактів, то насьогодні Білорусь де-факто є такою ж ворожою щодо України державою, як і Росія. Її формально вважають незалежною державою, але вона стрімко цю незалежність втрачає, перетворюючись на московський протекторат, а в перспективі – на колонію. Вона на вимогу Москви воює проти України, бо саме з її території прилітають ракети, що руйнують мирні міста нашої країни, вбиваючи сотні людей. Саме з Білорусі прийшли російські агресори на Київщину. Крім того, десятки тисяч російських військових перебувають на білоруській території, загрожуючи Україні з півночі.
Все це змушує Україну тримати на кордоні з Білоруссю значні військові з’єднання, хоча їх можна було б використати на сході й півдні нашої країни.
Звісно, білоруська армія не є грізною силою – це приблизно 50-60 тисяч військових, з котрих лише 15 тисяч здатні до активних бойових дій. Ця армія не має жодного бойового досвіду, очолювана зашкорублими радянськими генералами, ніколи за всю її історію не воювала. Але білоруська армія відволікає частину наших сил, не дозволяючи ЗСУ зосередитися на протистоянні на фронті. Ми змушені постійно поглядати на українсько-білоруський кордон, очікуючи нападу. Важко сказати: нападе Білорусь чи ні, все ж таки Лукашенко не такий авантюрист, як Путін, але небезпека нападу постійно існує. Головна небезпека тут в тому, що за спиною білорусів можуть піти в атаку великі угрупування військ РФ. Таку можливість не можна виключати. Сама по собі білоруська армія – це уламок радянської військової системи з її вертикальним підпорядкуванням і блокуванням ініціативи офіцерів, з відсутністю повноцінного сержантського корпусу. Але це не заважає Лукашенкові регулярно обіцяти Путіну завдати удару по Україні. Інша річ, що Путіну не вдалося схилити мінського диктатора до виконання його обіцянок.
На жаль, білоруська опозиція не здатна серйозно похитнути диктатуру і через терор Лукашенка, і через власну недолугість.
Досить сказати, що нині, під час війни, антилукашенківські опозиціонери замість рішучої боротьби з диктаторським режимом ведуть розмови про «білоруське місто Вільно» і обіцяють, коли все вщухне, пред’явити територіальні претензії Литві, тій самій Литві, що роками підтримувала білоруських опозиціонерів і надавала їм притулок на своїй землі. Виходить, що інших турбот білоруська опозиція не має…
А нам треба виходити з того, що сьогодні Білорусь – це ворог і бути готовими завдати нищівної поразки (в разі нападу з її території) білоруській армії та її російському господарю.
