Факт перший. У росії почастішали перевірки щодо дотримання міграційного законодавства. Тамтешня міграційна поліція влаштовує рейди з перевірки документів мігрантів. Нещодавно навіть вдерлася до однієї з мечетей під час намазу, що викликало хвилю обурення. В наслідок чого відбулися навіть вуличні акції протестів.
Факт другий. У російському місті Волгоград помітили рекламу служби в росармії узбецькою мовою. А у звітах Генштабу ЗСУ з’явилося повідомлення про те, що росія привезла узбеків до Маріуполя, ніби-то для будівельних робіт, але на місці у них вилучили документи і мобілізували в якості добровольців.
Факт третій. Російська влада спростила процедуру отримання російського громадянства для осіб, які служать у росармії.
Всі ці факти складаються в один пазл нової російської політики, яка, за задумом російської влади, має компенсувати окупаційній армії численні втрати серед особового складу на війні в Україні. Але чи вдасться їм це зробити?
24 лютого 2022 року розпочалося широкомасштабне вторгнення в Україну військ РФ. Воно планувалося росією, як «бліцкриг», тобто Україна мала би впасти за декілька днів. Тому ті війська РФ, які наступали у лютому, не були готові до тривалої війни. Навіть траплялися випадки, коли російські «маршеві колони» та бойові тактичні групи були укомплектовані представниками строкової служби. Проте українці продемонстрували запеклий спротив і росія змінила тактику.
21 вересня 2022 року Путін оголосив мобілізацію. Були встановлені плани з мобілізації. Доволі значну кількість мобілізованих було «знайдено» у так званих національних автономіях росії. Тобто в тих автономіях, де проживають споконвічні етнічні, а нині поневолені росією, народи. Саме ці народи понесли найбільше людських втрат під час так званої «СВО». Так, наприклад, з невеликої за чисельністю населення Республіці Бурятія загинуло більше ніж із густонаселеної Московської області.
Втрати для росіян були такими серйозними, що Кремль навіть заборонив місцевій владі оприлюднювати у ЗМІ некрологи. І лише дослідники російських втрат через особисті сторінки соцмереж могли донести до росіян реальну статистику загиблих представників їхньої армії.
Також губернаторів та місцеву владу Москва зобов’язала в кожному суб’єкті РФ створювати підрозділи, так звані «національні батальйони». Один із таких підрозділів під назвою «Алга», що складався переважно з етнічних татар, майже повністю було знищено під час однієї з безглуздих атак поблизу українського міста Вугледар. Відео зняте українським безпілотником, на якому непідготовлені водії бойових машин чавлять свою піхоту, широко розійшлося інформаційними ресурсами.
Відповідно, місцева російська влада почала встановлювати різного роду доплати, аби відрапортувати перед Кремлем про значну кількість мобілізованих найманців саме з її адміністративної території.
Так наприклад, рекорд з виплат встановила республіка Саха-Якутія. Там представники місцевої окупаційної влади встановили найвищі «підйомні» – той, хто піде воювати у лавах Якутського батальйону у складі російської армії, крім заробітної плати у розмірі 200 тисяч рублів на місяць, також може отримати одноразові «підйомні» у розмірі 800 тисяч рублів. Для росіян – це просто колосальна сума.
Але навіть такі заходи не допомогли РФ укомплектувати свою армію необхідною кількістю особового складу. Найбільші українські контрнаступи, які відбулися на Південному правобережжі Дніпра та в Харківській області, сталися як раз через те, що російські підрозділи, які зазнали втрат, не були доукомплектовані. Мобілізовані у складі цих російських підрозділів не були належним чином підготовлені та навчені, вони не мали сучасної зброї. Вже тоді і зараз (при черговому контрнаступі України) військові експерти відзначають значну перевагу українців в точній артилерії, що, безумовно, призвело до паніки серед росіян на окремих ділянках фронту, а також появи публічних звернень російських мобілізованих до вищого військового керівництва.
Зараз інтернет переповнений чисельними зверненнями матерів, дружин, родичів російських мобілізованих, які скаржаться на те, що їхніх солдатів покинуло командування, що вони не мають належного боєкомплекту, забезпечення, військової амуніції. Що вони страждають від обстрілів української артилерії, а російська артилерія мало чим відповідає на українські атаки. І що вони несуть великі втрати.
Тому для поповнення своєї армії росія почала звертати увагу на громадян інших країн, які перебувають на її території – трудових мігрантів.
У росії їх налічується декілька мільйонів. На 90% – це вихідці із колишніх радянських республік Середньої Азії: Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан… Трудові мігранти з цих республік переважно виконують некваліфіковану роботу. Вони працюють прибиральниками, у житлово-експлуатаційних організаціях, водіями, підсобниками на будівництві тощо. Інколи навіть у великих компаніях, наприклад у нафтогазовій сфері на нафто-газоносних родовищах. Адже раніше накачана та розігріта нафтодоларами російська економіка потребувала робочої сили, а самі росіяни особливо працювати не звикли, тому набирали вихідців із Середньої Азії.
Переважно ці трудові мігранти були тією чи іншою мірою обмежені у своїх трудових правах. І представники російської влади у будь-який момент могли їх «викинути», депортувати за найменші порушення. Були масові ситуації, коли трудовим мігрантам не плати тих грошей, які обіцяли. Тобто фактично, це – безправна робоча сила, яка приїхала в росію у пошуках кращого життя.
І зараз цю безправну робочу силу росія використовує у рамках своєї військової кампанії в Україні.
На самому початку так званої «СВО» фіксувалися поодинокі випадки, коли представники середньоазіатських республік були використані в російських військових частинах. Деякі з них потрапили до українського полону. А деякі навіть встигли скоїти серйозні злочини перебуваючи в лавах російської армії. Так на полігоні Західного військового округу у Білгородській області двома громадянами Таджикістану були розстріляні російські солдати. «Під час заняття з вогневої підготовки з добровольцями, які готуються до спецоперації, терористи обстріляли зі стрілецької зброї особовий склад підрозділу. 11 людей загинули, 15 із пораненнями різної тяжкості госпіталізовані. Вогнем у відповідь двох терористів знищено”, — йдеться в офіційному повідомленні міністерства оборони росії.
Отже, що змушує трудових мігрантів із країн Центральної Азії йти до російської армії? У першу чергу — гроші. Заробітна плата контрактника значно вища тієї, яку вони можуть отримати в цивільному секторі. Утім високі заробітні плати не спонукали трудових мігрантів масово укладати контракти з підрозділами російських збройних сил. Тож Кремль почав діяти методом не тільки «пряника», а й «батога». Спочатку вони дістають «пряник» у вигляді російського громадянства і високої заробітної плати. Росія пообіцяла, що кожен із трудових мігрантів, хто піде воювати у рамках так званої «СВО», через деякий час зможе отримати російське громадянство, тобто прирівняється у правах до громадянина росії.
Потім Кремль застосував «батіг». Що і як саме? Трудові мігранти в росії часто мають невизначений статус. Натомість влада має каральні підрозділи у кожному суб’єкті федерації під назвою «міграційна служба». Це – повноцінний силовий орган, який часто робить облави на так званих «нелегалів». І зараз у РФ почастішали випадки таких облав. Іноземців масово затримують, з’ясовують їхній статус і намагаються їх поставити в ситуацію, коли вони порушують законодавство про російське громадянство. А потім намагаються шантажувати трудових мігрантів. Когось шантажують якимись реальними термінами ув’язнення, когось депортацією разом із родиною. І у такий спосіб росія фактично примушує «нелегалів» підписати контракт зі збройними силами РФ.
Яким чином це все вплине на склад та ефективність російської армії — ми згодом побачимо. Але вже зараз ми можемо зробити один висновок: поповнення людськими ресурсами російської армії через величезні втрати цього ресурсу на війні в Україні – величезна проблема для збройних сил РФ. І для вирішення цієї проблеми Кремль готовий піти на будь-які кроки.
Як ми можемо протидіяти цьому? Що потрібно зробити для того, аби таджики, узбеки, киргизи не стали гарматним м’ясом для російської армії?
Насамперед, це завдання для української дипломатії та української влади – провести широку інформаційну кампанію у країнах, які постачають росії трудових мігрантів, аби останні не підписували контрактів зі збройними силами РФ. Щоб трудові мігранти не приставали на російську пропозицію-шантаж. Щоб вони поверталися у свої країни. Бо росія не зупиниться. І, навіть, якщо вони відмовляться вступати до лав російських збройних сил, то ми не виключаємо, що трудових мігрантів будуть гнати на фронт насильно, як зараз це відбувається з російськими мобілізованими.
Від того, наскільки ефективно буде виконано це завдання, залежить, наскільки швидко українська армія переламає хребет російському військовому монстру.
Олег Медуниця, Голова Проводу Організації Українських Націоналістів (бандерівців)
